касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук Українина постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 908/5099/15 Господарського суду Запорізької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнасінняпром" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про стягнення сумиза участю

- позивача: Олександров О.П. (довіреність від 01.01.2016),

Звернувшись у суд за даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнасінняпром" (далі - позивач) просило стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (далі - відповідач) 107 485,00 грн. боргу, 15 990,23 грн. трьох відсотків річних за період з 29.09.2010 по 15.09.2015 та 95 769,13 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2010 року по серпень 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розраховувався за поставлений йому товар, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, на яку позивач нарахував згідно статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.12.2015 (суддя Мірошниченко М.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 (колегія суддів: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Марченко О.А.) це рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 107 485,00 грн., 9 682,48 грн. три відсотки річних за період з 22.09.2012 по 22.09.2015, 83 379,86 грн. інфляційних втрат за вересень 2012 року по вересень 2015 року, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що апеляційний суд повно встановив обставини справи та правильно застосував норми права.

Відповідач відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлявся про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, за видатковою накладною № РН-0000132 від 28.09.2010, яка підписана обома сторонами, позивач поставив, а відповідач отримав товарно-матеріальні цінності - насіння соняшника, на суму 107 485,00 грн.

Повноваження представника отримувача підтверджені довіреністю № 179 від 28.09.2010.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за видатковою накладною позивачем була відправлена вимога № 97 від 17.04.2013 на адресу відповідача, у якій позивач посилаючись на статтю 530 Цивільного кодексу України просив відповідача протягом семи днів з дня її пред'явлення оплатити у тому числі заборгованість за видатковою накладною № РН-0000132 від 28.09.2010 у розмірі 107 485,00 грн.

Апеляційним судом також встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 у справі № 908/5100/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2016, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнасінняпром" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про стягнення суми, встановлено, що за період взаємовідносин 2009-2013 між позивачем та відповідачем виникли двосторонні зобов'язання. Позивач був боржником перед відповідачем за отримані товари та послуги на загальну суму 531 991,00 грн., а відповідач, у свою чергу, був боржником перед позивачем на суму 1 411 034,71 грн., з якої: за отримані товари та послуги - на суму 606 234,71 грн., за отриману попередню оплату на суму 804 800,00 грн. 31.12.2012 між позивачем та відповідачем був проведений залік зустрічних вимог, який був оформлений актом, в якому зафіксовано, що позивач є боржником відповідача за товари та послуги на загальну суму 531 991,00 грн., а відповідач є боржником позивача в загальній сумі 1 411 034,71 грн., з них: за отримані товари та послуги 606 234,71 грн., за отримані передоплати 804800,00 грн. Сторони погодилися провести залік у сумі 531 991,00 грн. Незарахована сума боргу складає 879 043,71 грн. та підлягає сплаті відповідачем позивачу.

Після проведеного зарахування залишилась заборгованість відповідача перед позивачем у загальній сумі 879 043,71 грн., у тому числі, за видатковою накладною №РН-0000132 від 28.09.2010 на суму 107 485,00 грн.

Проведення заліку відображено в підписаному відповідачем акті звірки станом на 01.01.2013, тобто сума сальдо за цим актом включала в себе заборгованість за наведеною накладною, яка не була сплачена відповідачем та не була зарахована по заліку.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що в ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідач звернувся із заявою про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, проте позивач на підтвердження переривання строку позовної давності надав акт заліку взаємних вимог від 31.12.2012, у якому відповідач визнавав, що має заборгованість перед позивачем у розмірі 879 043,71 грн., що на думку останнього свідчило про переривання строку позовної давності.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, своє рішення мотивував тим, що відповідно ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а оскільки позивач звернувся з вимогами про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також трьох відсотків річних та інфляційних втрат після спливу строку позовної давності, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до винесення господарським судом рішення, наявні підстави для відмови у позові.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності не відповідає обставинам справи, оскільки мало місце переривання строку позовної давності згідно з актом звірки станом на 01.01.2013, у якому відповідач визнав заборгованість у тому числі на суму 107 485,00 грн., яка ним не була сплачена та не зараховувалася сторонами по взаємозаліку. Відмовляючи частково у стягненні трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував тим, що позивач невірно визначив період нарахування цим сум, відтак суд здійснив власний розрахунок та задовольнив вимоги у цій частині на відповідну суму.

У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при застосуванні положень законодавства про позовну давність, вказуючи, що строк позовної давності не переривався.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Як встановлено апеляційним судом між сторонами був укладений договір, за яким позивач зобов'язувався передати товар та передав його, а відповідач прийняти та оплатити його, але прийнявши товар не оплатив.

Положеннями статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, обов'язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Оскільки, як встановлено апеляційним судом позивач поставив, а відповідач отримав товар згідно з видатковою накладною № РН-0000132 від 28.09.2010, то у останнього виник обов'язок щодо його оплати 29.09.2010 і такі висновки суду ґрунтуються на положеннях наведених норм права.

Наведеним також спростовуються посилання особи, що звернулась із касаційною скаргою, на те, що позивачем не було пред'явлено відповідачу вимоги щодо сплати заборгованості за наведеною видатковою накладною, що, як останній вважає, не дає підстави для стягнення з нього трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки такі доводи особи, що звернулась із касаційною скаргою, не ґрунтуються на вказаних нормах права.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже не пред'явлення відповідачу вимоги щодо сплати заборгованості за наведеною видатковою накладною не є підставою для відмови у стягненні трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Згідно статті 256 зазначеного кодексу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 у справі № 908/5100/15, яке набрало законної сили, було встановлено, що у акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2013 увійшла заборгованість за накладною № РН-0000132 від 28.09.2010 на суму 107 485,00 грн., що є дією, яка свідчить про визнання відповідачем свого боргу та перериває строк позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Таким чином суд апеляційної інстанції дав належну оцінку цим обставинам справи та доводам сторін, врахував наявність переривання строку позовної давності у даній справі шляхом підписанням сторонами акту звірки взаємних розрахунків, та дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 107 485,00 грн., трьох відсотків річних, та інфляційних втрат.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 23.03.2016 зі справи № 908/5088/15 не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки рішення суду у цій справі було прийнято 25.11.2015, тоді як рішення, на підставі якого суд апеляційної інстанції дійшов своїх правових висновків, було прийняте судом 07.12.2015, тобто після вказаного рішення, і останнє ґрунтується на нових, встановлених цим судом обставинах, що не спростовані відповідачем та за вказаних обставин не можуть спростовуватись зазначеною у касаційній скарзі постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2016 зі справи № 908/5088/15, а відтак і рішенням суду від 25.11.2015 із вказаної справи.

Таким чином доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Оскільки порушень апеляційним судом норм права не виявлено, підстави для скасування його постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/5099/15, залишити без змін.