розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2016 року у справі Господарського суду Київської області за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "БФ Груп" про стягнення суми,

У квітні 2016 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ТОВ "БФ Груп" (далі - відповідач) про стягнення боргу у розмірі 10694 гривень 60 коп., яка складається з 7842 гривень 80 коп. основного боргу, 2233 гривень 80 коп. пені, 223 гривень 68 коп. 3- % річних, 394 гривень 32 коп. втрат коштів від інфляції

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем строків оплати рахунку-фактури № 897/1318 від 31 березня 2015 року за послуги, отримані у жовтні 2014 року - лютому 2015 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2016 року апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 21 червня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2016 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 червня 2016 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 629 Цивільного кодексу України.

Стверджує, що у відповідності до умов п. 5.10 договору передбачено обов'язок орендаря своєчасно відшкодовувати витрати на утримання орендованого майна, що не враховано судами попередніх інстанцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 вересня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та ТОВ "БФ Груп" (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 1625, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме, частину нежитлового приміщення № 3.1.4 на 3-му поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 80,00 кв.м. (далі - майно), розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на 3-му поверсі термінального комплексу "D" (інв. № 47578), загальною площею 107 850,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170023532208, реєстраційний номер в єдиному реєстрі об'єктів державної власності - 20572069.1435.НЛТНПД1884), що перебуває на балансі Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31 травня 2010 року і становить 4167060 гривень.

Вказаний договір є за своєю правовою природою договором оренди (найму), за яким, у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до п. 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою використання за цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації місць із сервісного обслуговування пасажирів.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно п. 3.6 договору оренди орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношення 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяців відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За умовою п. 5.3 договору оренди орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди), компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, в тому числі податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

У відповідності до п. 5.10 договору оренди орендар зобов'язується своєчасно здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, шляхом компенсації комунальних послуг та податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та цін згідно діючих тарифів, в тому числі податку на землю. При цьому витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві.

Згідно п. 5.18 договору оренди орендар зобов'язується на наступний робочий день, що слідує за днем підписання договору, звернутися до балансоутримувача для отримання проекту договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.5-14/1-9 укладено між ДП "МА "Бориспіль" та ТОВ "БФ Груп" 3 березня 2015 року, відповідно до змісту якого сторони погодили, у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування майна, перелік видів послуг, ціни на них та порядок їх відшкодування орендарем балансоутримувачу.

За п. 10.1 договору оренди договір укладено строком (терміном) на 10 (десять) років, що діє з 25 вересня 2014 року до 24 вересня 2024 року включно.

Судами встановлено, що згідно акту приймання-передавання орендованого майна від 30 вересня 2014 року орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно, що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на відповідному акті, копія якого наявна в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 10694 гривень 60 коп., яка складається з 7842 гривень 80 коп. основного боргу вартості послуги з теплопостачання, 2233 гривень 80 коп. пені, 223 гривень 68 коп. 3 % річних, 394 гривень 32 коп. втрат коштів від інфляції, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" послалось на те, що ним, як постачальником теплової енергії на підставі отриманих ліцензій, протягом опалювального сезону - з 20 жовтня 2014 року по 12 квітня 2015 року, здійснено теплопостачання до приміщень аеропорту, зокрема приміщення, що орендує відповідач згідно договору оренди, а тому позивач, як балансоутримувач орендованого майна, 31 березня 2015 року виставив ТОВ "БФ Груп" рахунок-фактуру на суму 7842 гривень 80 коп. експлуатаційних витрат за надані послуги з теплопостачання за жовтень-грудень 2014 року та лютий 2015 року.

Відповідач відмовився від компенсації експлуатаційних витрат на суму 7842 гривень 80 коп., надіславши відмову № 14-122 від 14 квітня 2015 року з тих підстав, що з моменту укладення договору оренди № 1625 від 25 вересня 2014 року та до моменту укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.5-14/1-9 від 3 березня 2015 року ТОВ "БФ Груп" не користувалось відповідним приміщенням, а тому і не отримувало жодних послуг з теплопостачання.

