розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2016 у справі № 909/225/16 господарського суду Івано-Франківської області за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз" про стягнення 206 526, 26 грн., за участю представників

позивача: Старчика А.А.,

відповідача: Замкової М.О.,

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз" про стягнення 206 526, 26 грн., а саме: 93 118, 20 грн. основного боргу, 43 515, 97 грн. пені, 7 984, 93 грн. 3% річних та 61 907, 16 грн. інфляційних втрат за договором № 13-149-В купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та публічним акціонерним товариством "Тисменицягаз" (покупцем) 04.01.2013 укладено договір № 13-149-В купівлі-продажу природного газу, до якого в подальшому сторонами укладалися додаткові угоди.

Відповідно до п. 1.1. договору, з урахуванням додаткових угод № 2 від 31.12.2013 та № 9 від 22.12.2014, продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013-2015 роках природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Положеннями п. 3.4. договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцю підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцю один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 11 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Додатковими угодами № 1 від 10.07.2013, № 2 від 31.12.2013, № 3 від 28.04.2014, № 4 від 15.05.2014, № 5 від 10.06.2014, № 6 від 05.09.2014, № 7 від 10.11.2014, № 8 від 08.12.2014, № 9 від 22.12.2014, № 10 від 05.02.2015, № 11 від 10.03.2015, № 12 від 03.04.2015, № 13 від 12.05.2015, № 14 від 03.06.2015, № 15 від 10.07.2015 сторонами, зокрема, змінювалась ціна газу.

Додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 п. 6.1. договору викладено у наступній редакції: "Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу".

Крім цього, зазначеною додатковою угодою змінено строк дії договору та викладено статтю 11 "Строк дії Договору" договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

Додатковою угодою № 9 від 22.12.2014, зокрема, змінено строк дії договору та викладено статтю 11 "Строк дії Договору" договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

На виконання умов договору позивач передав з січня 2013 року по березень 2015 року природний газ на загальну суму 329 136, 54 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу, підписаними обома сторонами.

В свою чергу, відповідач здійснив оплату за природний газ в сумі 236 018, 34 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 93 118, 20 грн.

Зазначаючи, що відповідач неодноразово порушував строки оплати поставленого природного газу, виконував зобов'язання не в повному обсязі та з порушенням умов, визначених змістом договору, враховуючи наявність неоплаченої суми заборгованості за поставлений природний газ, позивач звернувся з даним позовом про стягнення 93 118, 20 грн. основного боргу, 43 515, 97 грн. пені, 7 984, 93 грн. 3% річних, 61 907, 16 грн. інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у позивача не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий розрахунок здійснюється на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі газу, які позивач не повернув відповідачу.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок, що продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві примірник оригіналу акта, який є підставою для остаточного розрахунку між сторонами (п. 3.4 договору), а остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору), а тому факт невиконання позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу унеможливлював здійснення відповідачем повної оплати за поставлений газ, оскільки саме в актах приймання-передачі газу сторони зазначають точний обсяг поставленого газу та суму, що підлягає до сплати.

Однак, зазначений висновок колегія суддів касаційної інстанції вважає таким, що не відповідає чинному цивільному законодавству та умовам укладеного між сторонами договору.

Судами обох інстанцій встановлено, що п. 6.1. договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013, передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, п. 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Разом з тим, згідно з п. 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 договору, неповернення продавцем підписаних актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання та повернення вказаних актів, чим спростовуються протилежний висновок судів попередніх інстанцій.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Крім того, у п. 4.1 договору сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця. Відповідно, акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на невиконання позивачем обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі газу.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 530 і ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п. 6.1 договору, а неповернення позивачем підписаних актів не може свідчити про відсутність у нього права вимоги щодо виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2016 у справі № 909/225/16 скасувати.