розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 та рішення господарського суду Рівненської області від 08.04.2016 у справі № 918/116/16 господарського суду Рівненської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" до публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 10 189 892, 61 грн. штрафних санкцій, за участю представників

позивача: Мельник О.С.,

відповідача: Базилевського С.Б.,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 10 189 892, 61 грн. штрафних санкцій, а саме: 8 701 596, 48 грн. пені, 485 761 грн. 3% річних, 1 002 535, 13 грн. інфляційних втрат за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № Р-02-ПР/12 від 20.12.2011.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.04.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Рівнеазот" (замовником) та дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (газотранспортним підприємством), (правонаступником якої є позивач) 20.12.2011 укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № Р-02-ПР/12.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та у порядку, передбаченими умовами договору.

Відповідно до п. 1.2 договору річний плановий обсяг транспортування природного газу замовника складає 592 000, 00 тис. м3, у тому числі по місяцях: січень - 53 000; лютий - 50 000; березень - 54 000; квітень - 51 000; травень - 50 000; червень - 34 000; липень - 37 000; серпень - 51 000; вересень - 51 000; жовтень - 54 000; листопад - 53 000; грудень - 54 000.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

За умовами п. 5.1 договору, розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Тариф на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для споживачів України, газопроводи яких безпосередньо підключені до магістральних, призначений постановою НКРЕ України від 29.09.2011 № 1700 і складає 262, 25 грн. за 1000 м3 без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5.3 договору розрахунковий період за договором становить один місяць з 9:00 години першого дня місяця до 9:00 години першого дня наступного місяця включно.

Пунктом 5.4 договору визначено, що вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Згідно з п. 5.5 договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідно до п. 11.1 договору останній набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2012. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цієї угоди жодною зі сторін не буде заявлено про припинення її дії або перегляд її умов.

На виконання умов договору позивач протягом вересня 2015 року - січня 2016 року надав відповідачу передбачені договором послуги, що підтверджується підписаними між сторонами актами прийому-передачі наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами: від 30.09.2015 на суму 2 495 532, 79 грн., від 31.10.2015 на суму 34 447 040, 32 грн., від 30.11.2015 на суму 35 587 446, 05 грн., від 31.12.2015 на суму 36 738 330, 88 грн., від 31.01.2016 на суму 36 251 218, 92 грн.

Відповідачем надані послуги оплачено в повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень, проте, як зазначає позивач, із порушенням передбачених договором строків, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не було допущено прострочення виконання взятих на себе грошових зобов'язань за договором, а тому відсутні правові підстави для стягнення штрафних санкцій на суму попередньої оплати відповідача у період з 25.08.2015 по 04.02.2016. Крім цього, строк виконання відповідачем обов'язку з оплати вартості наданих послуг у лютому 2016 року на момент звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом не настав.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 5.5 договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

З огляду на вищенаведені положення договору, а також зважаючи на приписи чинного законодавства, які регулюють строки виконання грошового зобов'язання та момент прострочення такого виконання, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що кінцевий строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, наданих за актом від 30.09.2015 на суму 2 495 532, 79 грн. спливає 20.10.2015, як це передбачено умовами спірного договору, за актом від 31.10.2015 на суму 34 447 040, 32 грн. - 20.11.2015, за актом від 30.11.2015 на суму 35 587 446, 05 грн. - 20.12.2015, за актом від 31.12.2015 на суму 36 738 330, 88 грн. - 20.01.2016, за актом від 31.01.2016 на суму 36 251 218, 92 грн. - 20.02.2016.

Судами обох інстанцій встановлено, що послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, надані відповідачу за актом від 30.09.2015 на суму 2 495 532, 79 грн. оплачені останнім 05.10.2015, за актом від 31.10.2015 на суму 34 447 040, 32 грн. - 30.10.2015, за актом від 30.11.2015 на суму 35 587 446, 05 грн. - в повному обсязі 14.12.2015, за актом від 31.12.2015 на суму 36 738 330, 88 грн. - в повному обсязі 21.01.2016, за актом від 31.01.2016 на суму 36 251 218, 92 грн. - в повному обсязі 10.02.2016, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачем не було допущено прострочення виконання взятих на себе грошових зобов'язань за договором з оплати вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, наданих позивачем у період з вересня 2015 року по січень 2016 року.

Крім цього, заявлені до стягнення з відповідача штрафні санкції за несвоєчасну оплату вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, наданих у лютому 2016 року, обґрунтовано визнані судами передчасними, з огляду на те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом у лютому 2016 року, який надійшов до суду 18.02.2016, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленим відповідальним працівником відділення поштового зв'язку на конверті, в якому дана позовна заява надійшла до суду (тобто 20.03.2016 - кінцевого строку оплати), у зв'язку з чим строк виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг у лютому 2016 року на момент звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом не настав. До того ж, як встановлено судами, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за лютий 2016 року.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що нарахування заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору є необґрунтованим, а тому правомірно відмовили у задоволенні позову.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що сторони на власний розсуд, керуючись закріпленим у ст. 627 Цивільного кодексу України принципом свободи договору, погодили у п. 5.5. договору порядок оплати наданих послуг, та кінцевий строк її здійснення, а тому посилання скаржника на встановлений договором специфічний порядок розрахунків ніяк не спростовує правильних висновків судів та не змінює витлумачений при підписанні договору сторонами на власний розсуд кінцевий строк оплати.

Інші доводи скаржника спростовано судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів та зводяться до тлумачення умов договору на власний розсуд.