Дроботової Т.Б. - головуючого Алєєвої І.В. Мачульського Г.М. за участю представників: прокуратури Клюге Л.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третіх осіб не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МП Ефес" на постанову від 10.03.2016 року Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/2201/15 господарського суду Одеської області за позовом Першого заступника прокурора Малинівського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МП Ефес" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради; - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про стягнення 246 555,49 грн.

У травні 2015 року Перший заступник прокурора Малинівського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МП Ефес" про стягнення збитків у сумі 246 555,49 грн., які нараховані за період з 01.02.2012 року по 31.08.2014 року, у зв'язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів на підставі статті 22 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.08.2015 року (суддя О.В. Цісельський) позов задоволено повністю та стягнено з ТОВ "МП ЕФЕС" збитки в сумі 246 555,49 грн. з посиланнями на те, що відповідачем земельна ділянка використовувалась без правовстановлючих документів, що в свою чергу спричинило збитки державі і територіальній громаді міста Одеси.

За апеляційною скаргою ТОВ "МП ЕФЕС" Одеській апеляційний господарський суд (судді: О.Л. Воронюк, В.В. Лашин, М.А. Мирошниченко), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 10.03.2016 року, вказане рішення залишив без змін з тих же підстав.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що під час здійснення апеляційного провадження, а саме 02.03.2016 надійшло клопотання Одеської міської ради про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, яке було задоволено ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року.

ТОВ "МП ЕФЕС" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 120, 156 Земельного кодексу України, статті 377 та частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, статті 7 Закону України "Про оренду землі".

Заявник касаційної скарги зазначає, що вжив всіх необхідних заходів для оформлення свого права землекористування, а затримка державної реєстрації договору оренди земельної ділянки виникла не з вини відповідача, а була пов'язана з рядом факторів, а саме зміною законодавства та процедури здійснення реєстрації, необхідністю виготовлення нових документів, а також з неналежним виконанням своїх повноважень та обов'язків Управлінням Держкомзему у місті Одеса, Головним управління Держкомзему у Одеській області та Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради, неузгодженістю дій цих підрозділів.

Таким чином, скаржник вважає, що судами не була надана оцінка окремим обставинам справи, які мають значення для її вирішення, не виявлено природу дійсних правовідносин сторін та не застосовано окремі норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, згідно до свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі від 10.09.2009 р. видане виконавчим комітетом Одеської міської ради, відповідачу належать об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський, 8/3.

13.07.2010 року Одеською міською радою було прийнято рішення № 6164-V, яким було надано ТОВ "МП ЕФЕС" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,95 га. в оренду, за адресою: м. Одеса, пров. 3-й Аеропортівський 8/3 для експлуатації та обслуговування адміністративно - виробничих і складських будівель.

Рішенням Одеської міської ради № 606-VI від 08.04.2011 року було надано ТОВ "МП ЕФЕС" земельні ділянки у дострокову оренду, терміном на 25 років та затверджено договір оренди земельної ділянки. Також, вказаним рішенням було зобов'язано відповідача замовити в Одеському міському управлінні земельних ресурсів Одеської міської ради оформлення документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок та зобов'язано надати на державну реєстрацію документи, що право оренди земельних ділянок, в термін не більше 3-х місяців.

25.04.2012 року між Одеською міською радою та ТОВ "МП ЕФЕС" на підставі рішення Одеської міської ради № 606-VI від 08.04.2011 року був укладений договір оренди земельної ділянки серії ВРР№918625, загальною площею 9 519 кв.м. Державна реєстрація вказаного договору оренди землі, у встановленому законом порядку, була проведена 22.09.2014 року.

Відповідно п.п. 9.3.1 Договору оренди від 25.04.2012 Орендар має права приступати до використання земельних ділянок після державної реєстрації договору.

13.11.2012 між Одеським міським управлінням земельних ресурсів та ТОВ "МП ЕФЕС" було складено акт приймання - передавання, згідно якого Одеська міська рада передала відповідачеві підписані міським головою договори, для проходження процедури державної реєстрації. Також, у вказаному акті зазначено, що відповідач у двотижневий термін зобов'язаний надати Управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради копію зареєстрованого договору оренди або інформацію щодо відмови у його реєстрації.

З метою реалізації наданих земельним законодавством повноважень, комісією з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 04.09.2014 р. було складено акт, відповідно до якого розмір збитків, нанесених територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у вигляді неодержаного доходу, який міг би одержати власник земельної ділянки, але не одержав внаслідок її тимчасового зайняття ТОВ "МП ЕФЕС" та використання без правовстановлюючих документів, становить 246 555,49 грн.

Наведена сума збитків підтверджується розрахунком розміру збитків, наданим Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради, з урахуванням площі земельної ділянки, її нормативно-грошової оцінки та за виключенням вже сплаченого упродовж 01.02.2012 - 31.08.2014 років земельного податку.

26.05.2015 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення №45 "Про затвердження актів комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних в наслідок незаконного використання земельних ділянок".

З урахуванням викладеного, листом від 05.03.2015 № 01-13/1457 ТОВ "МП ЕФЕС" повідомлено про необхідність сплати вищенаведеної суми нарахованих збитків, проте суб'єкт господарювання у встановлений строк не сплатив збитки, визначені актом комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, що стало підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду.

У відповідності до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад. Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України (2768-14) .

Статтею 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом положень статей 122, 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Аналогічна норма закріплена у статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтями 152, 156, 157 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України (435-15) .

За змістом положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 224 Господарського кодексу України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статтею 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі № 5023/3993/12 (5023/9057/11).

Проте, вказане було залишено судами першої та апеляційної інстанції поза увагою, як й доводи відповідача в обґрунтування відсутності його вини в затримці проведення державної реєстрації спірного договору, зокрема, посилання на акт приймання - передавання від 13.11.2012, згідно якого Одеська міська рада передала відповідачеві підписані міським головою договори, для проходження процедури державної реєстрації, порядок здійснення якої був змінений з 01.01.2013 року.

Таким чином, обставини, пов'язані із вжиттям господарюючим суб'єктом усіх залежних від нього заходів щодо одержання документів, за якими набувається право землекористування судами не встановлювались.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-5, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі № 916/2201/15 та рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.