Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Полянського А.Г. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Комплекс-М" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/30931/15 Господарського суду міста Києва за позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингової компанії "Укрексімлізинг" до Приватного підприємства "Комплекс-М" про стягнення 551 555, 90 грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_8 (представник за дов. від 18.03.2016 № 003),

відповідача: Ледовський О.С. (представник за дов. від 20.01.2016 б/н), Бузанов М.М. (представник за дов. від 20.01.2016 б/н)

Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" лізингової компанії "Укрексімлізинг" (надалі - ДП ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" лізингової компанії "Укрексімлізинг") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Комплекс-М" (надалі - ПП "Комплекс-М") в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача прострочену заборгованість за лізинговими платежами за договором фінансового лізингу № 07/14-ФЛ від 12.02.2014 за період з 26.04.2014 до 25.01.2016 у розмірі 369 392, 77 грн., пеню в розмірі 149 815, 90 грн., інфляційні втрати за час прострочення в розмірі 95 793, 93 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 9 741, 22 грн. та 9 371, 16 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.02.2016 у справі №910/30931/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016, позов задоволено, з огляду на обгрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ПП "Комплекс-М" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, як зазначається скаржником, з огляду на приписи Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", ст. 58 Господарського кодексу України, ст.ст. 87, 89, 92 Цивільного кодексу України, посилання суду апеляційної інстанції на те, що з 19.05.2015 ОСОБА_7 набув повноважень генерального директора Лізингової компанії "Укрексімлізинг", не грунтується на нормах матеріального права, оскільки рішення засідання правління АТ "Укрексімбанк", оформлене протоколом від 19.05.2015 № 29, про призначення Генеральним директором Лізингової компанії "Укрексімлізинг" ОСОБА_7, є підставою для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДРПОУ, які лише з моменту реєстрації державним реєстратором набудуть достовірності і зможуть бути використані.

У відзиві ДП ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингової компанії "Укрексімлізинг" просить залишити рішення суду першої інстанції з даної справи без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2014 між позивачем - ДП ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингової компанії "Укрексімлізинг", як лізингодавцем, та відповідачем - ПП "Комплекс-М", як лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу № 07/14-ФЛ (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти на умовах фінансового лізингу самохідну бурову установку CFA, включаючи 3х CFА шнека, марка CMV TH 10-30, 1990 року випуску в кількості одна одиниця на 24 місяці та сплатити авансовий платіж.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2., 4.3. Договору лізингоодержувач сплачує лізингові платежі відповідно до договору. Сплата лізингових платежів здійснюється лізингоодержувачем щомісячно протягом всього строку лізингу на підставі рахунку-фактури лізингодавця, який надається лізингоодержувачу кожного 15-го числа поточного місяця за кожний поточний місяць до 14 год. 00 хв. до 25-го числа поточного місяця, в якому наданий рахунок-фактура.

Відповідно до п. 11.1. договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період існування прострочених сум до сплати за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконано і по день виконання лізингоодержувачем простроченого зобов'язання включно.

По акту приймання-передачі предмету лізингу від 12.02.2014 позивач передав, а відповідач прийняв бурову установку CFA, включаючи 3х CFА шнека, марка CMV TH 10-30, 1990 року випуску вартістю 312 000, 00 грн..

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 11, 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Спори, що виникають при укладанні та виконанні лізингових договорів, вирішуються відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У відповідності до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як встановлено судом наявність заборгованості відповідачем не заперечується, окрім цього, в процесі апеляційного перегляду справи відповідач платіжним дорученням № 181 від 26.04.2016 сплатив заборгованість в сумі 369 392, 77 грн..

Відповідно до абз. 7 п.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17 травня 2011 року № 7 (v0007600-11) , частиною першою статті 104 ГПК не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, оскільки, як встановлено судом, відповідач має заборгованість за Договором, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, її розмір є доведеним і не заперечувався відповідачем, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором № 07/14-ФЛ від 12.02.2014 у розмірі 369392,77 грн., колегія визнає правомірним.

Крім цього, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів, та враховуючи здійснену судом апеляційної інстанції перевірку розрахунку з урахуванням положень ст. 549, 611, 625 ЦК України та ст. 230, 231, 232 ГК України, висновки суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача за період з 26.04.2014 до 25.01.2016 пені, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, колегія також визнає правильними.

Щодо посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що генеральний директор ОСОБА_7, який видав довіреність представнику ОСОБА_8 (яка підписала позовну заяву) та який підписав заяву про збільшення розміру позовних вимог, є неповноважною особою ДП ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингової компанії "Укрексімлізинг", то такі доводи відповідача були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який дав їм належну оцінку, дійшовши висновку про їх безпідставність, про що зазначено у тексті оскаржуваної постанови, з чим колегія погоджується, вважаючи їх обґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п.1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові, і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.