У квітні 2012 року Державна екологічна інспекція у Запорізькій області звернулася до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтобетонний завод" про стягнення 109 255,90 грн. шкоди, заданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення вимог ст.ст. 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" протягом періоду з 18 серпня 2013 року по 28 січня 2014 року по джерелу викиду № 1 та у період з 14 квітня 2013 року по 28 січня 2014 року по джерелам викидів № № 2-7, 12-22 здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного на те дозволу, внаслідок чого заподіяв державі збитки в заявленому до стягнення розмірі, які згідно з вимогами чинного законодавства мають бути ним відшкодовані.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21 червня 2016 року (суддя Зінченко Н.Г.) позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтнобетонний завод" до бюджету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 109 255,90 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що факт порушення відповідачем вимог ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" при роботі стаціонарних джерел викидів № 1 та № № 2-7, 12-22 без дозволу на викиди в атмосферне повітря та розмір заподіяних і заявлених до стягнення збитків є доведеними, а заявлені позовні вимоги нормативно та документально обґрунтовані.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 вересня 2016 року (склад колегії суддів: Сгара Е.В.- головуючий, Дучал Н.М., М'ясищев А.М.) рішення господарського суду Запорізької області від 21 червня 2016 року залишено без змін.

Не погодившись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтнобетонний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 21 червня 2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12 вересня 2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, в період з 05 по 07 лютого 2014 року Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Запорізькій області (далі за текстом - ДЕІ у Запорізькій області) в присутності представників відповідача проведено позапланову перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, про що складено відповідний акт, підписаний директором відповідача без зауважень і заперечень.

Зазначеним актом встановлено, що термін дії дозволу № 2322183503-10 (на основний проммайданчик) на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтнобетонний завод" закінчився 13 квітня 2013 року, а термін дії дозволу № 2322183503-10а (на асфальтозмішувач ДС-158 джерело викиду № 1) закінчився 17 серпня 2013 року. Тобто відповідач з 14 квітня 2013 року по дозволу № 2322183503-10 і з 18 серпня 2013 року по дозволу № 2322183503-10а здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного на те дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади.

29 січня 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтнобетонний завод" отримано новий дозвіл № 2322183503-10 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами промислового майданчику за адресою: 70421, Запорізька область, Запорізький район, с-ще Високогірне, вул. Мічуріна, 1-А з терміном дії з 29 січня 2014 року по 27 січня 2019 року

10 лютого 2014 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища ДЕІ у Запорізькій області директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтнобетонний завод" надано припис № 035/07-ПЗ від 10 лютого 2014 року, яким зобов'язано товариство, зокрема, надати до ДЕІ у Запорізькій області звіт з інвентаризації викидів забруднюючих речовин та довідку про фактичні години роботи стаціонарних джерел викидів підприємства за період: з 14 квітня 2013 року по 28 січня 2014 року включно по дозволу №2322183503-10, окремо по кожному джерелу викидів; з 18 серпня 2013 року по 28 січня 2014 року по дозволу № 2322183503-10а включно, окремо по кожному джерелу викидів.

На виконання зазначеного припису відповідач разом з листом № 11 від 23 квітня 2015 року надав позивачу довідку про фактичні години роботи джерел викиду підприємства по кожному джерелу викидів окремо та завірену копію звіту з інвентаризації викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел, складеного ТОВ "Блік, ЛТД".

У зв'язку з виявленим правопорушенням, позивачем на підставі довідки відповідача про фактичні години роботи стаціонарних джерел викидів № 11 від 23 квітня 2015 року та даних звіту з інвентаризації викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел здійснено розрахунок розміру збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від джерела викиду № 1 у період з 18 серпня 2013 року по 28 січня 2014 року та по джерелам викидів №№ 2-7, 12-22 у період з 14 квітня 2013 року по 28 січня 2014 року включно без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Зазначений розрахунок здійснено відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 639 від 10 грудня 2008 (z0048-09) року. Загальний розмір заподіяних збитків за розрахунками позивача склав 109 255,90 грн., стягнення якої і є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначені Законом України "Про охорону атмосферного повітря" (2707-12) .

