Головуючого судді суддів Корсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський машинобудівний завод" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2016у справі № 904/10764/15 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський машинобудівний завод" про стягнення 512 238,40 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача Постоєнко М.М. - відповідача Переяславська М.В., Васильченко В.В.

В грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський машинобудівний завод", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 484 446, 40 грн. пені, 27 792, 00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 131 від 13.02.2015 в частині строків поставки товару.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 (суддя Васильєв О. Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 (головуючий суддя Кощеєв І.М., судді: Євстигнеєв О.С., Науменко І.М.) у даній справі позов задоволено у повному обсязі та здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський машинобудівний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський машинобудівний завод", як Постачальником, укладено договір поставки № 131, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити (передати у власність) Покупцеві товар у відповідності до специфікацій (додатків) до цього договору, а Покупець прийняти поставлений товар та оплатити його вартість в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

В п.п. 3.1., 3.2. договору сторони узгодили, що Постачальник здійснює поставку товару покупцеві на умовах та у спосіб, зазначених в специфікації до договору; умови поставки визначаються згідно міжнародних правил тлумачення торговельних термінів МТП ІНКОТЕРМС, у редакції 2000 року. Строки поставки товару узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку товару; дострокова поставка товару допускається тільки за погодженням сторін.

В специфікаціях № 4 від 13.03.2015 та № 5 від 25.03.2015 до договору № 131 від 13.02.2015 сторони погодили найменування товару, кількість, ціну, гарантійний строк та строк поставки товару.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору та специфікації № 5 від 13.02.2015 Постачальник поставив Покупцю товар 9 640, 00 грн., що підтверджено відповідною видатковою та товарно-транспортною накладною від 26.05.2015 (а.с.15-16), з порушенням строків поставки. Доказів поставки товару за специфікацією № 4 від 13.02.2015 на суму 268 280, 00 грн. суду надано не було.

Факт порушення строків поставки відповідачем не заперечується. До матеріалів справи залучено копії листів відповідача, в яких останній повідомляв відповідача про неможливість поставки товару в строк у зв'язку з поломкою обладнання (а.с.45).

В п. 6.8. договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 1 % вартості непоставленого та/або несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення поставки; у випадку продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів, Постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару.

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної поставки товару належним чином не виконав, позивачем нараховано 484 446, 40 грн. пені та 27 792, 00 грн. штрафу.

Вимоги позивача про сплату неустойки залишені відповідачем без реагування та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом про її стягнення з відповідача у судовому порядку.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Статтею 663 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України (435-15) ) передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 3.2. договору поставки зазначено, що строки поставки товару узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку товару. В специфікаціях № 4 від 13.02.2015 та № 5 від 13.02.2015 до договору сторони встановили, що постачальник зобов'язується поставити товар через 45 календарних днів з моменту підписання даної специфікації, з правом дострокової поставки товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України (436-15) ), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України (436-15) , іншими законами та договором ( ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України ).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню ( ч .1 ст. 230 ГК України ).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно змісту ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 20/246-08.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Отже відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати поставленої товару.

Підставою для задоволення позову щодо стягнення пені та штрафу став обґрунтований висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної поставки товару та передбачену пунктом 6.8. договору поставки відповідальність за прострочення поставки товару у вигляді пені та штрафу.

За розрахунком позивача, перевіреним судами, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 484 446, 40 грн. пені та 27 792, 00 грн. штрафу.

У разі незгоди з розрахунком суми неустойки, відповідач не був позбавлений права подати суду контррозрахунок, однак своїм правом при розгляді даної справи він не скористався. Відповідний контррозрахунок до матеріалів справи не надав.

Таким чином, суди попередніх інстанції обґрунтовано задовольнили позов.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

З приводу посилання відповідача на безпідставне відхилення судом апеляційної інстанцій його клопотань щодо зменшення розміру штрафних санкцій, зупинення провадження у справі та відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що зазначені питання були розглянуті судом апеляційної інстанції належним чином та в передбачений законом спосіб, відповідні висновки та мотиви суду відображені в тексті оскаржуваної постанови.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.