головуючого судді: суддів: Іванової Л.Б. (доповідач) Владимиренко С.В., Гольцової Л.А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" на рішення Господарського суду Полтавської області від 26.01.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі № 917/449/15 Господарського суду Полтавської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача: Звягольський М.В., керівник

Щербаков Є.А., договір-доручення від 01.10.2015

відповідача: Сердіченко С.А., дов. від 08.12.2015 № 05-01-24

Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про стягнення 3231834,53 грн. заборгованості за договором про закупівлю товарів, робіт або послуг за державні кошти від 21.08.2013 № 43, в тому числі: 2026680 грн. основного боргу, 522230,31 грн. пені, 100153,7 грн. штрафу та 582770,52 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 у справі № 917/449/15 позов задоволено частково; стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" 135800,00 грн. основного боргу, 715,50 грн. пені, 100153,70 грн. штрафу, 61935,18 грн. інфляційних та 5972,09 грн. витрат по сплаті судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення 896200,00 грн. основного боргу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 у справі № 917/449/15 скасовано у частині відмови у стягненні пені у сумі 521514,81 грн. та інфляційних у сумі 520835,34 грн.

У цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено та стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" пеню у сумі 521514,81 грн. та інфляційні у сумі 520835,34 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 по справі № 917/449/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2015 рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі № 917/449/15 в частині стягнення пені та штрафу скасовано; справу № 917/449/15 в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області; в іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі № 917/449/15 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 26.01.2016 у справі № 917/449/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ківшик О.В., судді Тимощенко О.М., Тимошенко К.В.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 100153,70 грн. штрафу в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України; позов задоволено частково; стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" 51327,81 грн. пені; в решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., судді Могилєвкін Ю.О., Барбашова С.В.) рішення Господарського суду Полтавської області від 26.01.2016 у справі № 917/449/15 в частині стягнення 51327,81 грн. скасовано та прийнято нове, яким в позові в цій частині відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області 13692,45 грн. судового збору по скарзі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.01.2016, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Так, скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 213 Цивільного кодексу України надано неправильне тлумачення п. 7.3 договору щодо підстав відповідальності відповідача, у зв'язку із чим суд дійшов помилкового висновку про те, що договором не передбачено відповідальності за порушення зобов'язань з поставки товару. Також скаржник вказує на те, що місцевий господарський суд не застосував норми ст. 264 Цивільного кодексу України щодо підстав переривання позовної давності.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області укладено Договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 43 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач в строк до 31.12.2013 зобов'язався поставити відповідачу товар на загальну суму 3084605,00 грн. зазначений в Державному класифікаторі ДК 016-2010 за кодом 26.20.1 - "Машини обчислювальні, частини та приладдя до них", а відповідач, у відповідності з п. 1.1, 3.1, 4.1 Договору, зобов'язався прийняти і оплатити зазначений товар.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, здійснивши відповідачу поставку товару на загальну суму 3084605,00 грн.

Як передбачено п. 6.1.1 Договору замовник (відповідач) зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Згідно із п. 4.1 Договору розрахунок повинен бути здійснений, зокрема, після пред'явлення Кредитором рахунку на оплату; після підписання сторонами акту приймання-передачі (видаткових накладних); або попередньої оплати; або поетапної оплати Замовником поставленого товару.

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що відповідач у строк до 08.11.2013 частково виконав свої зобов'язання щодо оплати товару, сплативши 112020,00 грн. (30.09.2013 та 02.10.2013). Крім цього, протягом вересня 2013 - серпня 2014 відповідач частково сплатив заборгованість по Договору у розмірі 1057925,00 грн., а саме: 30.09.2013 - 98000,00 грн.; 02.10.2013 - 14020,00 грн.; 07.03.2014 - 293440,00 грн.; 29.05.2014 - 283325,00 грн.; 30.05.2014 - 260972,00 грн.; 13.08.2014 - 10168,00 грн.; 29.08.2014 - 98000,00 грн.

Після звернення позивача із позовом у цій справі відповідач повністю виконав свої грошові зобов'язання за Договором, сплативши залишок заборгованості.

Таким чином, несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого товару стало підставою звернення позивача із позовом у цій справі про стягнення, зокрема 522230,31 грн. пені, 100153,7 грн. штрафу та 582770,52 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання.

Скасовуючи ухвалені у цій справі судові рішення в частині стягнення пені та штрафу і передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 18.11.2015 зазначив про те, що стягуючи з відповідача вказані суми за порушення зобов'язань за Договором, суди попередніх інстанцій не з'ясували суті порушень, допущених відповідачем, і не визначились із тим, чи встановлено договором пеню і штраф за одне й те саме порушення, пославшись лише на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції позивач заявою № 1 від 10.12.2015 зменшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені з 521514,81 грн. до 197010,025 грн., а також заявив про відмову від позовних вимог щодо стягнення з відповідача 100153,70 грн. штрафу, яка була прийнята судом, у зв'язку із чим провадження у справі в цій частині було припинено на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені зобов'язання за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 43 від 21.08.2013 щодо своєчасної оплати отриманих товарів, що є підставою застосування штрафних санкцій, передбачених договором. Разом з тим, застосувавши за заявою відповідача наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 145682,21 грн., нарахованої за період до 04.03.2014, задоволенню не підлягають, як такі, що пред'явлені з пропуском позовної давності.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вказаних вимог за період з 04.03.2014 по 09.05.2014 у розмірі 51327,81 грн.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаними висновками суду першої інстанції та скасовуючи оскаржуване судове рішення і відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що п. 7.3 договору передбачено відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення зобов'язань з надання послуг, натомість предметом договору було визначено поставку товару і умовами Договору не передбачено відповідальності за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, пунктом 7.2 Договору зокрема визначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів (робіт або послуг) за бюджетні кошти Учасник сплачує Замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі, визначеному законодавством України

Пунктом 7.3. Договору передбачено види порушень та санкції за них, установлені Договором, а саме:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості наданих послуг стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних послуг;

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотків вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

З наведеного вбачається, що зміст п. 7.3 Договору є аналогічним нормі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкцій передбачених ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за умови, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому співвідношенні розмір штрафу і пені.

Аналіз вищенаведених норм законодавства та змісту пунктів 7.2 та 7.3 Договору дає підстави для висновку, що умовами Договору не було встановлено штрафних санкцій за порушення строків виконання грошових зобов'язань відповідачем.

За таких обставини, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вірно виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є безпідставними.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права. Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника вищенаведених висновків не спростовують, а тому судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі № 917/449/15.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі № 917/449/15 Господарського суду Полтавської області залишити без змін.