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький асфальтобетонний завод" під час роботи протягом періоду з 14 квітня 2013 року по 28 січня 2014 року (дата отриманого товариством нового дозволу) за джерелами викидів № № 2-7, 12-22 та протягом періоду з 18 серпня 2013 року по 28 січня 2014 року за джерелом викиду № 1 здійснив викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності на це відповідного дозволу. Факт такої протиправної поведінки зафіксовано в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, складеному Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області, що був підписаний директором відповідача без зауважень і заперечень. Факт відсутності відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за зазначеними джерелами викидів не заперечується і відповідачем.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вірно встановили наявність протиправної поведінки в діях відповідача, яка полягає у порушенні правової норми (ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря") та у здійсненні заборонених правовою нормою дій - здійсненні викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного на те дозволу.

Вина є умовою відповідальності за правопорушення. Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відповідальності, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, тобто вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази та судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

В якості обставин, що доводять відсутність вини, відповідач посилається на неможливість отримання ним дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря у зв'язку з не визначенням на законодавчому рівні організацій, уповноважених здійснювати видачу та установлення величин фонових концентрацій забруднюючих речовин, необхідних для отримання дозволу. Суди попередніх інстанцій правильно відхилили такі посилання відповідача з огляду на наступне. Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 13 березня 2013 року "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища" (159-2013-п) було ліквідовано Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області, яке здійснювало оформлення величин фонових концентрацій забруднюючих речовин.

Відповідно до п.2. зазначеної Постанови територіальні органи, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови (в тому числі Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області), продовжують виконання своїх повноважень до 17 травня 2013 року.

Тобто, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідач після спливу строку дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 2322183503-10, який закінчився 13 квітня 2013 року, мав можливість до 17 травня 2013 року отримати величини фонових концентрацій забруднюючих речовин та в подальшому звернутись за отриманням нового дозволу. Однак, в матеріалах справи відсутні докази своєчасного вчинення відповідачем дій, направлених на отримання дозволів. Посилання відповідача на неможливість отримання ним дозволу не доводять відсутність його вини, оскільки не спростовують встановлений перевіркою факт наявності в діях відповідача протиправної поведінки та не можуть бути підставою звільнення від відповідальності за допущені відповідачем порушення.

Відтак, вина відповідача полягає у невжитті заходів, спрямованих на уникнення шкідливого результату.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач, здійснюючи в процесі своєї діяльності викиди в атмосферне повітря в порушення ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" без відповідного на те дозволу спричинив державі шкоду (причинно-наслідковий зв'язок), під якою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.

Як вбачається з матеріалів справі, заявлені позивачем до стягнення з відповідача збитки в сумі 109 255,90 грн. розраховано позивачем на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря", затвердженої наказом Міністерства природи України № 639 від 10 грудня 2008 року (z0048-09) (далі - Методика). Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що здійснення розрахунку розміру збитків на підставі зазначеної Методики є обґрунтованим та правильним, оскільки саме ця Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами викидів суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що заявлений позивачем до стягнення розмір збитків є завищений, оскільки, як вірно встановлено судами, такий розрахунок був здійснений позивачем на підставі даних, наданих самим відповідачем, зокрема даних по часу роботи джерел викидів, а твердження відповідача про те, що джерела викидів № № 12, 13 не використовувались в осінньо-зимовий період, а джерело викиду № 15 не використовувалось взагалі у період з 14 квітня 2013 року по 28 січня 2014 року не підтверджені жодними доказами. Натомість в довідці про фактичні години роботи стаціонарних джерел викидів від 23 квітня 2015 року (а.с. 12), на підставі якої було здійснення розрахунок збитків, самим же відповідачем зазначено фактичний час роботи джерел викидів № № 12, 13 і 15 у кількості 1 836 годин по кожному джерелу окремо. Наведеним спростовуються твердження відповідача про те, що ним в довідці від 23 квітня 2015 року не було зазначено такий час роботи (1 836 годин) джерел викидів № № 12, 13 і 15.

Отже, шкідливий результат протиправної поведінки відповідача - це забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами, викид яких здійснено відповідачем без відповідно на те дозволу, тобто спричинення державі збитків в розмірі згідно з розрахунком 109 255,90 грн.

Положення ст.ст. 33, 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачає, що особи винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади несуть відповідальність згідно з законом; шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, на виконання вимог чинного законодавства має відшкодувати завдані його протиправними діями збитки. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вірно задовольнили позовні вимоги в заявленому до стягнення розмірі з огляду на їх обґрунтованість.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин, вирішив спір у справі. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.