Плюшка І.А. - головуючого, Самусенко С.С., Губенко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06 липня 2016 року у справі № 914/3349/14 господарського суду Львівської області за позовом Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 214 898,48 грн. заборгованості за договором оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 від 02 січня 2014 року за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

У вересні 2015 року Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія" звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 01-501/13 від 14.04.2016 просило стягнути 214 898,48 грн. заборгованості за договором оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 від 02 січня 2014 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов зазначеного договору оренди нерухомого майна та вимог чинного законодавства неналежним чином виконує свої зобов'язання зі сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за січень - грудень 2014 року у розмірі 214 898,48 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11 травня 2016 року (суддя Запотічняк О.Д.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія" 196 054,04 грн. боргу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджуються обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендної плати протягом періоду з січня - грудня 2014 року, що відповідно до ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 762 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України є підставою для стягнення з відповідача, як орендаря, заборгованості з орендної плати за зазначений період з урахуванням проведеної відповідачем часткової оплати. За висновком суду, нарахування пені за неналежне виконання орендарем зобов'язань зі сплати орендної плати договором оренди не передбачено, а розрахунок пені наданий позивачем, здійснено з невірним визначенням періодів її нарахування, у зв'язку з чим суд частково задовольнив позов. Крім того, суд дійшов висновку, що чинним законодавством передбачено право суб'єктів господарювання укладати договори на користь третіх осіб, яким і є договір оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 від 02 січня 2014 року укладений між ПАТ "Надра України" та відповідачем на користь позивача - Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія", представник якого і звернувся з позовом у даній справі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06 липня 2016 року (склад колегії суддів: Данко Л.С. - головуючий, Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Львівської області від 11 травня 2016 року залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11 травня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06 липня 2016 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 02 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (орендодавець) від імені та в інтересах якого на підставі договору доручення № 388/07 від 09 листопада 2007 року діяло Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія" (повірений, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (орендар, відповідач) укладено договір оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 (далі за текстом - договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого повірений зобов'язався передати, а орендар зобов'язався прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 217,5 кв.м., що розташовані на першому поверсі нежилої будівлі за адресою: АДРЕСА_1, що є власністю Національної акціонерної компанії "Надра України", право користування яким передано до статутного фонду ДП НАК "Надра України" "Західукргеологія". Майно передавалось в оренду з метою розміщення магазину та кафе-бару.

Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання повіреним та орендарем акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п.11.1. договору строк оренди майна за договором становить 1 рік. Строк оренди розпочинає перебіг з дати підписання повіреним та орендарем акту приймання-передачі майна.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що орендна плата визначається за домовленістю сторін і є не нижчою від ринкової ціни у даному регіоні та становить без ПДВ за базовий місяць оренди 12 500,00 грн. Нарахування орендної плати починається з дати підписання повіреним та орендарем акту приймання-передачі майна.

На виконання умов договору 02 січня 2014 року між сторонами у справі було підписано акт приймання-передачі, за яким Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія", як повірений, передав, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, як орендар, прийняла у строкове платне користування передбачене договором нерухоме майно.

За твердженням позивача, ним за користування орендованим майном виставлено відповідачу рахунку на сплату орендної плати на загальну суму 220 645,86 грн., в т.ч. такі рахунки:

№ 71 від 28 лютого 2014 року на суму 30 300,95 грн.,

№ 65 від 31 березня 2014 року на суму 15 530,10 грн.,

№ 62 від 30 квітня 2014 року на суму 16 042,60 грн.,

№ 59 від 31 травня 2014 року на суму 16 652,22 грн.

№ 73 від 30 червня 2014 року на суму 16 818,74 грн.,

№ 70 від 31 липня 2014 року на суму 18 641,08 грн.,

№ 61 від 31 серпня 2014 року на суму 19 420,11 грн.,

№ 46 від 30 вересня 2014 року на суму 20 235,38 грн.,

№ 66 від 31 жовтня 2014 року на суму 21 122,99 грн.,

№ 44 від 30 листопада 2014 року на суму 22 450,89 грн.,

№ 47 від 31 грудня 2014 року на суму 23 430,80 грн.

Однак, позивач стверджує, що відповідач лише частково оплатив зазначені рахунки, а саме сплатив: 2 500,00 грн. - 29 вересня 2014 року, 1 029,38 грн. - 13 липня 2015 року, 1 218,00 грн. - 04 серпня 2015 року на загальну суму 4 747,38 грн., у зв'язку з чим визначає, що у відповідача перед позивачем за період з січня по грудень 2014 року виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 214 898,48 грн., стягнення якої є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, договір оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 від 02 січня 2014 року був укладений між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України", як орендодавцем, від імені та в інтересах якого на підставі договору доручення № 388/07 від 09 листопада 2007 року діяло Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія", як повірений, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, як орендарем. Договір оренди був підписаний зазначеними особами та скріплений їх печатками.

Пунктом 3.3. договору оренди передбачено, що орендна плата перераховується орендарем саме на рахунок повіреного - ДП НАК "Надра України" "Західукргеологія", тобто особи, на користь якої укладено договір.

