Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Кондратової І.Д., Нєсвєтової Н.М., розглянувши у відкритому судовому касаційну скаргуфірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на постанову та на рішення Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі господарського суду міста Києва за позовом фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві про стягнення 184 383,49 грн., за участю представників сторін:

позивача: Полєжаєвої К.О., відповідача: не з"явився,

У січні 2016 року фірма "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (далі - фірма "Т.М.М." - ТОВ) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві) про стягнення 184383,49 грн. майнової шкоди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року (суддя Сташків Р.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року (колегія суддів у складі: Руденко М.А. - головуючого судді, суддів Пономаренка Є.Ю., Дідиченко М.А.) рішення місцевого господарського суду від 22.02.2016 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, фірма "Т.М.М." - ТОВ подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі №910/9116/13 стягнуто з фірми "Т.М.М." ТОВ на користь ТОВ "Ласка Лізинг" у зв'язку з невиконанням Договору лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007 року 1 741 451,85 грн. - заборгованості, 74 142,16 грн. - пені; 1 237,33 грн. - втрат від інфляції;15 571,94 грн. - 3% річних. Витрат по сплаті судового збору в сумі 36648,08 грн. Відстрочено виконання рішення до 03.02.2016 року.

18.02.2014 року на виконання рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі № 910/9116/13, яке набрало законної сили у частині стягнутих сум, було видано відповідний наказ, який пред"явлений стягувачем до виконання та ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження.

В рамках зазначеного виконавчого провадження ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві 30.10.2014 року були списані кошти з рахунку позивача, як з боржника за наказом, у загальній сумі 1 564 111,70 грн.

Проте, кошти на рахунок ТОВ "Мега Торг ЛТД", який є новим кредитором за Договору лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007 року (на підставі уступки права вимоги) та був замінений у справі № 910/9116/13 ухвалою Київського апеляційного господарського суду, надійшли лише 03.02.2015 року.

Обставина надходження коштів на рахунок ТОВ "Мега Торг ЛТД" лише 03.02.2015 року встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року у справі № 910/5112/15-г, тому не потребує повторного доведення в силу ст. 35 ГПК України.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що при винесенні рішення у справі №910/9116/13, розрахунок, зокрема 3% річних та втрат від інфляції, був здійснений судом станом на 25.07.2013 року, а при винесені рішення від 28.04.2015 року у справі №910/5112/15-г судом було визнано обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача, фірми "Т.М.М." ТОВ, інфляції втрат за період з 01.08.2013 року до 31.01.2015 року включно в сумі 509382,39 грн. та 3% річних за період з 26.07.2013 року по 02.02.2015 року в розмірі 79725,10 грн. Витрати по сплаті судового збору в сумі 11782,15 грн. також стягнуто з відповідача на користь позивача.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2015 року у справі № 910/5112/15-г набрало законної сили, 29.07.2015 року було видано відповідний наказ, за яким ВДВС відкрило 26.08.2015 року виконавче провадження № 48556986.

Як вбачається з матеріалів справи, при виконанні зазначеного наказу ВДВС було списано з рахунку позивача, як з боржника за наказом, 11.09.2015 року кошти у сумі 300 000 грн. і 17.09.2015 року кошти у сумі 100889,64 грн., а разом 400889,64 грн.

Підставою для звернення позивача з даним позовом, предметом якого є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 184383,49 грн. шкоди, завданої ВДВС у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням коштів, стягнутих з відповідача за наказом, виданим у справі № 910/9116/13, в наслідок чого у іншій справі № 910/5112/15-г з фірми "Т.М.М." - ТОВ було стягнуто 3% річних та інфляційні втрати, в т.ч. і за період списання коштів з рахунку боржника і до дати їх надходження до стягувача.

При цьому позивач вважає, що у зв'язку з прийнятим судом рішенням належним виконанням зобов'язань було перерахування коштів, а саме через органи державної виконавчої служби, тому свої зобов'язання вважає виконаними у день списання з позивача та перерахування коштів ВДВС.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві шкоди у розмірі 184 383,00 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем належними та допустимими доказами не було доведено наявності усіх елементів цивільного правопорушення, у зв"язку з чим відсутні підстави для стягнення шкоди.

З вказаними висновками попередніх судових інстанцій, колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодування в порядку, встановленому законом.

Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, за приписами вказаної статті, для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 № 3-72гс12.

Відповідно ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду.

Отже, системний аналіз зазначених статей дає дійти до висновку, що факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування і належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, зокрема, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували неправомірність діяння державного виконавця в рамках виконавчого провадження з виконання наказу у справі № 910/9116/13 не доведено.

Крім того, колегія суддів відзначає, що належними виконанням договірних зобов"язань є дата надходження коштів на рахунок кредитора; прийняття рішення суду про стягнення коштів на користь кредитора та примусове їх стягнення в рамках виконавчого провадження не припиняє та не змінює зобов"язальних правовідносин між сторонами, у зв"язку з чим є правомірним висновки попередніх інстанцій, що стягнуті судом інфляційні та 3% річних по ст. 625 ЦК України, за період прострочення грошового зобов"язання після винесення рішення суду не є шкодою.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України (435-15) зобов"язання має виконуватись належним чином і сторони повинні вживати всіх засобів для їх належного виконання.

Отже, враховуючи вищевикладене, а саме, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності всіх елементів цивільного правопорушення, таких-як: протиправність поведінки державного виконавця, шкоди та причинно-наслідкового зв"язку, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача шкоди.

Відповідно до приписів ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки спростовуються вищевикладеними, а також з огляду на те, що зводяться до переоцінки поданих сторонами доказів, що не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі № 910/1325/16 залишити без змін.