Плюшка І.А. - головуючого Самусенко С.С., Попікової О.В.перевіривши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Синевирка" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року у справі № 914/3496/15 господарського суду Львівської області за позовом Приватного підприємства "Синевирка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пам'ять-Плюс" про зобов'язання передати майно та стягнення 722 658,90 грн. збитків за участю представників

позивача - Лемішка І.М., Білик П.Б.

відповідача - Терновий О.В.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23 березня 2016 року у справі № 914/3496/15 (судді Король М.Р., Синчук М.М., Крупник Р.В.) позовні вимоги Приватного підприємства "Синевирка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пам'ять-Плюс" про зобов'язання передати майно та стягнення 722658,90 грн. завданих збитків - задоволено в частині стягнення 722658,90 грн. завданих збитків. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання передати майно.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року (судді Костів Т.С., Малех І.Б., Мирутенко О.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 23 березня 2016 року у справі № 914/3496/15 - скасовано в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 23 березня 2016 року у справі № 914/3496/15 залишено без змін.

Не погодившись з зазначеною постановою Приватне підприємство "Синевирка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року, а рішення господарського суду Львівської області від 23 березня 2016 року залишити в силі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 квітня 2014 року між ТОВ "Торговий дім "Пам'ять-Плюс" (орендодавець) та Приватним підприємством "Синевирка" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 06, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування нежитлові приміщення за адресою: вул. Городоцька, 367 у м. Львові, загальною площею 253,62 кв. м., а саме: складські приміщення, площею 219,42 кв. м., що знаходяться в будівлі літера Б-1 та офісні приміщення, площею 34,20 кв. м., що знаходяться в будівлі літера Б-5, строком з 11 квітня 2014 року до 31 грудня 2014 року.

Згідно п.1.2. договору об'єкт оренди передається орендарю для здійснення ним підприємницької діяльності.

Відповідно до п.3.5.1 договору, орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку порушення орендарем порядку та строків оплати, передбачених розділом 4 договору.

Відповідно до п.6.5 договору, орендодавець може обмежити право орендаря користуватися об'єктом оренди і не допускати орендаря до приміщень об'єкту оренди відповідно до правил зазначених нижче (п.п.6.5.1.-6.5.6) у випадку порушення орендарем зобов'язань, щодо внесення орендної плати, вимог щодо цільового використання об'єкту оренди, порушення орендарем санітарних норм і правил, норм техніки безпеки, а також протипожежних норм і правил.

Судами попередніх інстанцій встановлено, а також підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується, що відповідач заблокував позивачу доступ до орендованих приміщень, до майна та всієї бухгалтерської документації, яка знаходилась в орендованих складських та офісних приміщеннях у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо внесення орендної плати.

27 червня 2014 року представниками позивача разом із представниками покупців був складений акт про блокування і заборону допуску до орендованих приміщень та протидію законній господарській діяльності.

02 липня 2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій зазначив, що на складі знаходиться товар з коротким строком придатності. Скаржник у відповіді на претензію (№ 64 від 07 липня 2014 року) відмовився її задовольнити. У зв'язку з систематичним простроченням оплати за оренду нежитлового приміщення, Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пам'ять-Плюс" на підставі п.п. 3.3, 3.5.1, 3.5 договору оренди письмово повідомлено позивача про одностороннє розірвання зазначеного договору. (повідомлення вих. №69 від 15 липня 2014 року).

25 липня 2014 року відповідачем складено акт вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря. У зазначеному акті наведено перелік майна орендаря, яке виявлено під час проведення огляду приміщень (набутого позивачем на підставі договору безоплатного користування майном від 08 квітня 2014 року, укладеного з Лемішкою Ігорем Михайловичем: стіл офісний "Пінокіо", стіл комп'ютерний, стіл офісний з тумбою, стіл офісний розкладний, крісло офісне з підлокітниками велике,крісло офісне, крісло офісне з підлокітниками, крісла офісні, друкарський пристрій Canon LBP602OB F158200 серійний номер NCMA 123941, копіюючий пристрій Canon FC 224 номер UUD80948, ноутбук Lenovo G-505, зарядний пристрій до ноутбука Lenovo G-505, модем TP-Link модель TL-WR 740N, радіотелефон Panasonic, калькулятор Assistant AC-2326, шнур USB до друкарського пристрою Canon LBP602OB F158200, подовжувач із заземленням на 5 розеток, колодка з ключами, контролька до колодки, окуляри для виправлення зору з лінзою +1,5 (для читання тексту на моніторі), футляр для окулярів Polaroid, ручка Tukzar, аптечка укомплектована медикаментами першої необхідності, яке було передано позивачу згідно акту передачі майна від 11 квітня 2014 року). У акті вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря від 25 липня 2014 року відповідач зафіксував перелік майна орендаря, яке виявлено під час проведення огляду приміщень, серед якого, зокрема, зазначено майно, що перебувало в користуванні відповідача на підставі вищезазначеного договору безоплатного користування майном від 08 квітня 2014 року. Копію зазначеного акту направлено позивачу 15 серпня 2014 року згідно супровідного листа вих. № 79 від 15 серпня 2014 року, в якому містилась пропозиція погасити заборгованість та отримати майно.

