касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Наталія-Альянс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі № 910/21570/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Наталія-Альянс" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про зобов'язання укласти додатковий договір

- відповідача: Кирпичова Т.Б. (довіреність від 05.01.2016),

Звернувшись у суд за даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Наталія-Альянс" (далі - позивач) просило зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - відповідач) укласти з позивачем додатковий договір, яким продовжити строк дії договору оренди від 30.04.2010 № 1015, на строк з 01.04.2013 по 29.02.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом місяця з моменту спливу строку дії договору оренди, відповідач не подав заперечення щодо його пролонгації на новий строк, у зв'язку з чим посилаючись на п.10.4 договору оренди, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач вважав, що наявні підстави для продовження дії договору оренди шляхом укладання з відповідачем відповідної угоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 (суддя Полякова К.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ільєнок Т.В., судді Корсакова Г.В., Рудченко С.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлявся про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 30.04.2010 № 1015, укладеного між відповідачем (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнат-М", яке в подальшому згідно з протоколом від 20.10.2014 № 25 загальних зборів учасників цього товариства та його статуту у редакції від 20.10.2014 було перейменовано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Наталія-Альянс" - позивач у справі, за актом приймання-передачі державного майна, підписаного та скріпленого печатками обох сторін № 1 від 30.04.2010, позивачу в оренду в строкове платне користування передано державне індивідуально визначене майно - будівля конюшні, загальною площею 1243,44 кв.м, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с.Чубинське, вул.Липнева, 1, та перебуває на балансі ВАТ "Племзавод "Олександрівка".

Пунктом 10.1 договору встановлено, що він укладений строком на 2 роки 11 місяців і діє з 01 травня 2010 року до 31 березня 2013 року включно.

Відповідно до пункту 10.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 10.6 договору чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Апеляційний судом крім того встановлено, що позивач не сплачував орендну плату належним чином, чим порушив умови договору оренди, а тому втратив переважне право на укладення договору оренди на новий термін, оскільки стягнення заборгованості з орендної плати за договором № 1015 від 30.04.2010 було предметом розгляду в Господарському суді Київської області у справі № 23/059-12 за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат - М". За результатами розгляду цієї справи рішенням Господарського суду Київської області від 04.09.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 30.01.2013, стягнуто з відповідача на користь позивача 82 136,37 грн. боргу з орендної плати та 7 957,54 грн. пені.

Апеляційний суд залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду виходив із того, зо правові підстави для задоволення позову відсутні.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції, що була чинною на час укладення договору оренди, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій пунктом 10.4 договору оренди сторони погодили, що продовження договору оренди здійснюється на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, шляхом оформлення додаткового договору, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно ж до приписів статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами (ч.1). Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч.2). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч.3). За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч.4).

Таким чином передуванню позову має бути виготовлення проекту такого додаткового договору, в якому мають бути визначені його умови.

При цьому виготовлення проекту такого додаткового договору та надання його другій стороні у двох примірниках має свідчити про наміри вказаної особи укласти таку угоду.

Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 19.06.2007 року зі справи № 1/419-6/101(1/135-20/51) Господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий замок" до Львівської державної фінансової академії, третя особа - регіональне відділення Фонду державного майна по Львівській області, про визнання терміну дії договору оренди поновленим на строк, раніше встановлений договором.

Як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини від 05.05.2011 у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України" загальний підхід національних судів у відповідних справах може бути застосований судами у вирішенні спору.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин укладення додаткового договору пов'язується із волевиявленням особи, здійсненим у відповідній формі, а отже реалізувати відповідний обов'язок із покладенням його на відповідача можливо лише за наявності такого проекту, який міг би бути розглянутий відповідачем, а відповідно правовідносини сторін могли б бути досліджені судом, а доводи позивача перевірені відповідним чином.

Між тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, звернувшись у суд із вказаним позовом у даній справі позивач не надав проекту додаткового договору та доказів направлення такого проекту відповідачу для укладення, такий проект не додано і до позову суду.

Відтак вимоги позивача зобов'язати відповідача укласти з позивачем додатковий договір носять абстрактний характер, у зв'язку з чим не могли бути розглянуті відповідачем та перевірені судом.

Отже висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є правильними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст. 111-7 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, встановлені ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1), касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч.2), суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наталія-Альянс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі Господарського суду міста Києва № 910/21570/15, залишити без змін.