головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Грейц К.В., Гоголь Т.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2016 у справі № 905/2214/14-908/5734/14 господарського суду Донецької області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" про стягнення суми за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання припиненими зобов'язань у зв'язку з неможливістю їх виконання в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: Самофал Л.І. (довіреність № 168/16 від 27.04.2016) Демидас Д.А. (довіреність № 28 від 31.12.2015)

Рішенням Господарського суду Донецької області (суддя Паляниця Ю.О.) від 11.04.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Татенко В.М., судді - Колядко Т.М., Чернота Л.Ф.) від 25.05.2016, у справі № 905/2214/14-908/5734/14 позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено в повному обсязі; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" суму інфляційних витрат в розмірі 43 706 824,55 грн, 3% річних в розмірі 5 357 528,67 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2016 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 4-2, 4-3, 32, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 263, 617, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", п.2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

У відзиві на касаційну скаргу Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" 43 706 824,55 грн інфляційних втрат та 5 357 528,67 грн три відсотки річних (остаточні вимоги т.2 а.с.50-53) за прострочення виконання зобов'язання за договором поставки природного газу № 06/09-2052 від 23.12.2009.

Судами встановлено таке.

Між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ВАТ "Концерн Стирол", правонаступником якого є ПАТ "Концерн Стирол" (покупець), укладений договір поставки природного газу № 06/09-2052 від 23.12.2009, відповідно до п.2. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, узгодженому в договорі.

23.12.2009 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було підписано договір поставки природного газу № 06/09-2052, за змістом якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в узгодженому сторонами обсязі.

Згідно з п.п.4.2., 4.4. договору № 06/09-2052 від 23.12.2009 право власності на газ переходить від постачальника до покупця у пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Приймання - передача газу, поставленого постачальником покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання - передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

За приписами п.6.1. вказаного договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання - передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Відповідно до п.11.1. укладеного сторонами правочину (в редакції додаткової угоди № 6/1 від 20.07.2010) договір № 06/09-2052 від 23.12.2009 набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і скріплення печатками сторін, діє в частині поставки газу до 31.12.2010 включно, а в частині розрахунків за газ до їх повного здійснення.

На виконання умов зазначеного договору позивач протягом періоду: січень 2010 року - грудень 2010 року передав відповідачу природний газ за актами від 31.01.2010 за січень 2010 року, від 28.02.2010 за лютий 2010 року, від 31.03.2010 за березень 2010 року, від 30.06.2010 за червень 2010 року, від 31.07.2010 за липень 2010 року, від 31.08.2010 за серпень 2010 року, від 30.09.2010 за вересень 2010 року, від 31.10.2010 за жовтень 2010 року, від 30.11.2010 за листопад 2010 року, від 06.12.2010 за травень та квітень 2010 року, від 31.12.2010 за грудень 2010 року.

За змістом п.6.1. договору № 06/09-2052 від 23.12.2009 оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу за місяць передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Вартість газу, який було поставлено за договором № 06/09-2052 від 23.12.2009, погашена відповідачем лише частково, на теперішній час заборгованість Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" за вказаним договором становить 74840452,99 грн.

Рішенням від 22.04.2013 Господарського суду Донецької області по справі № 25/7 позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол", м.Горлівка про стягнення 732998147,45 грн задоволено частково: зменшено розмір пені на 20 % - до 16472301,36 грн; стягнуто з відповідача на користь позивача 74840452,99 грн основного боргу, 16472301,36 грн пені, 25500 грн державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

30.04.2013 місцевим судом було прийнято додаткове рішення, згідно із яким стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3 % річних у розмірі 2240477,91 грн та інфляційні у розмірі 5529903,32 грн.

Постановою від 03.02.2015 Харківського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 у справі №25/7 скасовано в частині зменшення пені на 20% - до 16472301,36 грн; прийнято у вказаній частині нове рішення: стягнуто з відповідача на користь позивача 20590376,71 грн пені; в іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 у справі № 25/7 залишено без змін.

У відповідності до постанови від 06.04.2015 Вищого господарського суду України рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Відтак, за результатами судового розгляду справи № 25/7 було встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають основний борг 74840452,99 грн, пеня 20590376,71 грн, 3 % річних 2240477,91 грн, інфляційні 5529903,32 грн, державне мито 25500 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн, всього 103226946,93 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.10.2015 по справі № 25/7 було затверджено мирову угоду від 16.09.2015, укладену між Публічним акціонерним товариством "Концерн Стирол" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Дослідивши матеріали справи, господарські суди при вирішенні розглядуваного спору правомірно прийняли до уваги викладені вище обставини, що встановлені судами при розгляді вищенаведеної справи, як такі, що відповідно до приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню, оскільки одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Крім того, згідно з ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Суди дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у п.п.5.1., 7.1. постанови № 14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) .

