розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року у справі № 904/11157/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення суми,-

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" 902 238,58 грн. 3% річних, 6 529 422,46 грн. інфляційних втрат, посилаючись на прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати природного газу, що виникло з договору № 13-400-ПР від 31 січня 2013 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 9 березня 2016 року у справі № 904/11157/15 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 967 295,22 грн. інфляційних втрат, 890 392,51 грн. 3% річних, 102 865,32 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 9 березня 2016 року залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Клопотання представника відповідача, з огляду на відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, залишено без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2005 року було порушено провадження у справі № Б24/235/05 про банкрутство ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз", якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів щодо виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

31 січня 2013 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" укладено договір № 13 400-ПР купівлі-продажу природного газу, згідно п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно п. 5.2. договору ціна за 1 000 куб.м газу становить 3 509 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом, крім того податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати ціна за 1 000 куб.м. газу - 3 509 грн., крім того ПДВ - 20% - 701,80 грн., усього з ПДВ 4 210,80 грн.

Пунктами 3.3., 3.4. договору визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Шляхом укладення додаткових угод до договору сторони змінювали предмет договору, ціну, кількість та якість газу, порядок оплати вартості отриманого газу, відповідальність сторін та строк дії договору, газу.

Пунктом 6.1. договору, який сторони неодноразово змінювали, було встановлено порядок здійснення оплати за поставлений відповідачу природний газ, а саме передбачалось, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Пунктом 1 додаткової угоди № 15 від 19 червня 2015 року припинено дію договору купівлі-продажу № 13-400-ПР в частині поставки природнього газу з 1 липня 2015 року, а ст. 11 основного договору викладено в наступній редакції: "договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 1 січня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

На виконання умов договору продавець, згідно актів приймання-передачі протягом січня, червня-серпня 2013 року, лютого-березня 2014 року передав, а покупець прийняв природний газ на загальну суму 183 005 964,30 грн., які покупець виплатив продавцю з порушенням, встановлених договором строків. Остаточно за весь поставлений газ відповідач розрахувався до 27 листопада 2014 року.

Надіслані відповідачем на адресу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", підписані уповноваженою особою та скріплені ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" акти приймання-передачі природного газу позивач на адресу відповідача не повернув.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за поставлений природний газ.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 526, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, визнавши доведеним факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, дійшов висновку про правомірність звернення позивача із позовом про стягнення з боржника інфляційних втрат і 3% річних за весь період прострочення. Однак, вказавши про помилковість здійснення розрахунків, а саме включення до періоду нарахування 3% річних дня здійснення остаточного розрахунку за отриманий природний газ, а до періоду нарахування інфляційних втрат - місяця, в якому виникла заборгованість, місцевий господарський суд задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача 5 967 295,22 грн. інфляційних втрат, 890 392,51 грн. 3% річних.

Посилаючись на ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), у редакції, що діяла до 19 січня 2013 року, першою інстанцією, крім іншого, було зазначено, що оскільки інфляційні нарахування та 3% річних не є штрафними санкціями за порушення боржником грошового зобов'язання, а договір № 13-400-ПР було укладено сторонами 31 січня 2013 року, тобто після порушення справи про банкрутство боржника, мораторій, накладений ухвалою у справі № Б24/235/05 на задоволення вимог кредиторів щодо виконання боржником грошових зобов'язань не стосується зобов'язань відповідача за договором № 13-400-ПР від 31 січня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції з висновками місцевого господарського суду не погодився і посилаючись на положення ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону про банкрутство вказав, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але індекс інфляції за час прострочення суми боргу і 3% річних від простроченої суми на такі зобов'язання не нараховуються, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати, а у задоволенні цього позову - відмовити.

Проте, з такими висновками апеляційної судової інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Висловлюючи свою правову позицію у цій справі та скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд керувався положеннями ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у його редакції, що почала діяти з 19 січня 2013 року.