Листом вих. № 26 від 28 серпня 2014 року позивачем направлено скаржнику письмову пропозицію щодо розв'язання ситуації стосовно орендованих приміщень, в якій висловлено умови, зокрема, про те, що орендодавець надає орендарю час для вивезення з орендованих офісних приміщень належного йому майна; орендодавець надає орендарю час для вивезення з орендованих складських приміщень продукції, термін придатності якої не минув, погодивши час вивезення майна, оскільки таке вивезення вимагає залучення додаткової робочої сили та автотранспорту. У відповідь на пропозицію (вих. № 99 від 07 жовтня 2014 року) відповідач запропонував позивачу погасити заборгованість згідно договору оренди та отримати майно. 03 березня 2016 року керівниками сторін підписано акт приймання - передачі майна.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано припинено провадження у справі на підставі п.1.1 ст. 80 ГПК України в частині позовних вимог про витребування майна, оскільки сторонами був підписаний акт приймання - передачі майна, про зобов'язання повернення якого заявлено позовну вимогу.

Згідно із ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України). Крім того, цей спосіб захисту має місце за наявності складу цивільного (господарського) правопорушення, яке включає в себе протиправну поведінку заподіювача шкоди, наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками, а також вину правопорушника.

Згідно накладних № 47 від 19 червня 2014 року, № У00000001 від 02 червня 2014 року, № У0000000734 від 08 червня 2014 року, копії яких містяться в матеріалах справи, позивач придбав товар на суму 722658,90 грн. Зазначений товар було поставлено позивачу згідно товарно-транспортних накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 367. Однак, станом на момент розгляду спору товарно-матеріальні цінності, наявність яких в складських приміщеннях зафіксована відповідачем у акті вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря від 25 липня 2014 року, позивачу відповідачем не передано. Факт наявності такого майна підтверджений відповідачем у акті вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря від 25 липня 2014 року. Зазначеним спростовуються посилання відповідача на недоведеність наявності такого майна.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що у відповіді на претензію (від 07 липня 2014 року вих. № 64) скаржник посилався на умови договору щодо права орендодавця обмежити право орендаря користуватися об'єктом оренди і не допускати орендаря до орендованих приміщень у випадку порушення орендарем зобов'язання щодо внесення орендної плати. Згідно п.п. 6.5.5 та 6.5.6 договору орендодавець не несе відповідальності за збитки, понесені орендарем внаслідок обмеження права користування об'єктом оренди, якщо орендар був належним чином повідомлений орендодавцем про застосування такого обмеження. Обмеження права орендаря користуватися об'єктом оренди триває до усунення порушень, що стали причиною обмеження права користування. У зв'язку з систематичним простроченням оплати за оренду нежитлового приміщення, ТОВ "Торговий дім "Пам'ять-Плюс" на підставі п.п. 3.3, 3.5.1, 3.5 договору оренди письмово повідомлено позивача про одностороннє розірвання зазначеного договору № 69 від 15 липня 2014 року.

У своїй касаційній скарзі позивач дійшов помилкового висновку про те, що зазначені положення договору як такі, які надають право у визначених випадках обмежити доступ орендаря лише до орендованих приміщень, а не до розміщеного у них майна. У такому тлумаченні нівелюється зміст визначеної законом і договором оперативно-господарської санкції. Правомірно застосоване обмеження доступу орендаря до орендованих приміщень має об'єктивним наслідком і обмеження можливості доступу до розташованих у таких приміщеннях об'єктів.

З урахуванням наведеного матеріалами справи не доведено склад відповідного цивільного правопорушення зі сторони відповідача, у зв'язку суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків є недоведеними та не підлягають задоволенню.

З тексту прийнятої у справі постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 722658,90 грн. завданих збитків дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, однак не зазначив про необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, ухвалою Вищого господарського суду України під час прийняття до провадження касаційної скарги позивача, йому було відстрочено сплату судового збору в розмірі 13 283,46 грн. за подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року у справі № 914/3496/15 до розгляду справи в суді касаційної інстанції.

У судовому засіданні представники позивача зазначили, що Приватне підприємство "Синевирка" не сплатило судовий збір на дату слухання справи.

У зв'язку з наведеним Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне стягнути з Приватного підприємства "Синевирка" судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Синевирка" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року у справі № 914/3496/15 змінити частково. Доповнити п. 2 резолютивної частини рішення після слів "скасувати в частині задоволених позовних вимог", реченням наступного змісту: "Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити."

3. В іншій частині Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року у справі № 914/3496/15 залишити без змін.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Синевирка" на користь спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31211254700007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код за ЄДРПОУ 38004897, код класифікації доходів бюджету 22030004, код банку отримувача 820019) 13283 грн. (тринадцять тисяч двісті вісімдесят три гривні) 46 коп. судового збору за подання касаційної скарги.