Корнілової Ж. О. - головуючого (доповідач), Вовка І. В., Могила С. К., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕДШОУ" на рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 910/545/16 Господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕДШОУ" До Приватного підприємства "Мірт" Про за участю від позивача: від відповідача: визнання недійсним договору про надання послуг від 04.05.2012 та акта наданих послуг від 05.05.2012, Ковалевська К. М., не з'явилися,

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 у справі № 910/545/16 (суддя Сухович Ю. О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 910/545/16 (у складі колегії суддів - Давид Л. Л. - головуючого, Гриців В. М., Кордюк Г. Т.) рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 у справі № 910/545/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 910/545/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕДШОУ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 910/545/16, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між ТзОВ "ЛЕДШОУ" та ПП "Мірт" 04.05.2012 укладено договір про надання послуг, відповідно до п. 1.1. якого замовник замовляє, а виконавець надає послуги із забезпечення роботи обладнання та демонтажу обладнання (додаток 1), що є власністю замовника, під час проведення фестивалю з ОСОБА_7 за підтримки фонду Рената Ахметова "Світ талантів світ нації" в м. Києві Майдан Незалежності.

Відповідно до п. 2.1.1. договору виконавець зобов'язаний якісно та в строки, обумовлені сторонами, надавати замовнику послуги, передбачені цим договором.

Відповідно до п.2.2.1 замовник зобов'язаний в порядку та на умовах, передбачених договором, сплатити на користь виконавця вартість наданих послуг.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що вартість послуг за договором становить 48000,00 грн., в т.ч. 8000,00 грн. ПДВ (20%).

Відповідно до п.3.4. договору розрахунок між сторонами проводиться шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виконавця 100% загальної суми цього договору зазначеної в п. 3.3.

Факт надання послуг замовником, передбачених цим договором, підтверджується актом наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками кожної із сторін не пізніше п'яти днів після надання послуг (п. 3.5. договору).

Відповідно до п. 3.6. договору замовник зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця 100% загальної суми цього договору, зазначеної у п. 3.3. після підписання сторонами акта наданих послуг, але не пізніше останнього банківського дня місяця, в якому надано послугу.

Позивачем вказано, що внаслідок порушення Господарським судом міста Києва провадження у справі № 910/26137/14 за позовною заявою ПП "Мірт" до ТзОВ "ЛЕДШОУ" про стягнення 57477,99 грн. за договором про надання послуг від 04.05.2012 на виконання якого підписано акт наданих послуг від 05.05.2012, йому стало відомо про існування вказаного договору та акта наданих послуг.

Позивач заперечує факт підписання ним договору про надання послуг від 04.05.2012 та акта наданих послуг від 05.05.2012, посилаючись на те, що вказані документи є сфальсифіковані, що встановлено в межах судового розгляду справи № 910/26137/14. Відповідно до висновків експертів № 6833/15-32/6834/15-33 від 13.08.2015, що надійшли з Київського НДІСЕ у справі № 910/26137/14 за позовом ПП "Мірт" до ТзОВ "ЛЕДШОУ" про стягнення 57477,99 грн. за договором про надання послуг від 04.05.2012 та актом наданих послуг від 05.05.2012, за результатами проведення судового почеркознавчого дослідження встановлено, що підписи від імені ОСОБА_9 у рядку "директор" графи "ОРЕНДАР" на другому аркуші договору про надання послуг б/н від 04.05.2012; у рядку "директор" графи "ОРЕНДАР" у додатку № 1 до договору про надання послуг б/н від 04.05.2012 - "специфікація та вартість наданих послуг"; у рядку "директор" графи "ОРЕНДАР" в акті наданих послуг від 05.05.2012 відповідно до договору б/н від 04.05.2012 виконано не ОСОБА_9, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_9

Дійсність договору про надання послуг від 04.05.2012 та акта наданих послуг від 05.05.2012 ОСОБА_10 заперечує. У письмових поясненнях до позову ОСОБА_9 зазначено, що власноручно не підписував оспорюваний ним договір та акт з відповідачем та не надавав довіреностей для їх підписання. Про неправомірні дії відповідача позивачем повідомлено органи Міністерства внутрішніх справ України про вчинення злочину за ознаками статті 358 КК України в результаті чого 27.01.2015 слідчим Кравченко С.В. відкрито кримінальне провадження № 1201510030000950 за ч.1 ст. 358 КК України з підробки договорів та актів наданих послуг представниками ПП "Мірт".

Позивач, посилаючись на положення ст. ст. 203, 207, 208, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати недійсними договір про надання послуг від 04.05.2012 та акт наданих послуг від 05.05.2012.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов'язання визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які передбачені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не передбачена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, передбачених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судами зазначено, що абзацом 2 частини 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до проведеної судової експертизи, що призначено та проведено Господарським судом міста Києва в межах справи № 910/26137/14 за позовом ПП "Мірт" до ТОВ "ЛЕДШОУ" про стягнення заборгованості за спірним договором, судовими експертами Київського НДІСЕ № 6833/15-32/6834/15-33 від 13.08.2015, внаслідок проведеного почеркознавчого дослідження встановлено, що підписи від імені ОСОБА_9 у рядку "директор" графи "ОРЕНДАР" на другому аркуші договору про надання послуг б/н від 04.05.2012; у рядку "директор" графи "ОРЕНДАР" у додатку № 1 до договору про надання послуг б/н від 04.05.2012 - "специфікація та вартість наданих послуг"; у рядку "директор" графи "ОРЕНДАР" в акті наданих послуг від 05.05.2012 відповідно до договору б/н від 04.05.2012 виконано не ОСОБА_9, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_9 Як вбачається із вказаного висновку експертизи в оспорюваному позивачем договорі та акті наданих послуг спочатку був виготовлений друкований текст, а відтиски печатки ТОВ "ЛЕДШОУ" нанесені поверх друкованого тексту.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судами встановлено, що позивач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, проставленого на договорі та акті наданих послуг, ним заперечується підпис керівника на вказаних документах.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди дійшли до правильного висновку, що позивачем не подано належних та допустимих доказів в розумні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ "ЛЕДШОУ".

