головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: Артюхов Є.С., дов.; №д/юс-55 від 07.06.2016 р., Рябуха Л.М., дов. № д/юс-05 від 04.01.2016 р., Млечко І.В., дов.; № д/юс-55 від 07.06.2016 р.; від відповідача: Кравець І.Г., дов. б/н від 07.04.2015 р., Сергеєв Д.С., дов. б/н від 10.02.2016 р. від третьої особи: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. у справі господарського суду № 916/4825/15 Одеської області за позовом Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК АКОРД" третя особа Державне підприємство "Ренійський морський торговельний порт" про стягнення 5 539 606,01 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.02.2016 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. у справі № 916/4825/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське пароплавство", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.07.2016 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 02.08.2016 р. представники позивача підтримали вимоги касаційної скарги, представники відповідача заперечували проти її задоволення. Третя особа уповноваженого представника не направила. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між сторонами у період з 2011 р. по 2015 р. складені Букінг-ноти № КФГ/11091612 від 16.09.2011 р., № КФО/12053115 від 31.05.2012 р., № КФО/12073114 від 31.07.2012 р., № КФО/13080710 від 07.08.2013 р. та Договір № 116 КФО від 07.04.2014 р., предметом яких є фрахтування належних позивачу плавзасобів, з метою організації накопичення та внутрішньо портового перевезення в п.Рені зернових вантажів.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

На виконання умов договору відповідачу виставлені рахунки №№ 39960, 30133, 30217, 30329, 30426, 30722, 30847, 30976, 31100, 31238, 30101, 30230, 30347, 30470, 30576, 30677, 30796, 30896, 31057, 31176, 31315, 31465, 30079, 30160, 30259, 30348, 30418, 30584, 30688, 30788, які оплачені останнім у повному обсязі.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.12.2015 р. між Приватним акціонерним товариством "Українське Дунайське пароплавство" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СК АКОРД" складений Акт звіряння взаємних розрахунків неврахованих виконаних послуг по наданню ліхтерів в акваторії п. Рені, відповідно до якого, за результатами проведеного звіряння даних Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" та даних Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" за фактом використання фрахтувальником Товариством з обмеженою відповідальністю "СК АКОРД" ліхтерів Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" за період з 01.01.2013 р. по 31.10.2015 р. розходження склали 1986 судно/діб на користь пароплавства.

За результатами проведеного звіряння даних Товариства з обмеженою відповідальністю "СК АКОРД" з даними Ренійської філії ДП "Адміністрація морських портів України" за фактом використання фрахтувальником Товариством з обмеженою відповідальністю "СК АКОРД" ліхтерів Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" за період з 01.01.2013 р. по 31.10.2015 р. розходження склали 1582 судно/діб на користь пароплавства.

З урахуванням встановленої ставки за вищезазначеними Букінг-нотами та Договором № 116 КФО, позивачем виставлені відповідачу рахунки № 30994 від 30.11.2015 р. на суму 786 473,89 грн., № 31128 від 08.12.2015 р. на суму 4 471 016,26 грн., № 31204 від 30.12.2015 р. на суму 413 387,58 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач частково сплатив виставлений рахунок № 30994 від 30.11.2015 р. на суму 481 514,04 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Апеляційна інстанція, залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду дійшла до висновку, що зміст наведених позивачем обставин уособлюють собою не договірні зобов'язання, а деліктні.

Проте, судова колегія касаційної інстанції такі висновки вважає передчасними з огляду на таке.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їх рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Так, вирішуючи спір у даній справі, господарськими судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки Акту звіряння взаємних розрахунків неврахованих виконаних послуг по наданню ліхтерів від 08.12.2015р. між позивачем та відповідачем. Варто зазначити, що акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання останнім факту виявлених порушень.

Також, судами не досліджено та не надано оцінки акту ревізії Державної фінансової інспекції Одеської області від 15.01.2016 р. № 05-11/2 та результатам проведених, як позивачем, так і відповідачем звірок з даними ДП "Адміністрація морських портів України" щодо позаоблікового використання ліхтерів.

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційною інстанцією зазначено про відсутність первинних документів, складених у відповідності до Букінг-нот та розділу 5 Договору, які б підтверджували факт здійснення господарської операції з надання послуг в заявленому позивачем розмірі та виконання позивачем свого обов'язку за Договором та Букінг-нотами, в той самий час далі за текстом апеляційна інстанція дійшла до висновку, що зобов'язання є не договірними, а деліктними.

Крім того, встановивши часткову сплату відповідачем одного із виставлених позивачем спірних рахунків, судами не надано оцінки таким діям відповідача в контексті спірних правовідносин. При цьому, при з'ясуванні обставин, що стосуються підстав позову, поза увагою судів залишились копії матеріалів, які були додані до клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СК АКОРД" (т. 6, а.с. 189-193). Зокрема, не надано оцінку рахунку № 30994 від 30.11.2015 р. в якому міститься посилання на "Конт. № 116 КФО от 07.04.14" в сукупності з копією платіжного доручення № 88 від 15.02.2016 р., яким частково сплачено вищезазначений рахунок.

Заявник касаційної скарги зазначає, що визнаючи доказове підґрунтя позивача неналежним, господарські суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені заявлених ним клопотань, які, в свою чергу, могли б підтвердити або спростувати обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При цьому, дослідження всіх наявних в матеріали справи доказів в їх сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" - частково задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. та рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2016 р. у справі № 916/4825/15 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.