розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2016 у справі № 910/14043/15 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", до: 1) приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пром", третя особаОСОБА_4, про стягнення 77 025, 05 грн., за участю представників

позивача: Неклонського В.І.,

відповідача-1: Татаріної О.Ю.,

відповідача-2: Дураченко Г.О.,

третьої особи: не з'явились,

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пром" про стягнення 48 538, 20 грн. шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, а саме: 18 763, 56 грн. з відповідача-1 та 30 374, 64 грн. з відповідача-2.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4.

Позивачем 15.03.2016 подано до господарського суду міста Києва заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути 18 763, 56 грн. з відповідача-1 та 58 261, 49 грн. з відповідача-2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 18 763, 56 грн. страхового відшкодування та витрати на проведення експертизи у розмірі 841, 88 грн.; стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 58 261, 49 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 2 614, 12 грн.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог до нього та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Також до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів звернувся відповідач-2, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові до відповідача-2.

В обґрунтування заявлених вимог скаржники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2014 на 353 км а/д Київ-Харків сталася ДТП, а саме: водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем МАЗ (д.н. НОМЕР_1), який належить відповідачу-2, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем DAF (д.н. НОМЕР_2) з напівпричепом Schmitz, у зв'язку з чим транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 28.07.2014 у справі № 552/4341/14-п ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля МАЗ (д.н. НОМЕР_1), на момент ДТП була застрахована відповідачем-1 на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АІ/6804210), яким передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50 000 грн. та франшизу у розмірі 500 грн.

Зазначена вище ДТП визнана відповідачем-1 страховим випадком, у зв'язку з чим позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 30 736, 44 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Водночас позивач стверджує, що згадана сума є суттєво заниженою та не дозволяє повністю провести відновлювальний ремонт пошкоджених в ДТП тягача та напівпричепа, а тому відповідач-1 зобов'язаний сплатити недоплачену частину страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а відповідач-2 - різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з їх обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, особами відповідальними за завдану ОСОБА_4 шкоду, який на час ДТП був працівником відповідача-2, є відповідач-1, як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача-2 в межах передбачених в полісі № АІ/6804210 страхових сум, та відповідач-2 відповідно до вимог ст.ст. 1172, 1188, 1194 Цивільного кодексу України в частині збитків, що не покриваються за рахунок страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Посилаючись на те, що в межах даної справи між сторонами існує спір щодо розміру матеріального збитку, заподіяного позивачу внаслідок пошкодження транспортного засобу - автомобіля DAF (д.н. НОМЕР_2) з напівпричепом Schmitz у ДТП, судом першої інстанції призначено судову експертизу, за результатами проведення якої 18.01.2016 експертом складено висновок.

Так, відповідно до висновку № 13150/15-54 судової автотоварознавчої експертизи розмір відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу - автомобіля DAF (д.н. НОМЕР_2) внаслідок його пошкодження при ДТП, що сталася 26.06.2014, складає 10 618, 57 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу напівпричепа Schmitz внаслідок його пошкодження при ДТП, що сталася 26.06.2014, складає 97 142, 92 грн.

Дослідивши зміст висновку експерта № 13150/15-54 та обставини справи, суди попередніх інстанцій визнали такий висновок допустимим доказом вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля DAF (д.н. НОМЕР_2) з напівпричепом Schmitz в результаті ДТП, що сталася 26.06.2014, а також визначення фактичного розміру завданої в результаті ДТП шкоди.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо виникнення у позивача права вимоги до відповідача-1 в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика, а відтак, є правомірним задоволення позову про стягнення з відповідача-1 страхового відшкодування в розмірі 18 763, 56 грн. (за вирахуванням франшизи та часткової виплати суми страхового відшкодування: 50 000 грн. - 500 грн. - 30 736, 44 грн.).

Також суди дійшли правомірного висновку, що відповідач-2, як роботодавець винного у ДТП водія, є особою, відповідальною за завдані позивачу збитки в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем-1 як страховиком.

Викладені в касаційних скаргах заперечення відповідачів стосовно задоволення позовних вимог зводяться до необхідності переоцінки обставин щодо визначення розміру завданих збитків, що відповідно до ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. При цьому доводи касаційної скарги відповідача-2 щодо порушення судами правил оцінки висновків судової експертизи колегія вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України хоча висновок судового експерта для господарського суду і не є обов'язковим, однак він оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 Кодексу, тобто як і інші докази у справі. Відповідно ж до приписів ст. 32 Господарського процесуального кодексу України висновок судових експертів відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг або навпаки - його значення або вагомість у справі не може бути занижено поряд з іншими доказами у справі.

Висновок експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи місцевим та апеляційним господарськими судами оцінено в сукупності з іншими доказами з наданням правової оцінки. Повноваженнями щодо переоцінки висновку експерта суд касаційної інстанції не наділений.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржниками не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційних скаргах доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.