Дроботової Т.Б. - головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників: прокуратури Кривоклуб Т.В. - заст. нач. відділу ГПУ, позивачів Барда С.Ю. - довіреність від 30.12.2015 відповідача третіх осіб осне з'явились (про час і місце судового засідання повідомлено належно) ОСОБА_6 - довіреність від 25.07.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Військового прокурора Одеського гарнізону та Міністерства оборони Українина постанову від 04.08.2016 Одеського апеляційного господарського судуу справі № 916/5175/14 господарського суду Одеської області за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно -експлуатаційного відділу м. Одеса до Нерубайської сільської ради Біляєвського району Одеської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Кабінет Міністрів України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - ОСОБА_10 - ОСОБА_11 - ОСОБА_12 - Відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення

У грудні 2014 р. Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса з позовом до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради від 20.12.2010 р. № 27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації стосовно:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_11;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_10;

- земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_9;

- земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_8

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, з посиланням на приписи статей частини 2 статті 19 Конституції України, статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 20, 77, 78, 84, 116, 120, 141, 142, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", наголошував на тому, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням віднесена до земель оборони та перебуває на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, а тому рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши дозвіл на розробку проекту землеустрою з її відведення у власність громадянам, оскільки не наділена повноваженнями на розпорядження землями державної власності для потреб оборони.

Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка у належного землекористувача у встановленому порядку не вилучалася, цільове призначення її не змінювалося.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2015 р. (суддя Погребна К.Ф.) до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, було залучено фізичних осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.02.2015 р. (суддя Погребна К.Ф.) до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів, було залучено Кабінет Міністрів України.

Також Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.02.2015 р. (суддя Погребна К.Ф.) до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, було залучено ОСОБА_12 та відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області.

Військовий прокурор Одеського гарнізону 01.04.2015 р. подав до суду заяву про зміну предмету позову, проте така заява не була прийнята місцевим господарським судом до розгляду у зв'язку з відсутністю правових підстав для її прийняття, у зв'язку з чим суд розглянув позовні вимоги прокуратури в їх первісній редакції.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Кабінет Міністрів України у поясненнях у справі погоджувався з доводами, викладеними у позовній заяві, та посилався на те, що спірна земельна ділянка є державною власністю і відноситься до земель оборони; вказував, що право розпорядження нею належить до повноважень Кабінету Міністрів України, проте, останній будь-яких рішень щодо припинення права постійного користування Міністерством оборони України вказаною землею не приймав.

ОСОБА_9 проти позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву.

ОСОБА_12 також заперечував проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими.

Разом з тим, 11.04.2016 р. ОСОБА_12 було надано до господарського суд заяву про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Військовий прокурор у своїх поясненнях від 26.04.16, заперечуючи проти вказаної заяви, вказував на те, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки такий строк потрібно обчислювати з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. (4176-17)

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.04.2016 р. (судді: Желєзна С.П., Волков Р.В., Цісельський О.В.) позовні вимоги Військової прокуратури задоволені повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 р. № 27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_11; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_10; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_9; земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_8

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності - землі оборони і обліковується за Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса; що Міністерство оборони України не надавало згоди на вилучення та передачу раді спірної земельної ділянки та не зверталося з заявою про припинення права користування нею.

Отже, як визнав суд, сільська рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, передавши її у власність фізичним особам, оскільки не наділена повноваженнями на розпорядження землями державної власності для потреб оборони, а тому оспорюване рішення ради є незаконним та підлягає скасуванню.

Водночас місцевий господарський суд, відхиляючи посилання ОСОБА_13 на пропуск прокурором строку позовної давності, зазначив про те, що, згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, треті особи не наділені правом на звернення із заявою про застосування строку позовної давності.

За апеляційною скаргою ОСОБА_12 Одеський апеляційний господарський суд (судді: Ліпчанська Н.В., Лисенко В.А., Ярош А. І), переглянувши рішення господарського суду Одеської області 26.04.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 04.08.2016 р. скасував його та відмовив у позові.

