розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2016 у справі № 910/6192/16 господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії ""Нафтогаз України" про стягнення 6 153 250, 75 грн., за участю представників

позивача: Старчика А.А.,

відповідача: Онищенка І.П.,

(в судовому засіданні 08.11.2016 оголошувалась перерва до 15.11.2016 в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України),

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 6 153 250, 75 грн., а саме: 5 647 156, 38 грн. інфляційних втрат та 506 094, 37 грн. 3% річних за прострочення оплати заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.05.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (постачальником) та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупцем) 31.12.2009 укладено договір поставки природного газу для населення та релігійних організацій № 06/09-2124, відповідно до умов якого постачальник передає покупцеві у 2010 році природний газ власного видобутку для потреб населення та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого постачальником покупцеві у відповідному місяці, оформлюється сторонами актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.1 договору розрахунки за газ покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом їх перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акта приймання-передачі газу не пізніше 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Протягом січня-грудня 2010 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 6 044 509 612, 71 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

У рішенні господарського суду міста Києва від 24.06.2015 у справі № 910/6410/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015, встановлено, що в порушення умов договору від 31.12.2009 № 06/09-2124 Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не оплатила отриманий від публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" природний газ, у зв'язку з чим станом на 19.03.2013 утворилась заборгованість у загальному розмірі 7 391 934, 63 грн. Зазначеним рішенням стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7 391 934, 63 грн. заборгованості, 493 755, 95 грн. 3% річних, 330 552, 91 грн. інфляційних втрат.

Посилаючись на допущене відповідачем прострочення з оплати 7 391 934, 63 грн. заборгованості за отриманий в 2010 році природний газ, позивач за період з 19.03.2013 по 30.06.2015 донарахував відповідачу 506 094, 37 грн. 3% річних та 5 647 156, 38 грн. інфляційних втрат, про стягнення яких звернувся з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв'язку з прийняттям Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) відповідач мав право списати заборгованість з штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість за газ, спожитий у період з 01.01.1997 по 01.01.2011, а нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.03.2013 по 30.06.2015, тобто після втрати Законом чинності, позбавляє відповідача права на списання вказаних сум та порушує його права в контексті приписів ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

04.06.2011 набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 (3319-17) (далі - Закон), статтею 1 якого передбачено, що його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Відповідно до п. 2.1.1. п. 2.1. та п. 2.2. ст. 2 Закону на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню: заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом: заборгованість ДК "Газ України" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України"; заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1997 по 01.01.2011, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з тим, що положення ст. 2 Закону носить імперативний характер і передбачає не право на списання відповідних сум, а обов'язок суб'єктів, визначених у ст. 1 Закону.

Враховуючи імперативний характер норми, позивач, як визначений ст. 1 Закону учасник процедури зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача зі штрафних та фінансових санкцій і не обмежений діями відповідача щодо списання.

Відповідно, відповідач за вказаним Законом мав право на списання штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість за спожитий газ у період з 01.01.1997 до 01.01.2011.

Статтею 3 Закону передбачено, що останній набирає чинності з дня його опублікування та діє до 30.06.2012.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість за природний газ, спожитий у період з січня по грудень 2010 року, після втрати чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) позбавляє відповідача права на списання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

При цьому ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 3 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Враховуючи, що визначене положенням ст. 2 Закону списання носить імперативний характер і обмежене виключно періодом виникнення заборгованості, а не періодом нарахування інфляційних та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності Законом, оскільки здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до непередбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.