за участю представників: позивача Волощук П.Ю. - дов. від 06.04.2016 р. № 50, відповідача Громніцький Ю.П. - дов. від 13.05.2014 р. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову від 30.08.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/30683/15 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 1987927,83 грн.

У листопаді 2015 року ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 325286,77 грн. пені, 1434215,33 грн. інфляційних втрат, 228425,73 грн. - 3% річних на підставі статей 525, 526, 549- 551, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на розподіл природного газу № 2014/Т-ПР від 28.01.2014 р.

Позивач посилався на порушення відповідачем умов спірного договору в частині вчасного проведення розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами за період з лютого 2014 року по жовтень 2015 року, що вважав підставою для стягнення з відповідача спірних сум пені, інфляційних втрат і 3% річних.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.

Позивач у додаткових поясненнях вказував на те, що нарахування і стягнення пені у випадку порушення відповідачем строків оплати передбачено пунктом 7.2.1 спірного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. (суддя Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 325286,77 грн. пені, 1434215,33 грн. інфляційних втрат та 228425,73 грн. - 3% річних.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору на розподіл природного газу № 2014/Т-ПР від 28.01.2014 р. в частині своєчасної оплати вартості наданих послуг з транспортування природного газу, що є підставою для стягнення з останнього спірних сум пені, 3% річних, інфляційних втрат.

За апеляційною скаргою ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Київський апеляційний господарський суд (судді: Дикунська С.Я., Алданова С.О., Зубець Л.П.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 30.08.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. і постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. скасувати та задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 218, 233 Господарського кодексу України, статей 551, 617, 625 Цивільного кодексу України, статей 4, 42- 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 р. № 705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" (705-2012-п) .

Скаржник вказує на те, що його вина у порушенні спірного зобов'язання відсутня, оскільки він не впливає на алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу.

Скаржник також наголошує на помилковості здійсненого позивачем розрахунку спірних сум пені, інфляційних втрат і річних та вказує на те, що надавав суду апеляційної інстанції власний контррозрахунок, який судом досліджений не був.

Крім того, він посилається на те, що суд не надав оцінки і доводам відповідача щодо зменшення розміру пені з огляду на приписи статті 233 Господарського кодексу України, пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.01.2014 р. між ПАТ "Дніпропетровськгаз" (газорозподільне підприємство) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (замовник) був укладений договір на розподіл природного газу № 2014/Т-ПР, за умовами якого газорозподільне підприємство зобов'язалось в 2014 - 2015 роках (редакція додаткової угоди № 2 від 03.12.2014 р.) надати замовнику послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а замовник зобов'язався сплатити газорозподільному підприємству вартість послуг з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами договору.

Договірні обсяги транспортування природного газу замовника ГРМ визначаються в додатку №1 до договору (пункт 3.1).

Відповідно до пунктів 3.6, 3.4 договору обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ, який оформляється на підставі даних комерційних вузлів обліку. Газорозподільне підприємство до 10-го числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний місяць, які підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газорозподільного підприємства.

Згідно з пунктом 3.8 договору замовник упродовж двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газорозподільному підприємству один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника (для юридичних осіб), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до законодавства.

За умовами пункту 3.10 договору акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Відповідно до пункту 5.5 договору оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначений сторонами в договорі.

У випадку якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства порядку установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (пункт 5.6 з урахуванням додаткової угоди № 2).

Відповідальність сторін визначена у розділі VII спірного договору (пункти 7.1-7.3.2).

Так, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором та чинним законодавством. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом V договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункти 7.1, 7.2 договору).

Згідно з пунктом 11.1 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 03.12.2014 р.) договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками, та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.01.2014 р. і діє в частині надання послуг до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за договором.

Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляду його умов. При цьому сторони повинні переоформити додаток № 1 до договору, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк.

Сторонами неодноразово вносилися зміни і доповнення до вказаного договору (окрім іншого, щодо обсягів транспортування природного газу, порядку розрахунків, строку дії договору), шляхом укладання додаткових угод № 1 від 14.04.2014 р., № 2 від 03.12.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення з ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 325286,77 грн. пені, 1434215,33 грн. інфляційних втрат, 228425,73 грн. - 3% річних на підставі статей 525, 526, 549- 551, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (стаття 903 цього ж Кодексу).

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (статті 525, 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 названого Кодексу).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, ухвалюючи судові акти у справі, господарський суд першої інстанції, як і апеляційний господарський суд, не дослідив усіх обставин справи, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам, що є суттєвим для правильного вирішення цього спору.

Обмежившись посиланням на порушення відповідачем умов спірного договору на розподіл природного газу і невчасне проведення ним розрахунків за надані послуги, місцевий господарський суд, належним чином не дослідив та не перевірив розрахунок заявлених до стягнення сум, підстави їх нарахування; не встановлював періоди, за який ці суми були нараховані.

Наведене не було встановлено та перевірено і судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи (протокол судового засідання суду апеляційної інстанції від 19.04.2016 р. на 152-153 а.с. І т.с.) апеляційний господарський суд зобов'язував відповідача у справі надати контррозрахунок спірних сум пені, 3% річних та інфляційних втрат і такий контррозрахунок на вимогу суду був наданий відповідачем 25.04.2016 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 178-184 І т.с.).

Проте, суд апеляційної інстанції вказаний контррозахунок не дослідив та не перевірив його як того вимагають приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, та не навів в порушення пункту 7 статті 105 Господарського процесуального кодексу України доводів, за якими ці докази були відхилені судом.

Крім того, судом апеляційної інстанції не було надано оцінки і доводам відповідача, окрім іншого, щодо існування і наявності у даному випадку виняткових обставин, за яких можливе зменшення спірної суми пені на 50%; відповідне клопотання відповідача (а.с. 195 І т.с.) залишилося без розгляду та оцінки судом.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. При цьому, справи в апеляційній інстанції переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ названого Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (стаття 99 цього кодексу).

Разом з цим, за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Тобто, метою апеляційного суду є розгляд справи повторно.

Проте, переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вимог вказаних норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не виконав, від повторного розгляду справи фактично ухилився (як і місцевий суд), не дослідив усіх необхідних для вирішення спору обставин.

Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому судові рішення визнаються такими, що прийняті за не з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суду для правильного вирішення даного спору необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, надавши, при цьому, оцінку усім доказам у справі та доводам сторін, взявши їх до уваги чи спростувавши такі, і відповідно до встановленого, застосувати норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною другою статті 4-3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскільки в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. у справі № 910/30683/15 та рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.