розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 та ухвалу господарського суду Херсонської області від 11.03.2016 (в частині розгляду грошових вимог ОСОБА_4) у справі № 923/1758/15 за заявою ОСОБА_7 про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсон -Екотерм", -

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.03.2016 р. (суддя Сулімовська М.Б.) крім іншого, відхилені вимоги гр. ОСОБА_4 в сумі 9 557723,56 грн., зобов'язано розпорядника майна Кириченка К.І. внести окремо в реєстр вимог кредиторів вимоги, що забезпечені заставою майна боржника, а саме вимоги гр. ОСОБА_4 в сумі 4 633 248,04 грн., а також внести в реєстр вимог кредиторів відомості про майно боржника, що є предметом застави.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 (колегія суддів: Лашин В.В. - головуючий, Воронюк О.Л., Мирошниченко М.А.) апеляційну скаргу гр. ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Херсонської області від 11.03.2016 р. в частинах відхилення та визнання вимог гр. ОСОБА_4 у справі № 923/1758/15 - без змін.

ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 та ухвалу господарського суду Херсонської області від 11.03.2016 (в частині розгляду грошових вимог ОСОБА_4) скасувати та прийняти нове рішення про визнання його грошових вимог, які забезпечені іпотекою у розмірі основного зобов'язання 10 066 719,85 грн., посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Херсон-Екотерм" за загальною процедурою, визнані грошові вимоги ініціюючого кредитора, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна ТОВ "Херсон-Екотерм" призначений арбітражний керуючий Кириченко К.І., якому встановлено оплату послуг за виконання повноважень розпорядника майна в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати за кожен місяць виконання ним повноважень, шляхом авансування її ініціюючим кредитором.

Оголошення про порушення справи про банкрутство відносно ТОВ "Херсон-Екотерм" оприлюднене на сайті Вищого господарського суду України 04 листопада 2015 року.

14 грудня 2015 року гр. ОСОБА_4 звернувся до господарського суду із заявою про визнання його грошових вимог, що складаються з суми 9 557723,56 грн. основного боргу та 2436 грн. судового збору, посилаючись на те, що він є забезпеченим кредитором ТОВ "Херсон-Екотерм" на підставі договору позики від 23.05.2014 р., укладеного із гр. ОСОБА_10, договору поруки від 23.05.2014 р., укладеного між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Херсон-Екотерм", а також договору іпотеки від 23.05.2014 р., зареєстрованому у реєстрі за № 483, укладеного між заявником та боржником.

Відхиляючи вимоги ОСОБА_4 у розмірі 9 557 723,56 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що договір поруки від 23.05.2014 р., укладений між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Херсон-Екотерм", яким обґрунтовані вимоги гр. ОСОБА_4, рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25.02.2016 р. у справі № 668/7943/15-ц визнаний недійсним.

Також суд першої інстанції зобов'язав розпорядника майна Кириченка К.І. внести окремо в реєстр вимог кредиторів вимоги гр. ОСОБА_4, що забезпечені заставою майна боржника в сумі 4 633 248,04 грн., а також внести в реєстр вимог кредиторів відомості про майно боржника, що є предметом застави, врахувавши те, що ТОВ "Херсон-Екотерм" виступив майновим поручителем згідно із договором іпотеки від 23.05.2014 р.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про їх обгрунтованість та відповідність ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без всебічного та повного дослідження всіх фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 23 травня 2014 року між гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_10 був укладений договір позики, за умовами якого останньому було надано безпроцентну позику в сумі 436 000 доларів США із встановленням сторонами графіку погашення позики певними частинами у строк до 23.05.2015 р.

Пунктом 3 зазначеного договору позики передбачено, що в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язаний забезпечити передачу позикодавцеві нерухоме майно: торгово-офісний центр із продажу, обслуговування та проектування теплотехнічного обладнання загальною площею 1973,1 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ТОВ "Херсон-Екотерм" на праві власності.

В забезпечення виконання гр. ОСОБА_10 своїх зобов'язань за вказаним договором позики, 23 травня 2014 року між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Херсон-Екотерм" був укладений договір поруки, за умовами якого товариство виступило майновим поручителем.

23 травня 2014 року між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Херсон-Екотерм" був укладений договір іпотеки, відповідно до якого з метою належного виконання гр. ОСОБА_10 своїх зобов'язань за договором позики від 23.05.2014 р.. ТОВ "Херсон-Екотерм" передало в іпотеку гр. ОСОБА_4 нерухоме майно: торгово-офісний центр із продажу, обслуговування та проектування теплотехнічного обладнання загальною площею 1973,1 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Виходячи з пунктів 1.3, 1.4 договору визначення вартості предмету іпотеки здійснено на підставі балансової довідки про вартість № 1 від 22.05.2014 р. та становить 4 633 248,04 грн.

У відповідності до п. 5 договору позики від 23.05.2014 р. за прострочення повернення позики позичальник повинен сплатити позикодавцеві штраф в розмірі 30 % від суми простроченого зобов'язання.

