розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Консул" на рішення та постанову у справі господарського суду міста Києва від 14.03.2016 Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 № 910/32920/15 господарського суду міста Києва за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Консул" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання додаткової угоди та додатків до неї недійснимиза участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" - Браницький Д.Ю.; керуючий санацією Акціонерного товариства закритого типу "Консул" - арбітражний керуючий Конопля А.М.

Акціонерне товариство закритого типу "Консул" (далі - АТЗТ "Консул", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго", відповідач) про визнання додаткової угоди від 27.12.2013 до договору про постачання електричної енергії № 50302 від 28.12.2005 та додатків до додаткової угоди від 27.12.2013 недійсними.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 910/32920/15 (суддя - Босий В.П.) у задоволенні позову АТЗТ "Консул" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі № 910/32920/15 (головуючий суддя: Сулім В.В., суддя Майданевич А.Г., суддя Яковлєв М.Л.) апеляційну скаргу АТЗТ "Консул" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 910/32920/15 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, АТЗТ "Консул" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі № 910/32920/15, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТЗТ "Консул" задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 92, 203, 207, 215, 217, 241, 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, 28.12.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якого є ПАТ "Київенерго", (постачальник електричної енергії) та АТЗТ "Консул" був укладений договір про постачання електричної енергії № 50302 (далі - Договір), відповідно до п. 1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Пунктом 2.1.2 Договору передбачено, що постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток "Обсяги постачання електричної енергії, визначених державними стандартами").

Відповідно до п. 2.2 Договору споживач зобов'язується дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору, а також оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів".

27.12.2013 між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), якою Договір було викладено в новій редакції згідно з додатком 1 до цієї угоди.

Пунктом 2 Додаткової угоди сторонами погоджено, що додатки до Договору зазначені у п. 9.1 та укладені сторонами до момент укладення цієї угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід'ємними частинами.

Позовні вимоги АТЗТ "Консул" мотивовані тим, що додаткова угода від 27.12.2013 до договору про постачання електричної енергії № 50302 від 28.12.2005 разом з додатками до неї є недійсною, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме: від імені позивача вказану додаткову угоду до договору підписано не уповноваженою особою.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що від імені позивача оспорювана Додаткова угода підписана директором АТЗТ "Консул" ОСОБА_6, який діяв на підставі Статуту.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2010 порушено провадження у справі № 50/624-б про банкрутство АТЗТ "Консул", а постановою від 11.02.2011 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 30.06.1999, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Виходячи із вимог ст. 1 вказаного Закону ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Згідно частини 4 статті 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 19.01.2013, з моменту винесення ухвали про введення процедури санації, зокрема, керівник боржника звільняється з посади у порядку, визначеному законодавством.

Керуючись вимогами ст.ст. 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким в оскаржуваній постанові погодився суд апеляційної інстанції, що з моменту винесення господарським судом міста Києва постанови від 11.02.2011 у справі № 50/624-б про визнання АТЗТ "Консул" банкрутом повноваження керівника такого підприємства припинились, а оскільки оспорювану Додаткову угоду до Договору підписано керівником (директором) позивача 27.12.2013, тобто, вже після винесення постанови про визнання АТЗТ "Консул" банкрутом, то директор АТЗТ "Консул" під час підписання такої Додаткової угоди діяв без належних повноважень.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій також з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 92 ЦК України визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою господарського суду міста Києва від 11.02.2011 у справі № 50/624-б боржника - АТЗТ "Консул" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Виходячи із вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що враховуючи особливості Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) публікація повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури є загальновідомим фактом, тому, на думку суду касаційної інстанції, слушними є в даному випадку доводи заявника касаційної скарги, що третя особа - Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго", правонаступником якої є ПАТ "Київенерго", враховуючи загальновідомий факт визнання боржника банкрутом та те, що відповідач є кредитором позивача у справі про банкрутство, відповідач повинен був знати про відсутність у колишнього директора АТЗТ "Консул" ОСОБА_6 повноважень на підписання оскаржуваної Додаткової угоди від 27.12.2013.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Суд касаційної інстанції зазначає, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що після підписання позивачем спірної Додаткової угоди до Договору, арбітражним керуючим були підписані акти прийняття-передавання товарної продукції, акти надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, а також акти про використану активну/реактивну електричну енергію. Крім того, позивачем здійснювалася оплата за використану електричну енергію, що підтверджується банківською карткою підприємства, долученою відповідачем до матеріалів справи.

Твердження позивача про те, що вказані акти були підписані саме на виконання умов Договору від 28.12.2005, а не Додаткової угоди від 27.12.2013 до нього, господарський суд не прийняв до уваги, оскільки вказаною Додатковою угодою сторонами було викладено Договір в новій редакції і реквізити Договору (на які міститься посилання в актах прийняття-передавання товарної продукції, актах надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, а також актах про використану активну/реактивну електричну енергію) не були змінені.

Господарським судом зазначено, що підписавши вказані акти без заперечень та виконавши умови Договору від 28.12.2005 в частині здійснення оплат на рахунок відповідача, позивач погоджувався з умовами Договору в редакції, чинній на момент підписання таких актів та здійснення відповідних оплат.

Враховуючи зазначене, керуючись вимогами ст. 241 ЦК України, суд першої інстанції дійшов в оскаржуваному рішенні висновку, з яким в оскаржуваній постанові погодився суд апеляційної інстанції, що надані позивачем акти та банківська картка є належними та допустимими, в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 ГПК України, доказами наступного схвалення уповноваженою особою АТЗТ "Консул" укладеної додаткової угоди від 27.12.2013 до Договору від 28.12.2005 разом з усіма її додатками, тому підстави для задоволення позову із викладених у ньому підстав відсутні.

Крім того, господарським судом зазначено, що з моменту укладення спірної додаткової угоди та до моменту звернення позивача до суду із даним позовом минуло 2 роки, протягом яких відповідач належним чином постачав, а позивач - приймав електричну енергію на виконання умов Договору в редакції додаткової угоди від 27.12.2013.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що керівник АТЗТ "Консул" знав про існування укладеної між сторонами додаткової угоди від 27.12.2013 до Договору, та не заперечував проти її існування, що також свідчить про наступне схвалення позивачем такої угоди шляхом мовчазної згоди.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій в даному випадку, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не мотивовано належним чином, з посиланням на спеціальні норми права, що регулюють дані правовідносини з електропостачання, чому суди вважають, що акти, які підписані арбітражним керуючим і, які, як встановлено судами, містять посилання на реквізити саме Договору від 28.12.2005, що не були змінені, є належними та допустимими доказами схвалення додаткової угоди від 27.12.2013 з додатками та того, що арбітражний керуючий був обізнаний із тим, що вказаною Додатковою угодою було викладено Договір від 28.12.2005 в новій редакції.

Отже, суди попередніх інстанцій, розглядаючи позов АТЗТ "Консул" до ПАТ "Київенерго", припустились порушень приписів ст. 43, ст. 84 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також щодо належного правового обґрунтування (мотивування) своїх висновків, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції від 14.03.2016 та постанова суду апеляційної інстанції від 09.06.2016 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Консул" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі № 910/32920/15 скасувати. Справу № 910/32920/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.