Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордіал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 910/1775/16 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордіал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" про стягнення 501837,60 грн. за участю представників: позивача Мельник Т.Б. - предст. дов. від 01.02.2016 відповідача Карлін О.В. - предст. дов. від 19.09.2016; Біляк О.В. - директор; Руденко В.Б. - адвокат дог. від 25.03.2016

04.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кордіал" звернулось з позовом до господарського суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Слух" 501837,60 грн несплаченої суми частини вартості орендованого приміщення, пені, 3% річних та інфляційних за договором оренди з правом викупу від 01.10.2014. Позов обґрунтовано статтями 530, 610, 629 Цивільного кодексу України та неналежним виконанням орендарем зобов'язань за додатковою угодою до договору оренди з правом викупу № 01/10/14 від 01.10.2014, якою передбачено строки оплати частини вартості орендованого приміщення та нарахування відповідно до статей 549, 625 Цивільного кодексу України штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив, вказавши про безпідставність позовних вимог, оскільки умовами договору та додаткової угоди не передбачено зобов'язання орендаря викупити приміщення, а погоджено лише право відповідача на викуп орендованого приміщення; при цьому строк реалізації вказаного права не настав, оскільки умовами додаткової угоди передбачено альтернативний спосіб реалізації такого права - сплату одним платежем вартості приміщення у термін до 01.08.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 (суддя Босий В.П.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 414247,31 грн, 3% річних у розмірі 9462,10 грн, інфляційних у розмірі 19883,87 грн та суму судового збору; в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (судді Баранець О.М. - головуючий, Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.) вказане рішення скасовано, та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення господарського суду змінити в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення пені та стягнути з відповідача на користь скаржника пеню у розмірі 58244,32 грн; в іншій частині рішення залишити без змін. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в порушення вимог частин першої-третьої статті 6, статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України не врахував обов'язковість виконання умов договору та право сторін врегульовувати в договорі відносини, які не передбачені актами цивільного законодавства, право відступу від таких положень та право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір); суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності зобов'язального характеру умов договору стосовно викупу приміщення, не настання моменту виникнення такого обов'язку та сплати штрафних санкцій за порушення строку виконання зобов'язань; натомість місцевий господарський суд, дійшовши вірного висновку щодо часткового задоволення позову, помилково відмовив у задоволенні решти позову в частині стягнення пені, не врахувавши вимоги частини шостої статті 231 Господарського кодексу України та надану позивачем практику судів у подібних правовідносинах.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 01.10.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кордіал" (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Слух" (орендар) уклали договір оренди з правом викупу № 01/10/14, за змістом пункту 1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування нежиле приміщення, група приміщень № 92 (літера А), що знаходиться в будинку під № 56, розташоване по вулиці Ломоносова в місті Києві, загальною площею 347,1 кв.м на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.2 Договору визначено, що приміщення, що надається в оренду, належить орендодавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1509.

Пунктом 7.1 Договору передбачено обов'язки орендаря за вказаним договором, зокрема, встановлено обов'язок сплачувати орендну плату за використання приміщення в порядку та на умовах, визначених договором.

Згідно з пунктом 7.2.5 Договору орендар має право викупити приміщення на умовах та в порядку, визначених у розділі 8 договору та у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до пункту 8.1 Договору за умови виконання орендарем обов'язку, передбаченого пункту 7.1.1 цього договору, орендар протягом строку дії цього договору має право на викуп приміщення у орендодавця.

Згідно з пунктом 8.2 Договору строки реалізації орендарем прав на викуп приміщення, ціна приміщення, умови розрахунку, порядок переходу права власності на приміщення та інші істотні умови викупу визначаються сторонами у додатковій угоді про викуп приміщення, яка укладається одночасно з цим договором та є його невід'ємною частиною.

Додатковою угодою від 01.10.2014 до Договору сторони погодили, що орендодавець, в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою, надає право орендарю на викуп нежилого приміщення, група № 92 (літера А), що знаходиться в будинку під № 56, розташованому по вулиці Ломоносова в місті Києві, загальною площею 347,1 кв.м. у орендодавця (пункт 1.1 Додаткової угоди).

