головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Ходаківської І.П., Сибіги О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.07.2016 у справі № 902/226/16 Господарського суду Вінницької області за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення 69456,56 грн в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: Максименко Ю.Ф. - директор Кукуруза Р.В. (довіреність № 17 від 04.01.2016)

Рішенням Господарського суду Вінницької області (суддя Банаська О.О.) від 25.04.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Бучинська Г.Б., судді - Гулова А.Г., Петухов М.Г.) від 22.07.2016, у справі № 902/226/16 частково задоволені позовні вимоги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення заборгованості в сумі 69456,56 грн, з яких: 58405,71 грн - сума збільшення основного зобов'язання за договором № 261-1 від 24.09.2010 за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 до 30.06.2015, 2763,49 грн - 3 % річних за період з 01.04.2014 до 09.07.2015 та 8287,66 грн - пені за період з 21.03.2014 до 28.02.2015; стягнуто з відповідача на користь позивача 51153,23грн інфляційних втрат, 2 763,49 грн - 3 % річних; в решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 253, 261, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" (далі МПП "Фірма "Альфа-М") звернулось до господарського суду з позовною заявою до відповідача - Військової частини А2656 про стягнення заборгованості в сумі 69456,56 грн за неналежне виконання відповідачем умов договору № 261-1 від 24.09.2010, з яких: 58405,71грн - сума збільшення основного зобов'язання за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 до 30.06.2015, 2763,49грн - 3 % річних за період з 01.04.2014 до 09.07.2015 та 8287,66 грн - пені за період з 21.03.2014 до 28.02.2015 (з урахуванням заяви позивача від 18.04.2016 № 31/4).

Судами встановлено таке.

06.08.2004 між позивачем - МПП "Фірма "Альфа-М" (в договорі - "Виконавець") та відповідачем - Військовою частиною А1459 (в договорі - "Замовник") був укладений Договір № 261 на виконання робіт технічного обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку в/ч А1459 (далі Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору № 261 замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по технічному обслуговуванню систем зв'язку на вузлах зв'язки військової частини А1459.

Згідно п.8.3. Договору у випадку, коли Сторони не відмовляються від виконання в цьому договорі технічного обслуговування в 2005 та наступних роках, цей Договір вважається пролонгованим на наступні роки.

В 2007 - 2008 роках МПП "Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку військової частини А2656, яка є правонаступником військової частини А1459, в зв'язку з її ліквідацією згідно директиви Міністерства оборони України від 29.12.2006 №322/1/016, згідно додаткових угод № 1 від 05.09.2007 до Договору № 261 від 06.08.2004 (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно № 4/9 від 27.09.2007 та № 1/10 від 01.10.2008).

24.09.2010 сторони уклали договір № 261-1 про реструктуризацію боргу (далі Договір 261-1) з метою зменшення витрат бюджетних коштів та недопущення арешту банківських рахунків ВЧ А2656 та врегулювання спору щодо погашення заборгованості за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку.

Відповідно до п.1.1. Договору 261-1 Сторона 1 (Військова частина А 2656) зобов'язується погасити заборгованість Стороні 2 (МПП "Фірма "Альфа-М"), визнану у відповіді № 1804 від 20.09.2010 на претензію № 5/7 від 21.07.2010 в сумі 72504,50 грн за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку в/ч А2656 в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.2.1 Договору 261-1 в/ч А 2656 самостійно без пред'явлення рахунку від МПП "Фірма "Альфа-М" перераховує на поточний рахунок суму боргу, вказану в п.1.1., не пізніше 31.03.3011 з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100 % та з урахуванням 3-х процентів річних за період з 30.06.2010 до дня перерахування згідно п.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п.4.1. Договору 261-1 при порушенні строків платежів в/ч А2656 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534, 549 та п.3 ст. 611 ЦК України.

З моменту набрання чинності зобов'язань за цим Договором припиняються (втрачають чинність) зобов'язання сторін, які виникли за актами виконаного технічного обслуговування № 4/9 від 27.09.2007 та № 1/10 від 01.10.2008 до додаткових угод, відповідно, № 3 від 02.09.2007 та № 4 від 11.09.2007 до договору № 261 від 06.08.2004 за кошторисами, відповідно № 261/4 та № 261/5 згідно п.2 ст. 604 ЦК України (п.7.2. Договору 261-1).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 у справі № 902/411/14 позовні вимоги МПП "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення боргу 100557,30 грн за договором № 261-1 від 24.09.2010 задоволено частково, стягнуто з Військової частини А2656 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" - 72504,50 грн - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 10157,52 грн - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції за період з 01.07.2010 до 31.03.2014, 8141,90 грн - сума 3 % річних за період з 01.07.2010 до 31.03.2014, 4944,26 грн - сума пені за період з 21.03.2013 до 20.03.2014, в решті позовних вимог відмовлено.

Після винесення рішення від 28.05.2014 у справі № 902/411/14 відповідач провів частковий розрахунок з позивачем за договором сплативши останньому 7638,18 грн.

Невиконання відповідачем належним чином свого зобов'язання по виконанню Договору 261-1 та рішення суду від 28.05.2014 у справі № 902/411/14, яке набрало законної сили 13.06.2014, стало підставою для звернення позивача до господарського суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги у справі, суди правомірно виходили із такого.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи встановлення судами факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань та здійснений перерахунок заявлених до стягнення сум, висновок попередніх судових інстанцій про стягнення з відповідача 51153,23 грн інфляційних втрат та 2763,49 грн трьох процентів річних, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Доводи скаржника про те, що здійснений судами перерахунок інфляційних втрат є арифметично невірним, колегія суддів відхиляє, оскільки перевіривши правильність визначення вказаної суми відповідно до рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р (v2-97700-97) та листі Вищого господарського суду України (ВГСУ) про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, колегія суддів встановила, що сума інфляційних втрат, яка має бути стягнена - 51153,23 грн:

- Добуток індексів інфляції за період з 01.04.2014 по 30.06.2015 складає : 103,3% * 103,8% * 101% * 100,4% * 100,8% * 102,9 * 102,4% * 101,9% * 103% * 103,1% * 103,1% * 105,3% * 110,8% * 114 % * 102,2% * 100,4% = 1,7055179346156771906409500489415);

- добуток суми основної заборгованості та сукупного індексу інфляції за спірний період складає 123657,725грн (72504,5 * 1,7055179346156771906409500489415 = 123657,725)

- різниця значення основного зобов'язання з урахуванням індексу інфляції та без урахування такого індексу складає 51153,23грн (123657,725 - 72504,5 = 51153,23)

Доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд безпідставно відхилив наданий позивачем висновок експерта в якості доказу правомірності розміру нарахованих відповідачу сум, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на неврахування умов пункту 4.1. договору № 261-1, як на обставину, яка свідчить, що відносно вимог про стягнення пені позивачем не пропущено позовну давність, колегія суддів відхиляє, оскільки навіть визначення сторонами в умовах зобов'язання нарахування такого виду неустойки до дня погашення основного боргу, обмежує можливість стягнення пені спеціальною, визначеною нормою ст. 258 ЦК України, позовною давністю.

Отже, звернувшись до суду 16.03.2016, при цьому визначивши період нарахування пені з 21.03.2014 по 28.02.2015, позивачем пропущено річний строк позовної давності, визначений ст. 258 ЦК України, про застосування якої відповідачем подано відповідну заяву.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду.