розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на рішення господарського суду Миколаївської області від 22.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2016

у справі № 908/511/16 господарського суду Миколаївської області

за позовом публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ"

про визнання договору недійсним,

У лютому 2016 публічне акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ", просило визнати недійсним договір про надання послуг з охорони від 01.06.2012 № 163Д(2012)/18, укладений між сторонами (а.с. 6-7).

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір суперечить законодавству та є фіктивним.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.02.2016 позовну заяву публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Миколаївської області (а.с. 5).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.03.2016 (суддя Гриньова-Новицька Т.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 (головуючий Разюк Г.П., судді Петров М.С., Колоколов С.І.) (а.с. 157-162) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 111-112).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, публічне акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права (а.с. 173-175).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.07.2016 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.08.2016 (а.с. 172).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.06.2012 між публічним акціонерним товариством "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ" (охорона) було укладено договір про надання послуг з охорони № 163Д(2012)/18, відповідно до умов якого замовник доручив, а товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ" прийняло зобов'язання за плату здійснювати організацію та забезпечення охорони об'єктів і майна замовника вказаних у табелях постів згідно дислокації контрольно-прохідних, контрольно-проїзних пунктів замовника і постів у відповідності з додатком № 1 до договору (а.с. 11-15).

Згідно з п. 8.1 договору він діє до 31.12.2012, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору ні одна з сторін не буде вимагати його розірвання, то договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожен наступний рік.

До даного договору сторонами складено та підписано додаток № 1 (дислокація контрольно-пропускних, контрольно-проїзних пунктів і постів), додаток № 2 (вимоги щодо технічного устаткування і охорони об'єктів), додаток № 3 (інструкція про порядок здачі під охорону об'єктів обладнаних технічними засобами охоронної сигналізації і зняття їх з охорони), додаток № 4 (перелік майна, що передається в користування), додаток № 5 (акт обстеження технічного устаткування об'єктів) (а.с. 16-27).

Судами встановлено, що протягом дії оспорюваного договору сторони уклали 11 додаткових угод до нього, якими, зокрема, неодноразово змінювали суму оплати за послуги охорони, банківські реквізити сторін, дислокацію об'єктів охорони тощо.

Додатковою угодою № 11 від 30.09.2015 сторони розірвали договір від 01.06.2012 № 163Д(2012)/18 з 01.10.2015 (а.с. 49).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 1 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав вважати оспорюваний договір фіктивним, оскільки з фактичних дій сторін на момент укладення та протягом його дії позивач мав намір передати та передав обумовлені сторонами об'єкти і майно, а відповідач - здійснювати та здійснював організацію та забезпечення охорони зазначених об'єктів.

Також судами попередніх інстанцій обгрунтовано відхилено посилання публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на те, що в.о. генерального директора публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" при укладанні додаткової угоди від 16.06.2015 № 10 (а.с. 67) перевищено повноваження, встановлені статутом товариства, оскільки, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, позивачем у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надано на підтвердження своїх вимог належних та допустимих доказів, а саме, статуту публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат".

Крім того, як зазначили суди попередніх інстанцій, сторонами оспорюваного договору вчинялись дії щодо наступного його схвалення (складались та підписувались акти виконаних робіт, здійснювалась оплата послуг, укладались додаткові угоди тощо) у розумінні ст. 241 ЦК України, відповідно до п. 1 якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що спірний договір було розірвано з 01.10.2015, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною 2 ст. 111-7 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими не порушені норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 у справі № 908/511/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" - без задоволення.