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 5357528,67 грн за період з 08.02.2013 по 01.07.2015, а також інфляційну складову боргу у розмірі 43706824,55 грн за період з січня 2013 року по травень 2015 року.

Відповідачем до матеріалів справи надано сертифікат № 4977 (вих. № 2853/05.0-4 від 02.09.2015) Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Відповідно до вказаного документу засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) Публічному акціонерному товариству "Концерн Стирол" щодо зобов'язань з оплати за поставлений постачальником природний газ за договором поставки природного газу № 06/09-2052 від 23.12.2009, укладеним з Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 15.04.2014, дата закінчення тривають, дату встановити неможливо.

В силу норм ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

В ч.4 ст.219 вказаного нормативно-правового акту закріплено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини.

За приписами ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За змістом ч.2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

За правилами ст.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обстави (обставин непереборної сили), який затверджено рішенням № 40 (3) від 15.07.2014 Президії вказаної установи (далі Регламент), сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) це документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно із розділом 8 укладеного сторонами правочину сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за даним договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що виникли після укладання цього договору і які сторони не могли передбачити в момент його укладання. Форс-мажорними обставинами є події, які об'єктивно не залежать від волі і дій сторін і роблять неможливим для будь-якої із сторін виконання зобов'язань за даним договором, а саме, в тому числі, але не виключно: стихійні лиха, вибухи та аварії, в тому числі, на газопроводах, пожежі, землетруси, повені, зсуви, інші стихійні лиха, війна або військові дії, блокада, а також суспільні безлади, страйки, інші обставини, що виникли не з вини сторін та перешкоджають належному виконанню зобов'язань за даним договором. Строк виконання сторонами зобов'язань за цим договором відкладається на час дії форс-мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою країни, в якій виникли форс-мажорні обставини. Строк для повідомлення між сторонами про такі обставини негайно. Надання достатніх доказів (відповідних документів) протягом 14 днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин. Повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та/або закінчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) позбавляє сторону, відносно якої такі обставини виникли права посилатись на них, як на підставу звільнення від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за цим договором. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для припинення покупцем оплати газу який був переданий постачальником до виникнення таких обставин.

Касаційна інстанція виходить із того, що комплексний аналіз наведених вище норм закону та умов договору № 06/09-2052 від 23.12.2009 дають підстави вважати, що наявність форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за умови їх існування на момент настання строку виконання зобов'язання. З урахуванням того, що останню поставку газу за договором № 06/09-2052 від 23.12.2009 було здійснено у грудні 2010 року, приймаючи до уваги зміст п.6.1. укладеного сторонами правочину щодо здійснення остаточного розрахунку до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу, виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару мало бути виконано задовго до моменту настання форс-мажорних обставин, суди дійшли вірного висновку, що ці обставини не є підставою звільнення від відповідальності, оскільки не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку.

За змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У Листі б/н від 01.07.2014 Верховного Суду України "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" Верховним Судом України наголошено, що аналізуючи практику застосування судами ст. 625 Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при розгляді справ цієї категорії судам потрібно звертати увагу на такі питання: чи існує зобов'язання між сторонами, чи є це зобов'язання грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи є спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Верховним Судом України наголошено, що доводи про неможливість виконання грошового зобов'язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України не виключають можливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а відмова судами з цих підстав у стягненні нарахувань, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, є неправильною. Разом з тим, судам слід мати на увазі, що за змістом ч.4 ст. 613 Цивільного кодексу України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України). Тому, якщо боржник доведе, що невиконання ним грошового зобов'язання мало місце через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (ч.2 ст. 613 Цивільного кодексу України).

Проте, на думку відповідача, неспроможність боржника виконувати договірні зобов'язання через обставини непереборної сили, свідчать про відсутність вини останнього у порушенні грошового зобов'язання та виключає можливість застосування ст. 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Проте, як вже зазначалось нормами чинного законодавства встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, порушення відповідачем умов договору № 06/09-2052 від 23.12.2009 щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" від встановленого законом обов'язку відшкодувати позивачу матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Посилання відповідача на висновок експертно-економічного дослідження № 9/1 від 08.09.2015 Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія оцінювачів України" правомірно не прийнято судом до уваги з огляду на те, що визначення суми 3% річних та інфляційних втрат є правовим питанням і не може бути предметом експертного дослідження.

Твердження відповідача стосовно того, що з укладанням сторонами мирової угоди у справі № 25/7 позивачем фактично визнано неможливість на даний час та на весь період АТО для Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" сплатити суму основного боргу, судами також правомірно не взято до уваги виходячи з того, що наявність вказаних обставин не нівелює право позивача на відшкодування матеріальних втрат, що пов'язані з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання. Крім того, три проценти річних та інфляційні втрати були нараховані за період до укладення мирової угоди.