головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Кравчук Г.А., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: Куценко А.О. - дов. № 9-С від 08.12.2015 р.; від відповідача: Йосипишин Р.В. - дов. № 875 від 28.12.2015 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. у справі господарського суду № 910/4754/16 міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "САН ІнБев Україна" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 240 441,07 грн.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "САН ІнБев Україна", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 240 441,07 грн., з яких 171 743,62 грн. - збитки по відшкодуванню вартості втраченого зерна та 68 697,45 грн. - збитки у вигляді різниці в загальній вартості зерна, яке було придбано замість зерна, втраченого відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2016р. у справі № 910/4754/16, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р. у справі № 910/4754/16, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 240 441,07 грн. збитків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду. Також скаржником було заявлено клопотання в порядку ст. 121-1 ГПК України про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційної інстанції до закінчення її перегляду в порядку касації.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду. Заявлене скаржником клопотання в порядку ст. 121-1 ГПК України залишено без розгляду з огляду на відсутність доказів відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою від 18.10.2016 р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 р. задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжено строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 22.11.2016 р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача - заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання зобов'язань за договором складського зберігання зерна від 22.07.2014 р. № 15, укладеного між Публічним акціонерним товариством "САН ІнБев Україна" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (відповідач), в період з 22.08.2014 р. по 19.09.2014 р. позивачем передано на зберіганні відповідачу зерно 3 класу в кількості 2 338,362 тон (що підтверджується актами передачі № 2 від 22.08.2014 р., № 3 від 22.08.2014 р., № 8 від 10.09.2014 р., № 9 від 10.09.2014 р., № 11 від 19.09.2014 р. та № 12 від 19.09.2014 р., які підписані сторонами та скріплені відбитками їх печаток).

Листом від 02.09.2015 р. № 290 відповідач повідомив позивача про виявлення нестачі зерна в кількості 65 551 тон. В підтвердження факту нестачі зерна відповідачем надана копія акту зачистки від 21.08.2015 р. № 12.

Судами також встановлено, що зерно в кількості 65 551 тон придбане позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІМ-Є" за ціною 2620,00 грн. з ПДВ за тону, на підставі договору поставки від 08.08.2014 р. № 080814, з урахуванням додаткової угоди № 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно вимог статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для збереження схоронності речі (ст. 942 ЦК України).

Згідно зі ст. 950 ЦК України за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Положеннями ст. 951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Статтею 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що за втрату, нестачу зерна прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу зерна, викликаних непереборною силою.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна.

Беручи до уваги вищевикладене, на відміну від місцевого господарського суду, апеляційна інстанція дійшла вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків по відшкодуванню вартості втраченого зерна у розмірі 171 743,62 грн., оскільки матеріалами справи підтверджується факт нестачі зерна, наявність спричинених збитків позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором складського зберігання зерна від 22.07.2014 р. № 15 та з огляду на недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами відсутності своєї вини у зазначеній нестачі.

Щодо іншої частини позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді різниці в загальній вартості зерна, яке було придбано позивачем замість зерна, втраченого відповідачем у розмірі 68 697,45 грн. місцевий господарський суд виходив з того, що зазначена вимога не підлягає задоволенню, оскільки укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОЗЕМ" договір поставки від 25.08.2015 р. № 250815 жодним чином не стосується виконання зобов'язань між сторонами спору за договором зберігання та з огляду на те, що кількість товару за договором № 250815 сторонами погоджена ще 25.08.2015 р., тобто до отримання листа відповідача від 02.09.2015 р. № 290.

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція дійшла протилежного висновку, що позивач після отримання листа 02.09.2015р. № 290 від відповідача про втрату зерна прийняв рішення скористатись передбаченим п. 1.1 договору правом вибору придбати більше ніж 900 тон зерна та придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЗЕМ" 980,75 тон (що підтверджується актом № 5 від 03.09.2015 р. та видатковою накладною № 51 від 03.09.2015 р.) з метою покриття 65,551 тон зерна, втраченого відповідачем.

Проте, поза увагою господарського суду апеляційної інстанції залишились умови п. 1.3 договору поставки від 25.08.2015 р. № 250815, яким визначено, що кількість товару може бути збільшена або зменшена за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до цього договору, та як наслідок, не з'ясовано обставин щодо наявності/відсутності такої додаткової угоди.

Крім того, не приймаючи до уваги складські квитанції на зерно та зазначаючи, що останні складені в односторонньому порядку філією відповідача апеляційна інстанція не врахувала, що бланки складських документів на зерно є бланками документів суворої звітності та виписка складського документа виконується виключно уповноваженим працівником зернового складу (п.п. 1.3 та 1.12 Положення про обіг складських документів на зерно, затверджених наказом Міністерства аграрної політики від 27.06.2003 р. № 198 (z0605-03) ).

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що апеляційний господарський суд не перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в частині позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді різниці в загальній вартості зерна, який було придбано замість зерна, втраченого відповідачем у розмірі 68697,45 грн.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Пунктом 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені апеляційною інстанцією, постанова у даній справі підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді різниці в загальній вартості зерна, який було придбано замість зерна, втраченого відповідачем у розмірі 68697,45 грн. з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного господарського суду. В іншій частині постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - частково задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. у справі № 910/4754/16 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді різниці в загальній вартості зерна, який було придбано замість зерна, втраченого відповідачем у розмірі 68697,45 грн. - скасувати, в цій частині справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.