головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Коробенка Г.П., Полянського А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 911/445/16 Господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми,

- позивача: Красницька-Келембет А.С. (довіреність від 07.06.2016) - відповідача:ОСОБА_6 (довіреність від 01.12.2015),

Звернувшись у суд за даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз" (далі - позивач) просило стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) 245 474,92 грн. вартості безпідставно отриманого майна, 6 662,19 грн. інфляційних втрат за період з 17.10.2015 по 31.12.2015 та 1 916,72 грн. трьох відсотків річних за період з 17.10.2015 по 19.01.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем використані матеріали вартістю 245 474,92 грн., які йому були передані позивачем для виконання робіт, в той час, як згідно умов договору він повинен був використати власні матеріали при обмуровці котла, у зв'язку з чим, позивач вважав, що відповідач безпідставно зберіг за його рахунок майно на означену суму та на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України повинен оплатити його вартість. Також позивач нарахував на вказану вартість майна згідно статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2016 (суддя Подоляк Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Яковлєв М.Л.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.07.2014 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір № 16 на поставку обладнання і виконання монтажних робіт, згідно з умовами п.1.1 якого виконавець зобов'язався у строк передбачений договором, специфікацією, графіком виконання робіт, виготовити та передати у власність (поставити) товар, зазначений в специфікації (додаток № 1), виконати комплекс робіт, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити за виготовлений, поставлений товар, а також за виконанні роботи виконавцю на умовах даного договору.

Згідно з пунктами 1.2, 1.4, 1.5 договору ціна, найменування, вартість, кількість товару вказано у додатках №№1, 2, а також в накладній. На умовах та в порядку цього договору, виконавець, зобов'язався власними силами, із застосуванням свого матеріалу, техніки, інструментів виконати комплекс робіт за завданням замовника. Строк виготовлення, поставки обладнання становить 45 робочих днів з моменту проведення першої передоплати замовником/генпідрядником згідно з п. 2.2 договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору загальна сума договору становить 3542259,56 грн., з урахуванням ПДВ 20 % 590376,59 грн.

Згідно пункту 3.1 договору виконавець поставляє товар на об'єкт замовника за адресою: АДРЕСА_1. Умови Інкотермс 2010 р. DDP.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивач протягом серпня-вересня 2014 року перерахував відповідачу платіжними дорученнями: від 14.08.2014 № 2137 500000,00 грн., від 18.08.2014 № 2158 759110,83 грн., від 23.09.2014 № 2678 1259110,83 грн., передоплату у загальному розмірі 2518221,66 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у задоволенні позову мотивував тим, що оскільки між сторонами у справі було укладено відповідний договір, який на момент розгляду справи не є розірваним, то правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість у даному випадку застосування до них вимог статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Також суд зазначив, що позивач не довів передачу майна відповідачу та те, що відповідач набув передане майно у власність.

Проте, судові рішення прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Правила цієї статті не застосовуються тоді, коли майно передано на виконання конкретного зобов'язання, визначеного умовами укладеного договору.

Однак дійшовши до висновків, що договірний характер відносин сторін виключає можливість застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України, суди у своїх рішення не навели умови договору, на виконання яких за доводами позивача відповідачу було передано спірне майно, відповідно і належної правової оцінки таким договірним відносинам не дали, та не врахували, що, як ними встановлено, за умовами пункту 1.4 укладеного між сторонами договору відповідач зобов'язався власними силами, із застосуванням свого матеріалу, техніки, інструментів виконати комплекс робіт за завданням позивача.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч.1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (ч.2).

Відтак сама лише наявність договору не виключає виникнення між сторонами у справі цивільних прав та обов'язків поза межами укладеного договору.

Крім того, у своєму позові позивач, як на підставу для задоволення своїх вимог, посилався на те, що відповідач в порушення умов п.1.4 договору виконав роботи з обмуровки котла не з власного матеріалу, а з матеріалу переданого йому позивачем відповідно до видаткової накладної від 02.10.2015 № РН-0000133, передача якого відповідачу, як зазначав позивач, здійснена у позадоговірних відносинах. При цьому позивач послався на дані акту інвентаризації матеріалів, який був складений позивачем та Приватним підприємством "Білоцерківська агропромислова група", та дані акту про виявлення матеріалів від 03.09.2015.

Між тим суди у своїх рішеннях як на підставу для відмови у позові послались на те, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили, що відповідач набув майно за рахунок позивача без достатньої правової підстави, однак дослідження вказаних актів, як вбачається зі змісту прийнятих ними рішень, взагалі не здійснювалось.

Також перевірки та дослідження доводів позивача про те, що передача вказаного майна відповідачу була обумовлена необхідністю уникнення збитків, судами на підставі належних та допустимих доказів взагалі не здійснено, відтак правовідносини у цій частині залишились не дослідженими.

Разом із тим за загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, при вирішенні позову.

За вказаних обставин висновки судів про те, що позивачем не надано доказів про те, що відповідач набув майно без достатньої правової підстави, є передчасними.

Водночас відповідно до статті 1117 цього кодексу касаційна інстанція не може встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,

збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, що відповідно до вимог статті 1119 частини 1 пункту 3 наведеного кодексу, є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.3, 111-10 ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та рішення Господарського суду Київської області від 22.03.2016 у справі № 911/445/16, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.