Пунктом 2.1 Додаткової угоди визначено, що вартість 1 кв.м. приміщення становить 1525,00 дол. США. Загальна вартість приміщення становить 529327,00 дол. США. Відповідно до пункту 2.2 Додаткової угоди орендар здійснює оплату загальної вартості приміщення, встановлену в пункті 2.1 цієї додаткової угоди, рівними платежами кожного місяця в строк до 01.08.2017 включно, починаючи з 01.05.2015.

Також суди встановили, що відповідно до пункту 1.1 додаткової угоди до договору оренди з правом викупу № 01/10/14 від 01.10.2014 орендодавець в порядку та на умовах, визначених додатковою угодою надає право орендарю на викуп нежитлового приміщення, розділом другим угоди передбачено порядок та механізм реалізації такого права за умов належного виконання умов договору оренди. Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 додаткової угоди сторони погодили вартість 1 кв.м. приміщення, загальну його вартість, можливість сплати рівними платежами кожного місяця в строк до 01.08.2017 включно, починаючи з 01.05.2015, так як і право орендаря сплатити загальну вартість приміщення одним платежем протягом строку дії додаткової угоди.

Пунктом 4.1 додаткової угоди визначено, що після повної оплати орендарем загальної вартості приміщення сторони зобов'язуються укласти договір купівлі-продажу приміщення, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства України.

Термін дії договору та додаткової угоди закінчується 01.08.2017.

Задовольняючи позов в частині стягнення частини вартості приміщення та штрафних санкцій за її несвоєчасну оплату, місцевий господарський суд, керуючись нормами статей 525, 526, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором та настання моменту прострочення виконання такого зобов'язання; вимогу про стягнення пені суд не задовольнив з підстав відсутності в договорі та додатковій угоді такого виду відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, вказав, що спірні правовідносини сторін за договором оренди не містять обов'язку орендаря вносити суму загальної вартості приміщення, а додаткова угода до договору, яка є невід'ємною частиною договору, визначає лише порядок та умови реалізації, передбаченого договором оренди права орендаря на викуп орендованого приміщення, а не встановлює його обов'язок здійснити викуп цього приміщення.

Колегія суддів зазначає, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків врегульовано статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема за змістом частини другої такими підставами є договори та інші правочини. За змістом першої частини статей 12, 13 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд та у межах наданих їй договором або актами цивільного законодавства; частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до частин першої та п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Також згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частин першої та третьої статті 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Орендар має право у будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об'єкта оренди.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, укладаючи договір та додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною договору, сторони погодили порядок реалізації права на викуп приміщення орендарем у випадку, якщо орендар скористається таким правом.

Інших зобов'язань та відповідальності за порушення таких зобов'язань умовами додаткової угоди не передбачено.

Відтак, доводи позивача щодо невиконання орендарем зобов'язань за додатковою угодою стосовно сплати вартості приміщення спростовуються змістом наведених вище положень умов норм Цивільного кодексу України (435-15) , не спростовують вірного висновку суду апеляційної інстанції про відсутність в умовах договору та додаткової угоди обставин щодо переходу права власності на приміщення до орендаря, як підстави для здійснення оплати вартості такого приміщення. Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що сторони відповідно до умов основного договору оренди врегулювали порядок та умови реалізації орендарем права на викуп приміщення, що, натомість, не свідчить про обов'язок орендаря викупити орендоване ним майно.

Судова колегія зазначає, що апеляційний господарський суд вірно встановив, що позивач не довів змісту свого порушеного права, наявності у відповідача обов'язку вносити на користь позивача грошові кошти в якості оплати загальної вартості приміщення; додаткова угода до договору оренди з правом викупу не є самою угодою про викуп приміщення, не передбачає переходу права власності на приміщення, не носить зобов'язального характеру для орендаря щодо викупу орендованого приміщення, а лише передбачає порядок реалізації такого права, яке цілком залежить від волевиявлення відповідача.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд апеляційної інстанції відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, проаналізував належним чином спірні правовідносини, зміст прав та зобов'язань сторін відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду апеляційної скарги, скасувавши рішення місцевого господарського суду; підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.