Частиною 1 ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти в складі одного учасника.

Статтею 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Судами встановлено, що відтиск печатки товариства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням його участі, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - укладенні договору та, як наслідок, підписання акта надання послуг).

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. п. 3.4 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) (із змінами і доповненнями) наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, 14 телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судами встановлено, що з господарської операції відповідачем складено на ім'я позивача податкову накладну № 54 від 05.05.2012, яку відображено у п. 4 розділу "видаткові податкові накладні" в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за травень 2012 року.

Крім цього, дану операцію відображено в податковому обліку, що підтверджується надісланими до суду Державною податковою інспекцією у Деснятинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві інформацією (ІС "Податковий Блок") щодо відображення податкової накладної № 54 від 05.05.2012 на загальну суму 48880, 00 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо схвалення ТОВ "ЛЕДШОУ" оспорюваного правочину.

Судами встановлено, що керівником та головним бухгалтером ТОВ "ЛЕДШОУ" у податковйі декларації з ПДВ зазначено ОСОБА_9, що спростовує твердження позивача про те, що ОСОБА_9, як керівник підприємства не знав про укладення вказаного договору, а податкову декларацію подано до податкового органу без його відома.

Відповідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На суму нарахованого податку на додану вартість відповідачем надано позивачу податкову накладну (№ 54 від 05.05.2012 на суму 48 000,00 грн., відповідно до чого у позивача виникло право на формування податкового кредиту, а у відповідача зобов'язання по податку на додану вартість.

Позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за спірною операцією на підставі вказаної податкової накладної.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що з вказаних дій сторін щодо відображення у податковій звітності даних про вказану господарську операцію, вбачається підтвердження позивачем надання відповідачем спірних послуг та схвалення прийняття їх відповідною особою, якою підписано акт наданих послуг від імені позивача.

Суди дійшли до правильного висновку, що складений позивачем в січні 2015 року розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1), яким, зокрема, виключено податковий кредит за вказаною господарською операцією, не може свідчити про невизнання ним оспорюваного правочину, оскільки таке коригування здійснено через тривалий проміжок часу та після звернення відповідача з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості на підставі оспорюваного договору та акта.

Крім цього, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/26137/14 задоволено позовні вимоги ПП "Мірт". Стягнуто з ТОВ "ЛЕДШОУ" на користь ПП "Мірт" 48000,00 грн. основного боргу, 3341,59 грн. 3% річних, 6136,40 грн. інфляційних втрат та 1827,00 грн. судового збору за спірним договором. В даному рішенні надано оцінку договору та акта виконаних робіт.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що представником відповідача в суді апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи постанову Вищого господарського суду України від 02.08.2016 у справі № 910/26108/14, яка стосується ідентичного спору між тими самими сторонами.

З аналізу даної постанови встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 задоволено позовні вимоги ПП "Мірт" до ТОВ "ЛЕДШОУ" про стягнення 52200,00 грн. основного боргу, 3633,98 грн. 3% річних, 6673,34 грн. інфляційних втрат за договором від 04.05.2012 щодо оплати наданих послуг. В подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 скасовано, і прийнято нове про відмову у позові.

При скасуванні постанови апеляційної інстанції та залишення рішення Господарського суду міста Києва у даній справі без змін, Вищий господарський суд України вказав, що ТОВ "ЛЕДШОУ" несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах та відсутність доказів втрати печатки. Крім цього вказує, що місцевим господарським судом встановлено, що підтвердженням надання позивачем та, відповідно, прийняття відповідачем послуг за зазначеним договором, свідчать дії товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕДШОУ" щодо включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за спірною операцією на підставі податкової накладної від 05.05.2012 № 53, а здійснення у січні 2015 (через майже 3 роки) коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість не може свідчити про неприйняття відповідачем відповідних послуг, враховуючи, що таке коригування вчинено після ініціювання позивачем судового процесу про стягнення заборгованості.

Позивачем - ТОВ "ЛЕДШОУ" заявлено вимогу про визнання недійсним акта наданих послуг від 05.05.2012.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що акт наданих послуг за своєю правовою природою не є правочином, а первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, а чинне законодавство не передбачає можливості визнання такого акта недійсним. Відповідно до цього, судами правомірно відмовлено в позові в цій частині.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 910/545/16 Господарського суду Львівської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 910/545/16 Господарського суду Львівської області підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕДШОУ" на рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 910/545/16 Господарського суду Львівської області залишити без задоволення.