Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії "Мідвей Імпекс Лімітед" ("Midway Impex Limited" Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі № 923/418/16 Господарського суду Херсонської області за позовом Компанії "Мідвей Імпекс Лімітед" ("Midway Impex Limited" Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "ПАК СИСТЕМС" про стягнення 23008,21 Євро, що еквівалентно 669999,08 грн за участю представників: позивача Мозговий О.В. - предст. дов. від 21.09.2016 відповідача Самсон В.В. - предст. дов. від 19.09.2016

25.04.2016 Компанія "Мідвей Імпекс Лімітед" ("Midway Impex Limited" Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) звернулась до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "ПАК СИСТЕМС" 23008,21 Євро, що еквівалентно 669999,08 грн суми заборгованості за договором позики № 1 від 08.07.2011.

Звертаючись з позовом позивач, керуючись вимогами статей 12, 15 та 16 Господарського процесуального кодексу України, виходив із підвідомчості та підсудності спору Господарському суду Херсонської області.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 31.05.2016 (суддя Закурін М.К.) провадження у справі припинено на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України та повернуто позивачу сплачений судовий збір.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 (суддя Мишкіна М.А., - головуючий, Жеков В.І., Пироговський В.Т.) ухвалу Господарського суду Херсонської області від 31.05.2016 залишено без змін як законну і обґрунтовану.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, а справу направити до господарського суду для вирішення по суті. Скаргу мотивовано доводами про порушення господарськими судами норм процесуального права, а саме: в порушення вимог частини першої статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди дійшли помилкового висновку про припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України не врахувавши, що відповідач після призначення справи звертався до суду з клопотанням по справі, у якому просив відкласти розгляд справи та не заявляв про наявність арбітражного застереження; суди не врахували, що арбітражна угода не може бути виконаною, оскільки не існує такого суду як Лондонський Інтернаціональний Арбітражний Суд, а суди, припиняючи провадження у справі вказаного факту не перевірили, відповідач, в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування такого суду не надав.

Позивач підтримав доводи касаційної скарги.

Відповідач у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, вказавши, що клопотання про відкладення розгляду справи не є клопотанням по суті спору, розгляд даної справи місцевий господарський суд не розпочинав; розбіжності у найменуванні суду в арбітражному застереженні виникли у зв'язку з перекладом договору з англійської мови на українську; така невідповідність спростовується іншим перекладом цього ж договору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (Компанія "Мідвей Імпекс Лімітед"), зареєстрована за законодавством Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, подав до Господарського суду Херсонської області позов за місцем знаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "ПАК СИСТЕМС" про стягнення коштів за укладеним сторонами договором позики № 1 від 08.07.2011.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 26.04.2016 порушено провадження по справі та справу призначено до розгляду.

13.05.2016 відповідач звернувся до господарського суду з клопотанням № 26/16 від 12.05.2016, у якому просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із неможливістю взяти участь у розгляді справи; 17.05.2016 ухвалою Господарського суду Херсонської області справу за клопотанням відповідача відкладено та призначено її розгляд на 31.05.2016.

31.05.2016 відповідач звернувся з клопотанням, у якому просив суд припинити провадження у справі з огляду на непідвідомчість даного спору господарським судам України, обґрунтовуючи заявлене клопотання положеннями статей 1, 5, 6 Закону України "Про міжнародне приватне право" та умовами розділів 13, 14 укладеного договору.

Припиняючи провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд вказав, що до суду подано позов з питання, яке є предметом чинної арбітражної угоди, а відповідач до початку розгляду справи по суті подав клопотання, у якому наполягає на вирішенні спору саме в суді, визначеному в арбітражній угоді.

Переглядаючи справу за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та вказав, що умовами укладеного сторонами договору передбачено вирішення спору Лондонським Інтернаціональним Арбітражним Судом (за змістом умов договору відповідно до наданого перекладу англійського тексту договору українською мовою) та відхилив доводи позивача щодо відсутності відомостей про існування вказаного суду, як не доведені, спростував доводи щодо здійснення відповідачем дій, які засвідчують його згоду на вирішення спору господарським судом та початок розгляду справи господарським судом по суті.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних зі задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві

Частиною першою статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода визначається як угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Відповідно до частини першої статті 8 цього Закону суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У зазначених нормах національного законодавства втілені зобов'язання України за міжнародними договорами як сторони Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (995_070) (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року) та Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (995_069) (Женева, 21 квітня 1961 року). За повідомленням Міністерства закордонних справ України (лист від 07.02.2000, № 4.3/8-067-137) вказані Конвенції набули чинності для України, відповідно, 10 січня 1961 року та 7 січня 1964 року.

Пунктом 1 статті II Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (995_070) передбачено, що кожна з держав - учасниць визнає письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, що виникли між ними у зв'язку з будь-яким конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Згідно з пунктом 3 цієї статті суд держави - учасниці, якщо до нього надійшов позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї з сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як зазначено в пункті 1 статті IV Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (995_069) , сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд передбачити передачу спорів на вирішення постійного арбітражного органу або на вирішення арбітражу в даній справі (арбітраж ad hoc). Згідно з пунктом 1 статті VI цієї Конвенції відвід державного суду за непідсудністю, що ґрунтується на арбітражній угоді і заявлений в державному суді, в якому порушено справу однією зі сторін в арбітражній угоді, повинен бути заявлений під загрозою втрати права за пропуском строку до або в момент подання заперечень по суті позову в залежності від закону держави-учасниці.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Суди встановили, що за змістом протоколів судових засідань, ухвал від 17.05.2016 від 31.05.2016, розгляд справи по суті не розпочинався; доводи та докази сторін по суті спору не наводились та не з'ясовувались; під час виконання необхідних до початку розгляду справи по суті процесуальних дій процедурних моментів, суд з'ясував, що відповідачем заявлено клопотання про припинення провадження у справі за непідвідомчістю спору вирішенню у господарських судах з підстав застереження в угоді щодо вирішення спору за законодавством Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, розглянув це клопотання та, відповідно припинив провадження у справі.

При цьому суди також зазначили, що позивач, заперечуючи проти припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, не навів доказів неможливості виконання цієї угоди шляхом звернення сторін за вирішенням спору до суду, зазначеному в підписаному сторонами договорі.

Відтак, висновок судів про припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України за заявою позивача про вирішення спору за визначеним в угоді судом, яку подано саме до початку розгляду справи по суті є цілком обґрунтованим та прийнятим у відповідності до вимог пункту 1 статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Доводи скаржника щодо неможливості припинення провадження у справі після надання відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи та відкладення розгляду справи спростовуються змістом відповідних процесуальних документів, яким надавалась також необхідна оцінка під час апеляційного перегляду; скаржник не довів неможливості виконання арбітражної угоди шляхом звернення до суду, визначеного сторонами в договорі.

Відтак доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правомірності висновків судів попередніх інстанцій про припинення провадження у справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що прийняті у справі ухвала та постанова судів попередніх інстанцій відповідають положенням статей 43, 86, 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судових рішень.