розглянувши касаційну скаргу Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення господарського суду Одеської області від 28.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2016

у справі № 916/326/16 господарського суду Одеської області

за позовом Одеської міської ради

до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення,

У лютому 2016 Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення), просила визнати недійсним рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.12.2015 № 156-р/к у справі № 140-01/2014 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції " (далі - Рішення АМК) (т. 1, а.с. 2-13).

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.03.2016 (суддя Зайцев Ю.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 (головуючий Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Петров М.С.) (т. 2, а.с. 111-119) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 73-79).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, Одеське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права (т. 2, а.с. 132-136).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.07.2016 касаційну скаргу Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.08.2016 (т. 2, а.с. 131).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Рішенням АМК:

- визнано бездіяльність Одеської міської ради, яка полягає у неналежній реалізації повноважень щодо організації проведення конкурсів з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси, які включені до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3350-VI порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до усунення конкуренції;

- зобов'язано Одеську міську раду припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 1 вказаного рішення у тримісячний строк (т. 1, а.с. 21-28).

При прийнятті згаданого рішення Відділення виходило, зокрема, з такого:

- спеціально відведені автостоянки відносяться до категорії об'єктів благоустрою;

- відповідно до ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 № 160 (z1460-05) , Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1251-VI оператори спеціально відведених автостоянок мають визначатися на конкурсних засадах;

- Одеською міською радою всупереч положень чинного законодавства не проводиться конкурсів з визначення балансоутримувачів (операторів) спеціально відведених автостоянок, що може призвести до надання окремим суб'єктам господарювання переваг, які ставлять їх у привілейоване становище відносно конкурентів, що призводить або може призвести до усунення конкуренції.

Суди попередніх інстанцій у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків:

- Відділення фактично ототожнює поняття "спеціально відведена автостоянка", "місця для паркування транспортних засобів" та "майданчики для платного паркування транспортних засобів";

- п. 3, 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 (1342-2009-п) передбачено, що ці Правила не регулюють питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115 (115-96-п) .

Відведені майданчики для паркування це майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (1306-2001-п) .

Спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху;

- вказаними Правилами паркування транспортних засобів визначено два різновиди майданчиків для паркування, а саме, відведені майданчики для паркування та спеціально обладнані майданчики для паркування.

- спеціально відведені автостоянки не відносяться ні до категорії відведених майданчиків для паркування, ні до спеціально обладнаних майданчиків для паркування.

- посилання Відділення на Правила паркування транспортних засобів у Рішенні АМК є необгрунтованим;

- з приписів пп. 2681.1.1 п. 2681 ст. 2681, пп. 14.1.229 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.104 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України вбачається, що поняття "майданчик для платного паркування" та "спеціально відведена автостоянка" не є тотожними та останнє також не виступає і складовою поняття "майданчик для платного паркування", а вони є окремими об'єктами правового регулювання, регулюються різними нормативно-правовими актами з використанням різних правових механізмів;

- спеціально відведені автостоянки чинним законодавством України не віднесені до об'єктів благоустрою, у зв'язку з чим у вирішенні питання про порядок їх експлуатації не можуть застосовуватись нормативні акти, які регулюють питання утримання об'єктів благоустрою;

- діючими актами законодавства у сфері благоустрою населених пунктів однозначно визначається, що майданчики для паркування є об'єктом благоустрою населених пунктів, тоді як жодним нормативно-правовим актом України не встановлено, що спеціально відведені автостоянки віднесені до категорії об'єктів благоустрою населених пунктів, а навпаки, встановлений порядок їх експлуатації надає підстави стверджувати, що вони, безперечно, не є територією загального використання, що, у свою чергу, є визначальним критерієм у питанні віднесення певного об'єкта до категорії об'єктів благоустрою;

- відсутні правові підстави для застосування до регулювання питання балансоутримання спеціально відведених автостоянок положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) , Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 № 160 (z1460-05) ;

- чинним законодавством не встановлено вимог щодо необхідності визначення суб'єктів, які здійснюють утримання спеціально відведених автостоянок на конкурсних засадах та обов'язку органів місцевого самоврядування регулювати порядок проведення такого конкурсу.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.01 № 2210-III (далі - Закон № 2210-III (2210-14) ) економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 2210-III антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 2210-III підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суди попередніх інстанцій у розгляді даної справи встановивши, що спеціально відведені автостоянки не є об'єктами благоустрою і не проведення конкурсу з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси не суперечить Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) , Положенню про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затвердженому наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 № 160 (z1460-05) , оскільки спеціально відведені автостоянки не відносяться до сфери їх регулювання та враховуючи, що законодавством не встановлено обов'язкової вимоги щодо визначення операторів спеціально відведених автостоянок на конкурсних засадах, а Одеська міська рада як орган місцевого самоврядування зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України), дійшли, з урахуванням наведених законодавчих приписів, зокрема, ст. 59 Закону № 2210-III, обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

Частиною 2 ст. 111-7 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції, якими не порушені норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Одеської області від 28.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 у справі № 916/326/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - без задоволення.