розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі № 925/1070/15 Господарського суду Черкаської області за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" про визнання договору укладеним без врахування протоколу розбіжностей за участю представників позивача Бунякін М.М. - предст. дов від 04.01.2016; відповідача Новик О.В.- предст. дов. від 18.01.2016; Король В.Л. - предст. дов. від 18.01.2016;

25.06.2015 Комунальне підприємство теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" про визнання договору про постачання теплової енергії укладеним без врахування протоколу розбіжностей, посилаючись на статтю 181 Господарського кодексу України. Позов обґрунтовано обов'язковістю укладення договору про постачання теплової енергії у гарячій воді, та невідповідністю редакції цього договору, викладеної відповідачем в протоколі розбіжностей, вимогам статті 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що запропонована позивачем редакція спірних пунктів невірно розмежовує поняття "теплопостачальної організації" та "споживача", пункт 4.3 договору суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки фактична кількість поставленої теплової енергії визначається саме за приладами обліку; визначення розміру витрат на транспортування теплової енергії розрахунковим способом, відтак, і пункти 6.3.2 та 7.3.3 договору є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства; крім того, відхилення пунктів 3, 6, 8 протоколу розбіжностей позивач взагалі не обґрунтував.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.05.2016 (суддя Довгань К.І.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 (судді: Сітайло Л.Г. - головуючий, Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, позивач вважає, що суди не взяли до уваги вимоги статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та статті 1 Закону України "Про теплопостачання", якими надано визначення кваліфікуючих ознак сторін у правовідносинах з надання послуг з теплопостачання, не надали оцінки встановленому Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (869-2011-п) порядку формування вартості 1 Гкал теплової енергії, що передбачає, зокрема, врахування понесених позивачем витрат при транспортуванні енергії власними мережами, застосування пункту 4.3 договору в редакції протоколу розбіжностей створює умови, при яких належне виконання сторонами договору без завдання збитків для позивача стає неможливим; судами не враховано, що укладення договору про постачання теплової енергії у гарячій воді з урахуванням протоколу розбіжностей, умови якого порушують принципи передбачені у статті 627 Цивільного кодексу України, завдасть збитків позивачу.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило, відповідач усно у судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги заперечив; позивач підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановили суди попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 365 від 03.04.2015 Комунальному підприємству теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради надано дозвіл на укладення договору з Публічним акціонерним товариством "Черкаське хімволокно" на закупівлю додаткового об'єму теплової енергії в гарячій воді, загальна вартість якого перевищує 10 % Статутного капіталу, а саме - 69271609,03 грн.

15.05.2015 на виконання зазначеного рішення позивач направив на адресу відповідача підписаний проект договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 06.04.2015 № 54-Т, який відповідач отримав 18.05.2015.

Листом № 26/6009 від 05.06.2015 відповідач направив на адресу позивача підписаний та скріплений печаткою договір № 54-Т від 06.04.2015 про постачання теплової енергії в гарячій воді разом із протоколом розбіжностей від 29.05.2015; протоколом розбіжностей відповідач запропонував власну редакцію преамбули договору з відповідними змінами в тексті договору, власну редакцію пунктів 1.3, 6.1.14., 7.2.1. договору, а також запропонував видалити пункти 6.3.2. та 7.3.3. договору.

Не погоджуючись з пропозиціями відповідача, викладеними в протоколі розбіжностей до договору, позивач 25.06.2015 передав неврегульовані розбіжності за договором на розгляд господарського суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що запропонована позивачем редакція суперечить вимогам чинного законодавства; надіславши позивачу підписаний текст договору з протоколом розбіжностей, відповідач відмовився від спірних умов договору та, водночас, запропонував свою редакцію відповідно до положень статті 646 Цивільного кодексу України, з якою, натомість, не погодився позивач; відтак, цей договір не є укладеним.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Судова колегія відзначає, що статтею 649 Цивільного кодексу України визначено випадки, коли суд вирішує розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору; до таких випадків належить, зокрема, вирішення розбіжностей, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини п'ятої статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згідно з частиною сьомою цієї ж статті, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Щодо інших випадків, крім визначених частиною сьомою статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина восьма статті 181 Господарського кодексу України), що виключає вирішення по суті спору про врегулювання розбіжностей за таким договором у судовому порядку.

Разом з тим, законодавець встановив для сторони, вказаної у частині сьомій статті 181 Господарського кодексу України, єдиний можливий спосіб не прийняти викладені у протоколі розбіжностей пропозиції іншої сторони, а саме, передати ці розбіжності на розгляд суду.

Також відповідно до частини третьої статті 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору.

Таким чином, вирішуючи даний спір, судам належало з'ясувати наявність чи відсутність підстав для врегулювання розбіжностей за спірним договором у судовому порядку, за наявності таких підстав надати юридичну оцінку спірним положенням договору, щодо яких сторони не дійшли згоди, розглянути пропозиції позивача та пропозиції відповідача, та вирішити питання щодо вірної та законної редакції спірних положень договору із запропонованих сторонами, виклавши їх у резолютивній частині рішення.

Частиною другою статті 187 Господарського кодексу України передбачено можливість визначення судовим рішенням день набрання чинності господарським договором, щодо якого судом вирішувався переддоговірний спір.

Господарські суди попередніх інстанцій наведене вище залишили поза увагою та не з'ясували природу спірних правовідносин сторін, наявність чи відсутність підстав для врегулювання розбіжностей за спірним договором у судовому порядку відповідно до статті 649 Цивільного кодексу України, частин п'ятої та сьомої статті 181 Господарського кодексу України; при цьому, дослідивши пропозиції позивача по суті та вказавши про їх невідповідність законодавству (тобто, розглянувши переддоговірний спір по суті), суди фактично не вирішили спір сторін про редакцію договору, залишили неврегульованими правовідносини сторін протягом спірного періоду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не з'ясували всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, не з'ясували правову природу взаємовідносин сторін та їх характер; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини сторін, порушили положення процесуального законодавства.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.