Головуючого судді: Владимиренко С.В. - доповідач, суддів: Воліка І.М., Мележик Н.І. розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. у справі № 910/23305/15 господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про стягнення 121100451,11 грн. за участю представників

позивача - Гостищєва Н.В., дов. від 16.01.2016 р. № 01-22/7-38;

відповідача - Дзюрман О.А., дов. № 168 від 31.05.2016 р.

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про відшкодування шкоди в розмірі 121100451,11 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. (суддя Морозов С.М.) у справі № 910/23305/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. (колегією суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів Чорної Л.В., Смірнової Л.Г.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. у справі № 910/23305/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" 121100451,11 грн. шкоди та витрати на сплату судового збору.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" зазначає про необгрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі позивача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши представників сторін, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.11.2006р. між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (надалі в тексті постанови - ДП "МА "Бориспіль") та Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія" (надалі в тексті постанови - ВАТ Банк "БігЕнергія") був укладений Договір банківського вкладу (депозиту) № 30/10-11-06, згідно з п. 1.1. якого ВАТ Банк "Біг Енергія" відкриває вкладний (депозитний) рахунок № 26154001001724, а позивач перераховує на цей рахунок грошові кошти у безготівковій формі у сумі 50000000 грн. на умовах, визначених цим Договором.

Як досліджено судом першої інстанції, в подальшому до даного договору сторонами вносились зміни та доповнення в частині внесеної позивачем суми депозитного вкладу та строків його повернення банком, в результаті чого, як встановлено судом на підставі виданої ВАТ Банком "Біг Енергія" довідки № 99/05 від 19.01.2010 р. станом на 01.01.2010 р. залишок коштів на депозитному рахунку позивача складав 102743013,69 грн.

Разом з тим судами встановлено, що між ВАТ Банк "БІГ Енергія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорпо-Інвест" був укладений Кредитний договір № 01/01-12-2009, за умовами якого ВАТ Банк "БІГ Енергія" надав ТОВ "Сорпо Інвест" кредит у сумі 107000000 грн. на строк до 07.06.2010 р. для поповнення обігових коштів, а ТОВ "Сорпо Інвест" - зобов'язувався його повернути та сплачувати проценти за користування ним. Належне виконання зобов'язань з повернення кредиту ТОВ "Сорпо Інвест" було забезпечено іпотекою на підставі укладеного 25.12.2009 р. між ВАТ Банк "БІГ Енергія" та ВАТ "Естерра", посвідченого нотаріально та зареєстрованого у реєстрі за № 2838 Договору іпотеки.

Згодом, 24.02.2010р., між ПАТ "Родовід Банк" та ВАТ Банк "БІГ Енергія" укладено Договір про передачу активів та зобов'язань ВАТ Банк "БІГ Енергія".

Укладенню цього договору передувало прийняття Правлінням Національного банку України Постанови № 29 "Про передавання Публічному акціонерному товариству "Родовід Банк" зобов'язань Відкритого акціонерного товариства Банку "БІГ Енергія" перед Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" і активу у вигляді вимог за кредитним договором від 25.12.2009 р. № 01/01-12-2009".

Згідно з п. п. 2.1., 3.1. Договору про передачу активів ВАТ Банк "БІГ Енергія" передає ПАТ "Родовід Банк" частину своїх зобов'язань, встановлених договором банківського вкладу (депозиту) № 30/10-11-06, переводить на ПАТ "Родовід Банк" частину свого боргу за договором банківського вкладу (депозиту), внаслідок чого ПАТ "Родовід Банк" заміняє ВАТ Банк "БІГ Енергія", як зобов'язану сторону у виплаті підприємству ДП "МА "Бориспіль" суми вкладу та у зобов'язанні зі сплати підприємству ДП "МА "Бориспіль" процентів на суму вкладу, а саме: ПАТ "Родовід Банк" стає зобов'язаним здійснити (виконати) замість ВАТ Банк "БІГ Енергія" обов'язок з виплати ДП "МА "Бориспіль" суми вкладу у розмірі 102743013,69 грн. та процентів у розмірі 4323651,21 грн.