Проте, пунктом 11 Прикінцевих та перехідних положень цієї редакції Закону передбачено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. При розгляді справ про банкрутство, порушених до набрання чинності новим Законом, його норми підлягають застосуванню лише в частині положень, що регулюють продаж майна боржника, а також в частині його положень, що регулюють ліквідаційну процедуру, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Встановивши, що провадження у справі про банкрутство ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" порушено ухвалою господарського суду від 14 жовтня 2005 року, і що після 19 січня 2013 року господарським судом у справі № Б24/235/05 не приймалась постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття відносно нього ліквідаційної процедури, апеляційний господарський суд, не врахувавши Прикінцеві та перехідні положення, помилково застосував при вирішенні цього спору положення ст. 19 цієї редакції Закону, в той час як застосовуватись має саме редакція Закону, яка діяла до 19 січня 2013 року.

При цьому, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції є правильними з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір купівлі-продажу природного газу є договором поставки, за яким, згідно ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Твердження відповідача про те, що в порушення п. 6.1. договору позивач не повернув йому підписані та завірені печатками акти приймання-передачі газу, в той час, як обов'язок здійснити оплату виникає у покупця саме з моменту підписання продавцем цих актів, неповернення яких означає, що строк оплати ще не настав, і як наслідок, відсутнє порушення грошового зобов'язання, спростовується тим, що першою частиною вказаного пункту договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, в той час як актами приймання-передачі газу має бути з'ясовано розбіжності у даних покупця і продавця, за наявності яких, у разі необхідності здійснюється остаточний розрахунок.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи складені відповідачем, і передані позивачу акти приймання-передачі природного газу (а.с. 55-60 Т. 1), розрахунки позивача (а.с. 29-32 Т. 1) і контррозрахунок відповідача (а.с. 75-85 Т. 1) щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, акт звіряння взаємних розрахунків сторін за період з 31 жовтня 2013 року по 1 січня 2016 року (а.с. 8-10 Т. 2), надавши належну правову оцінку умовам договору купівлі-продажу природного газу, дійшов правильного висновку про доведеність факту порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання за вказаним договором купівлі-продажу природного газу.

Частина 2 ст. 625 ЦК України зобов'язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Кредитор, всупереч доводів, викладених в касаційній скарзі, вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Частиною 4 ст. 12 Закону про банкрутство, у редакції, що діяла до 19 січня 2013 року, і яка підлягає застосуванню у даному випадку, передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Положеннями зазначеної норми матеріального права передбачено заборону нараховувати відповідачу за порушення грошового зобов'язання, зокрема, неустойки (штрафу, пені), та інших санкцій за порушення грошового зобов'язання, в той час, як позивач вимагає стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, які, в розумінні ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, не є санкціями, оскільки сплата боржником 3% річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а інфляційні нарахування - способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Встановивши, що провадження у справі про банкрутство відповідача порушено ухвалою господарського суду від 14 жовтня 2005 року, а також факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло після порушення цього провадження, місцевий господарський суд, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку підлягає застосуванню редакція Закону про банкрутство (2343-12) , яка діяла до 19 січня 2013 року, приписами якої не передбачалось заборони на стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, і як наслідок правильно вказав про правомірність позовних вимог щодо стягнення вказаних виплат.

Крім того, перевіривши розрахунки позивача та контррозрахунок відповідача першою інстанцією правильно вказано про те, що позов підлягає частковому задоволенню, оскільки при розрахунку 3% річних позивач до періоду прострочення включив день остаточного розрахунку за отриманий природний газ, а до періоду нарахування інфляційних втрат - місяць, в якому виникла заборгованість, що є неправильним.

Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд, внаслідок помилкового застосування нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , не врахувавши вказаних вище обставин, не надав їм належної правової оцінки, внаслідок чого безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Враховуючи викладене, а також положення ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України, якою закріплено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року у справі № 904/11157/15 скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 9 березня 2016 року - залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, 2, ідентифікаційний код 03340920) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) 133 769 (сто тридцять три тисячі сімсот шістдесят дев'ять) грн. 90 коп. судового збору за подання касаційної скарги.