головуючого: Панової І.Ю., суддів: Жукової Л.В., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг" на рішення господарського суду Київської області від 19.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі № 911/4245/15 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг" про стягнення 81312,96 грн. за участю представників сторін: від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефіс" - голови ліквідаційної комісії Мар'янчука В.Т., від Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг" - Ткачука С.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дефіс" (далі - ТОВ "Дефіс", позивач) звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг" (далі - ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг", відповідач) про стягнення 81312,96 грн. за надані послуги згідно додатку № 10 до договору поставки № 485 від 01.04.2014 р.

Рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/4245/15 від 19.04.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг" на користь ТОВ "Дефіс" 69789,66 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі № 911/4245/15 апеляційну скаргу ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг" залишено без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 19.04.2016 у даній справі залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просило скасувати Рішення господарського суду Київської області від 19.04.2016 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі № 911/4245/15, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 33, 34, 82 ГПК України та ст. 1212 ЦК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтями 626, 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні правові норми містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), - суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Положеннями ч. 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів статей 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі було укладено договір поставки від 01.04.2014 № 485 (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач - постачальник зобов'язався поставити та передати у власність позивача - покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і здійснити оплату відповідно до умов цього договору (п. 2.1 договору).

Вказаний договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами і діяв до 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та вважався продовженим на невизначений строк, якщо жодна із сторін не заявить про відсутність такого бажання за 30 календарних днів до дня закінчення строку дії цього договору (п. 12.1 договору).

Додатком № 10 до договору сторони домовились, що покупець надає постачальнику наступні послуги: 1) послуги з передпродажної підготовки товару постачальника (ПФО): відбір товару, що має неідеально наклеєні етикетки, контретикетку, акцизну марку, перевірку товару на наявність сторонніх включень, у тому числі каламуті і мікрочастинок, перевірку продукції на предмет нещільного закупорювання (за наявності такого, у разі наявності можливості здійснити "дожимання" пробки), видалення з поверхні скла пляшки надлишків клею, інших сторонніх фрагментів, перевірки пляшки на предмет наявності сколів, тріщин, звернувши особливу увагу на горлечко пляшки), що дозволить постачальнику розраховувати на збільшення попиту на товар; 2) маркетингові послуги (ФД): послуги з розміщення товару, що поставляється постачальником, в місця його продажу на території, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, послуги зі збору та розповсюдження інформації про товар, що поставляється постачальником (п. 1 додатку № 10 до договору).

Відповідно до п. 2 додатку № 10 до договору вартість наданих покупцем послуг з передпродажної підготовки товару постачальника буде розраховуватись щомісячно та буде залежати від кількості товару, щодо якого покупцем були надані послуги постачальнику. При виконанні покупцем плану поставок на 100% та більше, а отже і наданні відносно такого товару послуг, вартість послуг покупця з передпродажної підготовки товару буде розраховуватись від суми відвантаженого покупцю товару, за мінусом повернень (по цінах, вказаних у видаткових накладних з ПДВ) за звітний період, помноженої на коефіцієнт - 2,5%, який визначається в Таблиці (колонка ПФО), в т.ч. ПДВ 20%.

Послуги з передпродажної підготовки підлягають оплаті постачальником тільки у випадку їх надання у повному обсязі. Послуги з передпродажної підготовки товару вважаються наданими в повному обсязі у випадках, якщо покупець надав послуги з передпродажної підготовки стосовно партії товару, що відповідає або є більшою ніж вказана в плані поставок за звітній період.

Відповідно до п. 4 додатку № 10 до договору № 485 під звітним періодом сторони розуміють календарний місяць, за який проводиться розрахунок.

Згідно п. 5 додатку № 10 до договору щомісячно, але не пізніше десятого числа місяця, наступного за звітним, після завершення кожного етапу надання послуг, сторонами підписується акт виконаних робіт. Підписаний уповноваженими представниками сторін акт виконаних робіт є підтвердженням надання покупцем послуг.

