головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р. у справі господарського суду № 904/5863/14 Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лосинівський маслосирзавод" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 136 150,90 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2014 р у справі № 904/5863/14 задоволені позовні вимоги. Стягнуто з відповідача на користь позивача 136150,90 грн. заборгованості. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також просив відновити пропущений строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р. у справі № 904/5863/14 відхилено клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження та повернуто апеляційну скаргу скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, з прийнятою ухвалою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить її скасувати та направити справу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.09.2016 р. задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 11.10.2016 р. позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Згідно з ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Виходячи зі змісту ст. 53 ГПК України, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийняте 09.09.2014 р., підписане та оформлене, відповідно до вимог ст. 85 ГПК України - 15.09.2014 р., тобто останнім днем подання апеляційної скарги є 25.09.2015 р., тоді як апеляційну скаргу подано поза межами цього строку - в червні 2016 р.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (п.п.22-23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 р., п.п.37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 р.).

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р. суд зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип остаточності рішення, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (п. 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 29.10.2015 р.).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що місцевим господарським судом дотримані вимоги ч. 1 ст. 64 ГПК України, оскільки останнім надсилалась поштова кореспонденція на адресу відповідача, яка зазначалась позивачем у позовній заяві та підтверджувалась Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (АДРЕСА_1), проте, кореспонденція повернута до місцевого господарського суду відділенням поштового зв'язку з відміткою на конверті: "Не мешкає". Вищезазначена адреса також підтверджена заявником касаційної скарги.

Крім того, апеляційна інстанція звернула увагу, що електронна копія рішення місцевого господарського суду від 09.09.2014 р. у справі № 904/5863/14 внесена до Єдиного державного реєстру 15.09.2014 р. та скаржником не надано суду жодних доказів, які б перешкоджали йому ознайомитись із прийнятим по справі рішенням.

Беручи до уваги вищевикладене, господарський суд апеляційної інстанції мотивовано відхилив клопотання відповідача про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно ч. 4 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.