Апеляційний господарський суд виходив з того, що спірне рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 р. № 27-VI є актом органу місцевого самоврядування ненормативного характеру та вичерпало свою дію фактом виконання, а тому обраний прокурором спосіб захисту про скасування такого рішення не забезпечить реального захисту порушеного права.

Міністерство оборони подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 р., а рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржник наголошує на тому, що спірне рішення може оспорюватися з підстав його незаконності, і це відповідає способам захисту, визначеним у статті 16 Цивільного кодексу України, та узгоджується з практикою Верховного Суду України.

Скаржник також вказує на те, що рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою за рахунок земель військового містечка, передавши її у власність громадянам, оскільки не наділена повноваженнями на розпорядження землями оборони.

Військовий прокурор Одеського гарнізону також подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 р., а рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 р. залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 4, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту права не відновлює порушеного права та при цьому посилається на практику Верховного Суду України у інших справах.

Відповідач правом на надання відзивів на касаційні скарги не скористався.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників прокуратури, позивача, третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржуваній постанові колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення апеляційного провадження судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 1983 року Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеси (позивач-2), виконавчим комітетом Біляївської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування, зокрема, земельну ділянку загальною площею 34,7 га, розташовану на території Нерубайської сільської ради.

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що 20.12.2010 р. Нерубайською сільською радою було прийнято рішення № 27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства", яким було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, індивідуального гаражного будівництва, ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради згідно з додатком до рішення; передано земельні ділянки у власність громадян для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства на території Нерубайської сільської ради згідно з додатком до рішення.

Цим же рішенням було вирішено видати державні акти на право власності на землю та зобов'язано громадян виконувати обов'язки власників земельних ділянок відповідно до статті 91 Земельного кодексу України і внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації.

До переліку осіб, які отримали у власність земельні ділянки на підставі даного рішення, увійшли, зокрема: громадянка ОСОБА_11 - земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1; громадянин ОСОБА_10 - земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2; громадянка ОСОБА_9 - земельна ділянка площею 0,1952 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3; громадянин ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_4.

Під час здійснення апеляційного провадження судом апеляційної інстанції також було встановлено, що вказані ділянки, які передані у власність зазначеним громадянам, входять до складу земельної ділянки загальною площею 34,7 га, розташованої за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, на якій розташоване військове містечко № 13, і це підтверджується листом Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015 р. № 2-1502-0.3-121/2-15, проектом "Інженерно-геодезичні дослідження для визначення приналежності спірної земельної ділянки площею 0,09 га (згідно з актом НОМЕР_2), розташованого в АДРЕСА_5 кордонам військового містечка Нерубайське-13, виготовленого Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеський проектний інститут" та зведеним планом меж спірних земельних ділянок в/м Нерубайське-13.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами предметом спору у даній справі є вимога Військового прокурора Одеського гарнізону заявлена в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради від 20.12.2010 р. № 27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації стосовно: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_11; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_10; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_9; земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_8

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог земельного законодавства та з перевищенням компетенції сільської ради, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що обраний прокурором спосіб захисту (визнання незаконним і скасування рішення ради) не забезпечує реального захисту порушеного права.

Проте такий висновок суду апеляційної інстанції визнається передчасним, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За приписами пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Земельний кодекс України (2768-14) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (v007p710-09) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 Цивільного кодексу України, статей 78, 116, 122 Земельного кодексу України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень. (Постанова Верховного Суду України від 16.01.2015 р. у справі № 6-2510цс15).

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи суд апеляційної інстанції на вказане, з урахуванням наявних доказів у справі, уваги не звернув, та не встановив відповідних обставин стосовно правової природи спірного рішення Нерубайської сільської ради від 20.12.2010 р. № 27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства" та підстави виникнення цивільного речового права осіб (зокрема й права власності на землю) у даних спірних правовідносинах.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.