Пунктом 6 додатку № 10 до договору визначено, що оплата послуг виконавця здійснюється постачальником по результатам роботи у звітному періоді на підставі виставлених покупцем рахунків та підписаних сторонами актів виконаних робіт протягом 30 календарних днів після закінчення періоду, в якому надавалися послуги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору Позивач надав Відповідачу передбачені договором послуги на суму 69789,66 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт від 22.07.2014 р. на суму 69789,66 грн., який підписаний в двохсторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь яких застережень і зауважень та скріплений печатками товариств, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру від 10.08.2015 № 3 на суму 69789,66 грн., завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Однак, відповідачем свої договірні зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані послуги не виконані.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, умовами додатку № 10 до договору, що є його невід'ємною частиною, зокрема пунктом 6, встановлено, що оплата послуг виконавця здійснюється постачальником по результатам роботи у звітному періоді на підставі виставлених покупцем рахунків та підписаних сторонами актів виконаних робіт протягом 30 календарних днів після закінчення періоду, в якому надавалися послуги.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що умови щодо порядку і строків оплати наданих послуг, узгоджені сторонами у пункті 6 додатку 10 до договору поставки від 01.04.2014 № 485, відповідають встановленим законодавством вимогам, є чинними, не визнаними недійсними у судовому порядку, а тому є обов'язковими для сторін та повинні добросовісно виконуватись, що узгоджується зі встановленим ст. 629 ЦК України загальним принципом обов'язковості договору.

За вказаних обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з Відповідача 69789,66 грн. заборгованості за надані послуги.

Разом з тим, судом першої інстанції, та підтримано судом апеляційної, було відмовлено в задоволенні в частині вимог позивача про стягнення 11523,30 грн заборгованості за договором, котрі ґрунтуються на Акті виконаних робіт від 18.08.2014 та актах звірки взаєморозрахунків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, адже, як встановлено судами, наданий позивачем в якості доказів надання послуг Акт виконаних робіт від 18.08.2014 на суму 11523,30 грн. та акти звірки взаєморозрахунків не підтверджують факт надання позивачем послуг відповідачу згідно договору на вказану суму, оскільки Акт виконаних робіт від 18.08.2014 на суму 11523,30 грн. підписаний в односторонньому порядку повноваженим представником позивача та скріплений печаткою товариства позивача, а акти звірки не є первинними документами, що підтверджують факт надання послуг за договором, а відтак не доводять факт надання послуг на вказану суму.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було відхилено заперечення Відповідача проти позовних вимог з підстав того, що він скористався наданим йому правом на залік зустрічних однорідних вимог, а саме про зарахування зобов'язання з оплати послуг котрі відповідач отримав від позивача у відповідності до договору поставки від 01.04.2014 № 485 згідно акту виконаних робіт від 22.07.2014 на суму 69789,66 грн. на зобов'язання з оплати товарів, які позивач придбав у відповідача у відповідності до зазначеного договору поставки, з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 28.09.2015 у справі № 926/93-б/15, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2016 у даній справі, було відмовлено в задоволенні заяви ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг" про пропорційне зменшення розміру грошових вимог до банкрута на 3,16 %, тобто на загальну суму 69789,66 грн. в зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог на вказану суму заборгованості.

Таким чином, питання зарахування зустрічних однорідних вимог, про які зазначає відповідач, було досліджено у справі господарського суду Чернівецької області № 926/93-б/15 за заявою ТОВ "Дефіс" про банкрутство.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У відповідності до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 33 та ч. 2 ст. 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та наведені правові норми, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг" 69789,66 грн заборгованості за надані послуги, та про відмову в задоволенні в частині вимог ТОВ "Дефіс" про стягнення 11523,30 грн заборгованості за договором.

Таким чином, доводи, викладені в тексті касаційної скарги, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність фактичних та правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає правових підстав для скасування Постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 та Рішення господарського суду Київської області від 19.04.2016 у справі № 911/4245/15.