Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., перевіривши касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Баранець О.М., Пашкіна С.А.) на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016 (суддя Моцьор В.В.) у справі № 927/417/16 Господарського суду Чернігівської області за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Приходько В.О. про визнання недійсним окремого положення кредитного договору, за участю представників: позивача Олянчук В.Л., Бойко В.М., відповідача не з'явились,

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016 у справі № 927/417/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ст. 525, 526, 627 - 629 ЦК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

20.02.2013 ПАТ "Банк "Демарк" та СВК "Залузький" уклали кредитний договір № 1-078. За умовами договору ПАТ "Банк "Демарк" (за договором - банк) відкрив СВК "Залузький" (за договором - позичальник) кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2400000,00 грн., строком користування до 27.02.2014 та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного додатком № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.5.1 договору сторони передбачили, що позичальник за користування кредитом сплачує банку 24% річних. Зазначені відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця.

20.02.2013 сторони уклали договори про внесення змін до кредитного договору № 1-078.

Відповідно до договору № 1 від 16.04.2013 п. 3.5.1 кредитного договору викладено в наступній редакції: "Відповідно до положень та умов цього договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2700000,00 грн., строком користування до 27.02.2014 та графіком зниження ліміту кредитування, згідно додатку № 2 до цього договору". Також п. 7.3 кредитного договору викладено в наступній редакції: "У разі порушення графіку погашення кредиту, зазначеного в додатку № 2 банк переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів".

За договором № 2 від 30.01.2014 п. 3.5.1 договору викладено в наступній редакції: "Відповідно до положень та умов цього договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 2400000,00 грн., строком користування до 30.01.2015 та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного додатком № 3, який є невід'ємною частиною цього договору".

В договорі № 3 від 17.04.2014 п. 3.5.1 договору викладено в наступній редакції: "Відповідно до положень та умов цього договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 2800000,00 грн. строком користування до 30.01.2015 та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного додатком № 4, який є невід'ємною частиною цього договору".

Відповідно до договору № 4 від 30.07.2014 п. 3.5.1 викладено в наступній редакції: "Позичальник за користування кредитом сплачує банку 24% річних, а з 28.07.2014 - у розмірі 26% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом. Відсотки нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту".

Пунктом 8.1 договору передбачено, що договір є чинним до дати повної сплати позичальником заборгованості за кредитом та інших платежів відповідно до умов цього договору.

Статтею 35 ГПК України встановлено, що рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів встановлених судом і мають значення для вирішення спору.

Так, рішенням господарського суду Вінницької області від 22.10.2015 у справі № 902/80/15 встановлено, що ПАТ "Банк "Демарк" свої зобов'язання за кредитним договором № 1-078 від 20.02.2013 виконав в повному обсязі, а саме кредитні кошти в розмірі 4290000,00 грн. перерахував 35-ти траншами на рахунки СВК "Залузький", відповідач, у свою чергу, зобов'язання за договором належним чином не виконував.

Зазначеним рішенням встановлено факт наявності у СВК "Залузький" перед ПАТ "Банк "Демарк" заборгованості, а саме: строкова заборгованість за кредитом складає 400000,00 грн., прострочена заборгованість за кредитом - 2100000,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками за період з 01.10.2014 по 31.12.2014 - 190611,07 грн., заборгованість за строковими відсотками за період з 01.10.2014 по 21.01.2015 - 53705,56 грн. Даним рішенням стягнуто з СВК "Залузький" на користь ПАТ "Банк "Демарк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, строкову заборгованість за кредитом - 400000,00 грн., прострочену заборгованість за кредитом - 2100000,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 190611,07 грн., заборгованість за строковими відсотками - 53705,56 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків - 7027,36 грн. та пеню за несвоєчасне погашення кредиту - 79 857,49 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України № 66 від 30.01.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Демарк" рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 18 від 30.01.2015 розпочато ліквідаційну процедуру банку.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

Нормами статтей 525, 526, 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання сторонами умов укладеного договору.

Сплата відсотків за користування чужими грошовими коштами передбачена і ст. 536 ЦК України.

За ст.ст. 598, 599 ЦК України припинення зобов'язання можливе на вимогу однієї з сторін і на підставах, встановлених договором або законом, а також виконанням, проведеним належним чином.

Припинення зобов'язання у зв'язку з відкликанням або припиненням дії ліцензії кредитора чинним законодавством не передбачено.

Згідно ст. 1054 Параграфа 2 "Кредит" ЦК України (435-15) ЦК України (435-15) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Параграфа 2 "Кредит" ЦК України (435-15) до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Параграфа 1 "Позика" ЦК України (435-15) у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду, зокрема, припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку, нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Відповідно до п. 2, п. 4-1, п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку: банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Отже, припинення нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку стосується саме заборгованості банку перед третіми особами і не стосується заборгованості третіх осіб перед банком, що відповідає одній з цілей ліквідаційної процедури банку, як збереження або збільшення ліквідаційної маси.

Крім того умови спірного кредитного договору не містять підстави припинення нарахування відсотків інакше як у зв'язку з повним погашенням заборгованості за кредитом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України судом може бути визнано недійсним повністю або в частині господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасником господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тобто для висновку про недійсність правочину необхідно встановлення порушень стороною (сторонами) саме на момент вчинення правочину, а не на стадії виконання його умов.

Господарські суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання п. 3.5.1 договору недійсним та про те, що нарахування відсотків ПАТ "Банк "Демарк" після початку ліквідаційної процедури банку не суперечить чинному законодавству, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог СВК "Залузький".

В касаційній скарзі позивач також зазначив про те, що, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо продовження нарахування ним відсотків з 30.01.2015 та зобов'язання відповідача провести перерахунок процентів за вказаний період, суди не навели мотивів такої відмови.

З цього приводу колегія суддів відзначає, що заяву позивача від 13.06.2016 про збільшення позовних вимог була прийнята місцевим судом до розгляду, про що зазначено в описовій частині рішення.

За результатами розгляду справи судами було відмовлено в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана вимога про визнання неправомірними дій відповідача є взаємозалежною з вимогою про визнання недійсним пункту кредитного договору. При цьому нормативне обґрунтування та правові підстави, з яких було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним пункту кредитного договору, є також підставами для відмови у позові в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо продовження нарахування відсотків та зобов'язання провести перерахунок процентів.

З урахуванням наведеного колегія суддів відзначає, що ненадання судами мотивування щодо відмови у задоволенні позову в згаданій частині відповідно до ст. 111-10 ГПК України не є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, оскільки таке порушення, у свою чергу, не призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 у справі № 927/417/16 - без змін.