24.02.2010 р. між відповідачем та позивачем був укладений Договір строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи-резидента № 104.1/03-Д-10, предметом якого відповідно до п. 1.1. є прийняття від позивача на строковий депозитний рахунок № 26153501000054 грошових коштів в сумі 107066664,90 грн. із зобов'язанням повернути вкладникові суму вкладу 02.03.2011 р. та сплатити нараховані проценти за вкладом на умовах та в порядку, встановлених цим Договором.

При цьому, як визначено п. 2.1 вказаного Договору, зарахування на рахунок здійснюється відповідно до Договору про передачу активів, який укладено з ВАТ Банк "БІГ Енергія".

Як досліджено судами, 24.02.2010 р. відповідачем оприбутковано 107066664,90 грн. та в цей же день перераховано на відкритий ДП "МА "Бориспіль" рахунок для зарахування вкладу за Договором строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи-резидента № 104.1/03-Д-10, як це передбачено п. 2.1 договору.

Постановою Правління Національного банку України від 24.02.2010 р. № 97 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації з 01.03.2010 р. ВАТ Банку "Біг Енергія".

Разом з тим, судами встановлено, що Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 р.у справі № 911/2277/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.12.2014 р. було задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" у даній справі та визнано недійсним Договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 24.02.2010 р., укладений ВАТ Банк "Біг Енергія" та Публічним акціонерним товариством "Родовід банк", зареєстрований в реєстрі за № 604; визнано недійсним Договір про передачу активів та зобов'язань ВАТ Банк "Біг Енергія" від 24.02.2010 р., укладений між ВАТ Банк "Біг Енергія" та Публічним акціонерним товариством "Родовід банк" та визнано недійсним Договір строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента № 104.1/03-Д-10 від 24.02.2010 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Родовід банк" та ДП "МА "Бориспіль". А також застосовано двосторонню реституцію зі стягненням з ДП "МА "Бориспіль" на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" грошових коштів у загальному розмірі 120301864,67 грн.

Ухвалою Верховного суду України від 08.04.2015 р. було відмовлено ДП "МА "Бориспіль" у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.12.2014 р. у справі № 911/2277/14.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у даній справі, оскільки як зазначено позивачем у позовній заяві, звернувшись до господарського суду з позовом про визнання недійсними Договору про передачу активів та зобов'язань ВАТ Банка "Біг Енергія" та Договору строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи-резидента № 104.1/03-Д-10 у процесі ліквідації ВАТ Банка "Біг Енергія", відповідач по справі діяв умисно, оскільки внаслідок таких дій позивач був позбавлений можливості вчасно заявити ліквідатору ВАТ Банка "Біг Енергія" свої кредиторські вимоги у розмірі банківського вкладу та процентів, а відтак, за твердженням ДП "МА "Бориспіль" йому внаслідок неправомірних дій Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" було завдано шкоди на суму 121100451,11 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, з аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що для відшкодування шкоди за правилами зазначеної вище статті обов'язковим є встановлення наявності сукупності наступних фактів: а) неправомірності поведінки особи; б) наявності шкоди; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди та г) вина заподіювача шкоди. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України від 21.12.2005 р.)

Аналогічні роз'яснення містяться і в ч.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) .

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, на підставі наданої належної оцінки поданих сторонами доказів, дійшли висновку, що позивачем не доведено завдання йому шкоди саме в результаті неправомірних дій відповідача, а також не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача та цією шкодою. При цьому, судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано зазначено, що звертаючись до суду з позовною заявою у справі № 911/2277/14 про визнання недійсним договорів, у тому числі і Договору про передачу активів та зобов'язань ВАТ Банк "Біг Енергія" від 24.02.2010 р. та Договору строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента № 104.1/03-Д-10 від 24.02.2010 р. відповідач скористався наданим йому правом звернення до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, яке гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) та нормами діючого законодавства в Україні, в тому числі, і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. А відтак, не знаходять свого підтвердження доводи заявника касаційної скарги про неправомірність таких дій відповідача, які крім того, як вірно зазначено судами, спростовуються і прийнятими рішеннями у зазначеній вище справі, якими такі позовні вимоги відповідача у даній справі були задоволені.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції критично ставиться до доводів ДП "МА "Бориспіль" стосовно переоцінки обставин справи № 911/2277/14, оскільки оцінка висновків здійснених судами у справі № 911/2277/14 не може бути предметом розгляду даної справи.

Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій, а доводи щодо порушення норм процесуального права фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що у відповідності до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.