головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: Пушанко І.О. - дов. № 10-476/д від 01.08.16 р. від відповідача: Баранов М.С. - дов. № 225-КМР-2632 від 15.08.16 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. у справі господарського суду № 910/572/16 міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Київської міської ради про визнання додаткової угоди укладеною

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2016 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. у справі № 910/572/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 08.06.2004 р. на підставі рішення Київської міської ради від 08.11.2001 р. № 85/1519, між Київською міською радою (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пунктів 1.1, 2.1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: вул. Обсерваторна, 21, м. Київ, загальною площею 904 кв.м., для експлуатації та обслуговування будинку для приїжджих.

Договір оренди земельної ділянки нотаріально посвідчено та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 30.06.2004 р. за № 91-6-00281 у книзі записів державної реєстрації договорів.

30.06.2004 р. складено акт здачі-приймання земельної ділянки позивачу.

Відповідно до п.3.1 договору договір укладено на 10 років., тобто строк дії договору сторонами встановлено до 08.06.2014 р.

Після закінчення строку на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі, орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.11.7 договору).

Пунктами 8.3, 11.7 договору передбачено переважне право орендаря, при умові належного виконання своїх обов'язків, на поновлення договору після закінчення строку його дії.

Враховуючи даний пункт договору, позивач (орендар) був зобов'язаний звернутись до відповідача (орендодавця) не пізніше ніж до 08.03.2014 р.

Однак, доказів звернення позивача до відповідача не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії з повідомленням про намір продовжити його дію позивачем не надано.

Судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди земельної ділянки без дати, яке отримано відповідачем 29.07.2014 р. та зверненням про поновлення договору оренди земельної ділянки по справі А-21188 № 10/150 від 03.09.2015 р.

Тобто обидва звернення позивача, що додані до матеріалів справи, були надіслані ним вже після закінчення строку договору, 08.06.2014 р.

За частиною другою статті 792 ЦК України правовідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок поновлення договору оренди встановлений ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки його пролонгації.

Так, у частинах першій-п'ятій цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, виходячи із положень ст.ст. 319, 626 ЦК України, слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства, належними доказами у справі, які підтверджують наявність у орендаря переважного права на поновлення договору оренди землі, встановленого частиною першої статті 33 Закону України "Про оренду землі", є докази:

- належного виконання орендарем своїх обов'язків за договором;

- орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк;

- до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди;

- орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем не надавались докази, що підтверджують належність виконання договору оренди землі, зокрема, щодо відсутності заборгованості по сплаті орендної плати. Позивач своєчасно, як то встановлено умовами договору за три місяця до його закінчення (до 08.03.2014 р), не повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк. Всі звернення позивача, які наявні в матеріалах справи, були направлені відповідачеві після закінчення дії договору, а саме - 29.07.2014 р. та 03.09.2015 р. Орендодавець повідомив позивача про наявність заперечень щодо строку договору оренди, а отже сторони в цьому питанні не дійшли згоди.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що позивачем не було дотримано процедури повідомлення орендодавця про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди, як того вимагають норми чинного законодавства та умови договору оренди земельної ділянки.

Другий випадок пролонгації договору оренди встановлений ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів:

- орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою;

- орендар належно виконує свої обов'язки за договором;

- відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди;

- сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

При цьому, додаткова угода укладається на той самий строк та на тих самих умовах.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджено проект додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 08.06.2004 р. зареєстрованого 30.06.2004 р. за № 91-6-00281, який був направлений відповідачу, зі змісту тексту якого вбачається, що запропонована скаржником редакція передбачає поновлення договору оренди земельної ділянки на 20 років, а також внесення змін щодо розмірів орендної плати, визначеної підпунктом 4.2 договору оренди, що суперечить ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Тобто, позивачем запропоновано змінити строк дії договору не на той самий строк, який був раніше встановлений (10 років), а поновити на 20 років.

Твердження позивача, що внесення зміни до договору в частині викладення п.3.1 "Договір укладено на 20 років" є логічними з огляду на те, що договір було укладено в 2004 році, а отже внесення Додатковою угодою змін до п.3.1 з вказівкою на 10 років (як і було передбачено цим пунктом договору) і це не призведе до поновлення договору на новий строк, тобто на наступні 10 років, були відхилені апеляційним судом з огляду на положення ч.3 ст. 84 ГПК України, а також ч.2 ст. 187 ГК України, згідно з якою день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Позивачем не надавались судам попередніх інстанцій докази звернення до відповідача з вимогою продовжити договір оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, і така додаткова угода не була укладена. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження юридичного факту поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах і того факту, що його право на укладення додаткової угоди про пролонгацію договору на підставі ч.6 ст.33 ЗУ "Про оренду землі" є порушеним, оскільки з такою пропозицією скаржник до відповідача не звертався, а навпаки просив змінити істотні умови договору.

Отже, договір не був продовжений на підставі ч.6 ст.33 ЗУ "Про оренду землі" у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки укладеною, задоволенню не підлягає.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки суди в порядку ст.ст.43, 47, 33, 34, 35, 43 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваних рішеннях мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.05. . у справі № 910/572/16 відсутні.