головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Вовка І.В., судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін: від позивача Слюсаренка О.А., від відповідача Малярчука Ю.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 року та Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року у справі № 910/20612/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез" до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 569723,93 грн,

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Синтез" (надалі - ТОВ "Синтез", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (надалі - ПАТ "Укргазвидобування", відповідач), в якому посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язання за договором про перевезення вантажу № УГВ10735/21т-15 від 09.04.2015 року щодо здійснення плати за перевезення вантажу, просило стягнути з нього суму заборгованості у розмірі 532220,00 грн, 3% річних у розмірі 1785,91 грн та пеню у розмірі 35718,02 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що заборгованість по оплаті послуг виникла внаслідок невиконання позивачем своїх договірних зобов'язань щодо надання рахунків-фактур, як це було передбачено у п. 4.2 договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 року (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Федорчука Р.В., суддів: Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.), позов задоволено повністю.

ПАТ "Укргазвидобування", не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права (ст.ст. 530 692, 903 Цивільного кодексу України (435-15) (надалі - ЦК України (435-15) ) та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) )) та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно із ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення - без змін з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 0904.2015 року між сторонами був укладений договір про перевезення вантажу № УГВ10735/21т-15 (надалі - договір), на виконання якого позивачем були надані послуги з перевезення вантажу на суму 717340,00 грн, що підтверджується актами приймання - передачі наданих послуг № 643 від 24.06.2015 на суму 92560,00 грн, № 646 від 25.06.2015 на суму 92560,00 грн., № 652 від 26.06.2015 на суму 115700,00 грн, № 666 від 28.06.2015 на суму 208 260,00 грн, № 667 від 30.06.2015 на суму 208 260,00 грн., які підписані представниками сторін без зауважень та заперечень і посвідчені печатками обох сторін.

Відповідно до п. 4.3 договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі наданих послуг протягом 3 банківських днів з моменту отримання замовником рахунку - фактури на оплату.

Позивачем були виставлені рахунки на оплату № 689 від 24.06.2015 на суму 92 560,00 грн, № 692 від 25.06.2015 на суму 92 560,00 грн, № 698 від 25.06.2015 на суму 115700,00 грн, № 708 від 28.06.2015 на суму 208 260,00 грн, № 709 від 30.06.2015 на суму 208260,00 грн.

Відповідач надані послуги оплатив частково на суму 185120,00 грн. Решту суми заборгованості не оплатив, посилаючись на те, що позивач не надав йому рахунки на оплату вартості наданих послуг.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що замовник (відповідач) відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629, 909 ЦК України зобов'язаний здійснити оплату за перевезення вантажу на підставі підписаних сторонами акту приймання - передачі наданих послуг. При цьому, суд дійшов висновку, що отримання відповідачем рахунку - фактури не є тією обставиною, яка визначає момент виникнення обов'язку з оплати послуг перевезення, оскільки в цих правовідносинах такий момент відповідно до вимог ст.ст. 526, 909 ЦК України визначається підписанням двосторонніх актів. Суд також зазначив, що ненадання рахунків не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов'язку сплатити заборгованість за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 4.3 договору сторони дійсно погодили, що розрахунки за договором сторони здійснюють на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі наданих послуг протягом 3 банківських днів з моменту отримання замовником рахунку - фактури на оплату.

В договорі та актах цивільного законодавства відсутнє визначення та вимоги до форми рахунку - фактури. Водночас, у таких правовідносинах усталеною є практика, що рахунок - фактури є комерційним документом, в якому зазначено платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та суму належного за товар (послуги, роботи) платежу. Отже, виставлення такого рахунку є обов'язковим, якщо кредитору невідомі ні платіжні реквізити, ні сума платежу. Лише в такому разі відповідно до ч. 2 ст. 613 ЦК України виконання зобов'язання може бути відстрочене.

Відтак, беручи до уваги те, що у договорі та актах приймання - передачі наданих послуг сторони зазначили такі реквізити та суму платежу, тобто, відповідачу були відомі всі необхідні відомості для належного виконання зобов'язання, Вищий господарський суд України вважає, що суди обох інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку, що в цих правовідносинах відповідач не має права посилатися на відсутність рахунку - фактури для звільнення себе від обов'язку сплатити за надані послуги з перевезення вантажу. В такому випадку цей обов'язок у нього виник на підставі підписаних сторонами актів приймання - передачі наданих послуг протягом 3 банківських днів з моменту їх підписання.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 року та Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року у справі № 910/20612/15 - без змін.