Свої зобов'язання з погашення заборгованості за договором позики від 23.05.2014 р. гр. ОСОБА_10 не виконав, вимоги гр. ОСОБА_4 про погашення боргу залишені без задоволення. Сума основного боргу становить 436 000 доларів США. Окрім цього, гр. ОСОБА_4 нараховано згідно до п. 5 договору позики штраф в сумі 130 800 доларів США.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_10 перед гр. ОСОБА_4 становила 14 190 971,60 грн., у тому числі 10 916132 грн. основного боргу та 3 274 839,60 грн. штрафу, нарахованого відповідно до п.п.3.1 договору поруки та п.5 договору позики.

Станом на день звернення до суду із заявою про визнання грошових вимог, було частково задоволено вимоги в сумі 4 633 248,04 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - торгово-офісний центр із продажу, обслуговування та проектування теплотехнічного обладнання, загальною площею 1973,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1, у зв'язку з цим ОСОБА_4 просив визнати залишок несплаченої заборгованості за договором поруки в сумі 9557 723,56 грн.

Пославшись на те, що рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25.02.2016 р. у справі № 668/7943/15-ц договір поруки від 23.05.2014 р., укладений між гр. ОСОБА_4 та ТОВ "Херсон-Екотерм" визнаний недійсним, суди попередніх інстанцій відхилили вимоги ОСОБА_4 у розмірі 9 557 723,56 грн..

Крім цього, суд першої інстанції зобов'язав розпорядника майна Кириченка К.І. внести окремо в реєстр вимог кредиторів вимоги гр. ОСОБА_4 в сумі 4 633 248,04 грн., що забезпечені заставою майна боржника, врахувавши вартість предмету іпотеки, яка відповідно до п.1.4 договору іпотеки становить 4 633 248,04 грн.

Статтею 572 та частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 3 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Згідно з частиною 9 статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника та вимог, забезпечених заставою майна боржника, визначає суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок кредитора полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами.

Також, у розпорядника майна існує обов'язок включити до реєстру вимоги до боржника, забезпечені заставою його майна згідно з даними обліку боржника, а також внести до реєстру окремо відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відтак, законодавство про банкрутство не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави. Якщо кредитор-заставодержатель вважає що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною (вищою) від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 черги вимог кредиторів або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит.

Отже, у процедурі розпорядження майном визнання та включення до реєстру вимог кредитора-заставодержателя окремо, як таких що задовольняються позачергово згідно частини 9 статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повинно враховувати як саме визначив ці вимоги кредитор-заставодержатель, згідно поданої ним заяви та реальний розмір конкурсної заборгованості по кредитному договору, існуючої на момент подання заяви кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ТОВ "Херсон-Екотерм" є майновим поручителем за зобов'язанням позичальника перед ОСОБА_4 згідно із договором іпотеки від 23.05.2014 р.

Пославшись на те, що пунктом 1.4 договору іпотеку сторони визначили, що для цілей договору вартість предмета іпотеки становить 4 633 248,04 грн. та з урахуванням ч.8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд зобов'язав розпорядника майна Кириченка К.І. окремо внести в реєстр вимог кредиторів вимоги гр. ОСОБА_4 в сумі 4 633 248,04 грн., що забезпечені заставою майна боржника.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про включення до реєстру вимог кредиторів окремо, як таких що забезпечені майном боржника, з посиланням виключно на визначену в договорі іпотеки вартість предмету іпотеки є помилковими та не відповідають положенням статей 3, 19 Закону України "Про заставу", які не пов'язують обсяг заставного забезпечення з договірною вартістю предмету застави. Договірна вартість предмета застави має значення як істотна умова договору застави при оцінці судами самого договору застави на предмет його укладення та дійсності його умов.

Крім цього, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили п.1.4 договору іпотеки від 23.05.2014 р., відповідно до якого вартість предмету іпотеку, зазначена у цьому договорі, є приблизною вартістю предмету іпотеки на момент передачі його в іпотеку. Реалізація предмету іпотеки у будь - якому випадку буде здійснюватись за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації та є реальними щодо його відчуження за грошові кошти в порядку, передбаченому цим договором та чинним на момент реалізації законодавством.

На етапі первісного формування реєстру вимог кредиторів боржника, суд має право включити до вимог, які забезпечені заставою, усі фактично існуючі вимоги на момент подання заяви з кредиторськими вимогами, на які поширюється забезпечення заставою, згідно договорів застави та незалежно від вартості предметів застави, яка визначена у таких договорах.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернувся до господарського суду із заявою про визнання його грошових вимог в сумі 9 557 723,56 грн. боргу та 2436 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

Отже, обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу поданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог покладений на господарський суд.

Незважаючи на визнання чи невизнання боржником грошових вимог кредиторів, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Однак, заявлені кредиторські вимоги суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не надали їм відповідної оцінки.

Отже, кредиторські вимоги ОСОБА_4 судами попередніх інстанцій фактично розглянуті не були.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, встановлених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій припустились порушень норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому постанова Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 та ухвала господарського суду Херсонської області від 11.03.2016 (в частині розгляду грошових вимог ОСОБА_4) підлягають скасуванню, а справа в частині розгляду грошових вимог ОСОБА_4 - передачі на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

При новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дослідити та надати аналіз поданим кредитором на підтвердження заявлених вимог письмовим доказам та підставам виникнення грошових вимог до боржника, і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.