До того ж, відповідач зауважив на тому, що укладений між сторонами договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.5-14/1-9 від 3 березня 2015 року не поширює свою дію на відносини, що склалися до укладення відповідного правочину.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що, з урахуванням положень ст. 1, ч. ч. 1-3 ст. 19, п. 3 ч. 2 ст. Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , виникнення між суб'єктами господарювання взаємних прав та обов'язків щодо надання та отримання комунальних послуг, зокрема, щодо теплопостачання, презюмується лише за умови укладання між виконавцем або постачальником та споживачем відповідного договору, а наявність у договорі оренди положень щодо обов'язку орендаря звернутися до балансоутримувача з вимогою про укладення договору на компенсацію його витрат не є самостійною підставою для виникнення у відповідача обов'язку зі сплати вартості комунальних послуг позивачу.

У зв'язку з чим суди дійшли висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача обов'язку для сплати вартості комунальних послуг та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та прийнятими за неповного встановлення усіх обставин справи, перевірки доводів сторін та надання їм належної правової оцінки з огляду на наступне.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом спору у даній справі є заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача боргу з оплати вартості надання послуг теплопостачання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , відповідно до ст. 1 якого житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Водночас, п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З огляду на викладене, встановивши, що у період, за який позивачем заявлена до стягнення сума боргу за послуги з теплопостачання, між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та ТОВ "БФ Груп" не було укладено договір на компенсацію витрат балансоутримувача на утримання майна та надання комунальних послуг, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи було орендоване приміщення зайняте орендарем у цей період та коли останній фактично його зайняв, чи сплачував орендну плату у цей період.

Судами не перевірено та не надано правової оцінки доводам позивача про те, що опалювання пасажирського терміналу "D" є централізованим та забезпечується через вентиляційну систему терміналу "D", а технічна можливість відключення частини площі, яку орендує відповідач, з постачання теплової енергії у позивача відсутня.

Крім того, не перевірено доводи ТОВ "БФ Груп" щодо того, що товариство не здійснювало господарську діяльність на території орендованого майна та не використовувало таке майно згідно із призначенням у період з моменту укладення договору оренди та до моменту укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача.

Місцевим та апеляційним господарськими судами не з'ясовано, чи дійсно відповідач не міг та не користувався орендованими приміщеннями у період з моменту підписання акту приймання-передавання майна та до укладення з балансоутримувачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача, оскільки не мав допуску до орендованого майна.

Не досліджено порядок та процедуру допуску до орендованих ТОВ "БФ Груп" приміщень пасажирського терміналу "D".

Якщо орендар дійсно не міг користуватись орендованим майном у відповідності до умов договору оренди у період з моменту укладення договору оренди та до моменту підписання договору про відшкодування витрат балансоутримувача, чи повідомляв орендар блансоутримувача про такі обставини.

Судами не з'ясовано, чи передбачено умовами договору звільнення орендаря від сплати будь-яких платежів у зв'язку з неможливістю використовувати орендоване майно у відповідності до умов договору оренди і чи звертався орендар з таким повідомленням до балансоутримувача чи орендодавця.

При цьому, поза увагою апеляційного господарського суду залишились також перевірка та надання належної правової оцінки доводам відповідача про те, що згідно ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, п. 3.12 договору оренди передбачено, що відповідач звільняється від обов'язку сплати усіх платежів згідно умов договору за користування майном за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Прийняті у справі судові рішення не містять обставин щодо підписання акту приймання-передачі балансоутримувачем, а саме, чи підписував останній цей акт, якщо так, то коли саме.

З'ясування вказаних обставин залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій, однак їх встановлення має істотне значення для з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, характеру їх правовідносин та правильного вирішення спору по суті заявлених вимог.

З урахуванням меж перегляду справи у суді касаційної інстанцій, визначених ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене, прийняті у справі рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій визнати законними та обгрунтованими не можна, а тому вони підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи сторін, повно встановити дійсні обставини справи, надати їм належну правову оцінку і прийняти рішення відповідно до вимог закону.