Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Акулової Н.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_4

на рішення господарського суду Харківської області

від 02.07.2015 року

та постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 25.02.2016 року

у справі № 922/2800/15

господарського суду Харківської області

за позовом Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_4

до Бабаївської селищної ради

про зобов'язання вчинити дії

за участю представників:

позивача - ОСОБА_5

відповідача - не з'явились

У травні 2015 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Бабаївської селищної ради про зобов'язання за свій рахунок демонтувати торгівельні павільйони, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1 218 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2015 р. у справі № 922/2800/15 (суддя Хотенець П.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 року (судді: Фоміна В.О., Гетьман Р.А., Шевель О.В.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування вказаними судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин і повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами першої й апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач є власником будівлі магазину АДРЕСА_2, загальною площею 98,5 кв.м., літ. "А-1", на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2012 р., укладеному між позивачем та СТ "Бабаївське".

Поряд, за адресою: АДРЕСА_1, знаходяться торгівельні павільйони, встановлені фізичною особою ОСОБА_6 на земельній ділянці, наданій їй в оренду на підставі договору, укладеному з Бабаївською селищною радою 20.10.2003 р.

Вказані павільйони прийняті на баланс Бабаївською селищною радою від ОСОБА_6 на підставі її заяви про відмову від кіосків на користь Бабаївської селищної ради відповідно до Рішення ХVIII сесії V скликання Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 3.10.2008 р. "Про прийняття на баланс селищної ради обладнання, отриманого в якості гуманітарної допомоги в натуральній формі та збільшення доходної та видаткової частин спеціального фонду бюджету".

Звертаючись з позовом про зобов'язання Бабаївської селищної ради за свій рахунок демонтувати торгівельні павільйони, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, позивач, послався на приписи ст. 5, п. 5 ч 1 ст. 16, п. 6 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 244 від 21.10.2011 р. (z1330-11) , оскільки вказані павільйони розміщенні самовільно, з порушенням протипожежних, санітарних та будівельних норм, заважають йому користуватись приміщенням магазину і здійснювати ремонтні роботи у ньому, що підтверджується листами Харківського районного управління ГУДСУ надзвичайних ситуацій у Харківській області від 09.04.2014 р. № 763 (а.с. 14 т.1), Відділу містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації № 01-15/2441 від 22.07.2014 р. та № 135 від 21.11.2014 р. (а.с. 15, 16 т.1), відповіддю Бабаївської селищної ради № 02/274 від 17.03.2015 р. (а.с. 13 т.1) та відсутністю паспорту прив'язки на ці споруди.

Також позивач послався на положення статті 391 ЦК України, вказавши про наявність підстав для демонтажу кіосків, власником яких є відповідач, та які знаходяться поряд з його магазином.

Відповідач, в свою чергу, заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що торгівельні павільйони, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, є його власністю та прийняті на баланс ради відповідно до рішення Бабаївської селищної ради від 03.10.2008 р. "Про прийняття на баланс селищної ради обладнання, отриманого в якості гуманітарної допомоги в натуральній формі та збільшення доходної та видаткової частин спеціального фонду бюджету". Павільйоні розташовані правомірно, без порушень державних будівельних норм, що підтверджується технічним паспортом, складеним станом на 2003 р. (а.с. 87-90 т. 1).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, виходив з необгрунтованості вимог позивача щодо обов"язку Бабаївської селищної ради демонтувати спірні торгівельні павільйони внаслідок не доведення позивачем порушення його прав, як власника магазину, та вчинення відповідачем дій щодо свого майна (торгівельних павільйонів), які суперечать закону, оскільки в силу статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При цьому, судами попередніх інстанцій обгрунтовано спростовано посилання позивача на приписи статті 391 Цивільного кодексу України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права розпорядження та користування майном, оскільки передбачений цією статтею спосіб захисту підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, що користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Крім того, внаслідок встановлення павільйонів у 2003 році, судом першої й апеляційної інстанцій правильно вказано на безпідставність позовних вимог, які позивач обгрунтовував з посиланням на пункт 1.3. Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності" (z1330-11) , виданого лише 21.10.2011 року, яким передбачено обов'язковість наявності паспорту прив'язки на тимчасову споруду (торгівельні павільйони).

З тих же підстав судами попередніх інстанцій спростовані посилання позивача на норми ДБН В.2.2-10.-2009 "Будинки і споруди. Підприємства торгівлі", які прийняті лише у 2009 році, тобто після влаштування павільйонів.

Також надані позивачем листи Харківського районного управління ГУДСУ надзвичайних ситуацій у Харківській області від 09.04.2014 р. № 763 (а.с. 14 т.1), Відділу містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації № 01-15/2441 від 22.07.2014р. та № 135 від 21.11.2014 р. (а.с. 15, 16 т.1) та відповідь Бабаївської селищної ради № 02/274 від 17.03.2015 р. (а.с. 13 т.1) обгрунтовано не прийняті судами попередніх інстанцій в якості доказів, як такі, що не встановлюють факту порушення користування відповідачем своєю власністю та не мають статусу припису, обов'язкового до виконання, щодо усунення порушень.

Крім того, посилання позивача на приписи Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) в якості підстав для обгрунтованості його позовних вимог також не знайшли свого підтвердження, так як в силу пункту 6 статті 17 цього Закону громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право вимагати негайного виконання робіт з благоустрою населених пунктів лише у разі, якщо невиконання таких робіт може завдати шкоду життю, здоров'ю або майну громадян.

Заважаючи на вищевикладене, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 вимагати у відповідача здійснити демонтаж спірних торгівельних павільйонів є обгрунтованим, оскільки відсутнє порушення прав скаржника.

Доводи касаційної скарги зводяться до довільного тлумачення скаржником норм законодавства та не спростовують законних і обгрунтованих висновків місцевого й апеляційного господарських судів.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарського суду Харківської області і Харківського апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5 - 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 року у справі № 922/2800/15 залишити без змін.