За умовами договору оренди саме повірений - позивач у справі несе права та обов'язки, пов'язані з орендою нежитлових приміщень на першому поверсі нежилої будівлі за адресою: АДРЕСА_1, та згідно з ч. 2 ст. 636 ЦК України має право вимагати виконання договору, в т.ч. і виконання зобов'язань зі сплати орендної плати.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договір оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 від 02 січня 2014 року є договором на користь іншої особи - позивача у справі, який мав право та звернувся до суду з позовом у даній справі з метою захисту своїх прав, які в нього виникли за умовами договору оренди. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що позивач не має права вимоги у зобов'язання зі сплати орендної плати за зазначеним договором.

Судами також вірно встановлено, що договір оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 від 02 січня 2014 року за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 283 ГК України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. (ч. 6 ст. 283 ГК України)

Відповідно до ст. 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Пунктом 2.1. договору оренди сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання повіреним та орендарем акту приймання-передачі майна.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що майно за договором оренди було передано позивачем відповідачу в користування за актом приймання-передачі від 02 січня 2014 року, який є додатком № 1 до договору та який підписаний і завірений печаткою відповідача без будь-яких зауважень чи застережень із зазначенням, що "Сторони не мають взаємних претензій одна до одної відносно якісних характеристик орендованого Майна".

Крім того, обставини щодо стану орендованого майна на момент його передачі в оренду відповідачу та можливості використання майна в період з 17 лютого по 22 серпня 2014 року також були предметом розгляду по справі № 914/3193/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія" про зобов'язання не нараховувати орендну плату за час коли використання приміщення було неможливим.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2015 року у зазначеній справі № 914/3194/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08 червня 2015 року, рішення господарського суду Львівської області від 22 грудня 2014 року було скасовано, а в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При цьому, Львівським апеляційним господарським судом в постанові від 30 березня 2015 року у справі № 914/3193/14 встановлено, що на момент підписання договору оренди та акту приймання-передачі від 02 січня 2014 року, об'єкт оренди передавався в належному стані і забезпечений електроенергією, газо- та водопостачанням, що дає всі підстави вважати, що спірне приміщення позивачем було передано відповідачу у належному стані для розміщення магазину та кафе-бару.

Крім того, під час розгляду справи № 914/3193/14 Львівським апеляційним господарським судом встановлено, що угодою про переведення боргу від 02 січня 2014 року позивач зобов'язався перед відповідачами погасити всю заборгованість попереднього орендаря - ФОП ОСОБА_9, а саме: грошові зобов'язання зі сплати орендних платежів, штрафних санкцій та судових витрат, що підтверджено рішенням господарського суду Львівської області від 19 червня 2012 року у справі № 5015/1931/12.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Врахувавши зазначене вище, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що майно, яке є предметом договору оренди, в період з 17 лютого по 22 серпня 2014 року перебувало в користуванні відповідача, чим спростовуються посилання відповідача в касаційній скарзі на невикористання орендованого майна в зазначений період.

Однак, поза увагою судів залишили обставини користування відповідачем орендованим майном в період з 23 серпня по грудень 2014 року.

В матеріалах справи наявний лист позивача до відповідача № 01-3090/13 від 11 серпня 2014 року про дострокову в односторонньому порядку відмову від договору оренди (найму) нерухомого майна № 04-01/14-42/14 від 02 січня 2014 року (т. 1, а.с. 90-92), відповідно до якого позивач, з посиланням на п. 11.4. договору оренди повідомив відповідача про дострокову в односторонньому порядку відмову від договору у зв'язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців.

Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до пп. "а" п. 11.4., п. 11.5., пп. "в" п.11.6. договору оренди повірений (або орендодавець) має право достроково в односторонньому порядку відмовитись від цього договору за наявності такої підстави, як несплата орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Договір є розірваним з моменту одержання орендарем від повіреного (або орендодавця) повідомлення про відмову від даного договору з підстав, передбачених п. 11.4. договору.

Договір припиняється у випадку односторонньої відмови повіреного (або орендодавця) від договору відповідно до п. 11.4. та п. 11.5. договору.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували зазначених норм закону та пп. "а" п. 11.4., п. 11.5., пп. "в" п.11.6. договору оренди, не надали оцінку листу позивача № 01-3090/13 від 11 серпня 2014 року, у зв'язку з чим не перевірили обставини фактичного надіслання листа позивачем та отримання його відповідачем, не дослідили чи було повернуто відповідачем, як орендарем, майно позивачу за актом приймання-передачі у відповідності до ч. 1 ст. 785 ЦК України та ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та не з'ясували чи продовжував відповідач користуватися орендованим майном в період з вересня по грудень 2014 року.

Встановлення зазначених обставин має значення для правильного вирішення спору у даній справі, зокрема для визначення суми заборгованості, яку має відповідач перед позивачем за договором оренди № 04-01/14-42/14.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій під час винесення оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України було неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушено та невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 111-7 ГПК України). Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.