Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Нєсвєтової Н.М., Стратієнко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргувиконавчого комітету Маріупольської міської ради на постанову та на рішення Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2016 року господарського суду Донецької області від 02.02.2016 року у справі господарського суду Донецької області за позовом виконавчого комітету Маріупольської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Містраль Плюс" про стягнення 24 776, 84 грн., за участю представників сторін:

позивача: не з"явився, відповідача: не з"явився,

У січні 2016 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради (далі - Виконком Маріупольської міськради) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Містраль Плюс" (далі - ТОВ "Містраль Плюс") про стягнення основного боргу в розмірі 24 776, 84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 32 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 22.03.2013 року.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.02.2016 року (суддя: Тоцький С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Містраль Плюс" на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради 13335,14 грн. боргу та 655,53 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2016 року (колегія суддів у складі: Скакун О.А. - головуючий суддя, судді: Чернота Л.Ф., Ломовцева Н.В.) рішення господарського суду Донецької області від 02.02.2016 у справі № 905/90/16 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 2 287, 72 грн. Абзац другий резолютивної частини рішення господарського суду Донецької області від 02.02.2016 року у справі № 905/90/16 викладено у редакції, відповідно до якої стягнуто з ТОВ "Містраль Плюс" на користь виконавчого комітету Маріупольської міської ради основний борг у розмірі 11 047, 42 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в сумі 543, 07 грн. В іншій частині рішення місцевого господарського суду від 02.02.2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, виконавчий комітет Маріупольської міської ради подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2016 року та рішення господарського суду Донецької області від 02.02.2016 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.03.2013 року між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (Виконком) та ТОВ "Містраль Плюс" (Розповсюджувач) було укладено Договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 32, відповідно до умов якого на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 20.03.2013 року № 128 Виконком надає Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а Розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території на відкритій місцевості, у межах м. Маріуполя, перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, управління ними, в тому числі укладання договорів щодо них, здійснюється Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Згідно з п. 1.6 Договору місця розташування рекламних засобів вважаються переданими Виконкомом і прийнятими Розповсюджувачем з моменту укладання цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів встановлена в порядку, визначеному виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Пунктом 3.2 Договору розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданих в користування Розповсюджувачу, становить 1 025, 78 грн. на місяць.

Розрахунок розміру плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів наведений в Додатку 1, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Як зазначено у п. 3.5 Договору плата за тимчасове користування місцями, наданими в користування Розповсюджувачу, зараховується до міського бюджету м. Маріуполя. Внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється Розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору; наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Дія цього Договору поширюється на зобов'язання щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів за попередній період.

Договір набирає чинності з моменту його укладання (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору він вважається укладеним з дня його підписання Сторонами.

20.02.2014 року між сторонами була укладена Додаткова угода № 1 до Договору від 22.03.2013 року № 32, за умовами якої сторони вирішили реструктуризувати заборгованість плати до міського бюджету за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за спірним Договором згідно з графіком, викладеним у Додатку № 1 до цієї угоди.

У зв'язку з невиконанням ТОВ "Містраль Плюс" умов укладеного між сторонами Договору щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій розміщення зовнішньої реклами Виконавчий комітет Маріупольської міської ради 11.08.2015 звернувся до відповідача з претензією, в якій просив погасити заборгованість за спірним Договором протягом 10 днів з дня отримання претензії.

Зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій розміщення зовнішньої реклами стало підставою для подання даного позову предметом якого є матеріально-правова вимога про стягнення 24776,84 грн. заборгованості за період з 26.06.2012 року по 10.12.2015 року.

Задовольняючи частково, в сумі 13335,14 грн., позовні вимоги про стягнення заборгованості, місцевий господарський суд виходив з того, що відсутні підстави, з огляду на ст.7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної організації" за приписами якої скасовується на період проведення антитерористичної операції орендна плата за користування державним та комунальним майном суб"єктами господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції", для нарахування та стягнення з відповідача плати за період починаючи з 14.04.2014 року - день набрання чинності зазначеного Закону.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши, що укладений договір за правовою природою не є договором найму (оренди), дійшов висновку, що положення ст. 7 зазначеного Закону не поширюється до даних правовідносин, у зв"язку з чим визнав правомірними нарахування та стягнення заборгованості за вказаний період. Разом з тим, суд дослідивши умови договору, дату набрання чинності договору - 22.03.2013 року і врахувавши часткову проплату відповідачем та соціальну пільгу, дійшов висновку що до стягнення з відповідача підлягає сума заборгованості за договором у розмірі 11047,42 грн. за період з березня 2013 року по грудень 2015 року, у зв"язку з чим суд апеляційної інстанції частково скасував рішення суду першої інстанції та виклав резолютивну частину рішення у новій редакції.

З вказаними висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що цивільні права та обов"язки виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правовідносини у сфері реклами, врегульовуються спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про рекламу" (270/96-ВР) , постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" (2067-2003-п) (далі - Типові правила).

Відповідно ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.24 Типових правил, виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.

Пунктом 32 Типових правил передбачено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності, визначено у Положенні про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконкому Маріупольської міської ради від 15.06.2011 року № 78.

Відповідно до п.6.3 цього положення плата за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкції здійснюється на договірних засадах з їх власником або уповноваженим органом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 128 від 20.03.2013 року надано ТОВ "Містраль Плюс" дозвіл на розміщення спеціальної конструкції зовнішньої реклами.

На підставі наданого дозволу, 22.03.2013 року між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (Виконком) та ТОВ "Містраль Плюс" (Розповсюджувач) було укладено Договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 32, в якому зазначили, що місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території на відкритій місцевості, у межах м. Маріуполя.

Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Отже, враховуючи специфіку правовідносин в сфері реклами, що врегульовуються спеціальним законодавством, а також виходячи зі змісту договору та розуміння сторонами місць розташування рекламних засобів, колегія суддів приходить до висновку, що положення ст. 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної організації" як підстава для скасування орендної плати за користування державним та комунальним майном до даних правовідносин не застосовується. Питання стягнення плати за розміщення місць реклами врегульовано спеціальними нормами цивільного законодавства і не потребує субсидіарного застосування норм оренди в цій частині.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про правомірність нарахування позивачем плати, передбаченою договором за спірний період, а саме: квітень 2014 - грудень 2015 року.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши умови договору щодо порядку та розміру внесення розповсюджувачем плати, врахувавши часткову відповідачем проплату у розмірі 10493,96 грн. та пільгу за розміщення соціальної реклами у 2014 року у розмірі 1025,78 грн., враховуючи приписи ст. 525, 526 ЦК України, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 11047,42 грн. за період з березня 2013 року по грудень 2015 року.

Що стосується доводів скаржника щодо стягнення з відповідача заборгованості по платі за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за період з 26.06.2012 року по 20.03.2013 року, тобто за період до укладення між сторонами договору, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Сторони, укладаючи договір, в п. 5.1, 5.2 договору погодили, що договір набирає чинності з моменту його укладення - з дня його підписання, тобто з 22.03.2013 року, разом з тим у п.3.5 договору сторони погодили, що дія цього договору поширюється на зобов"язання щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів за попередній період.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено користування відповідачем місцями розташування рекламних засобів у період до укладення договору, враховуючи ст. 16 Закону України "Про рекламу" та п.32 Типових правил, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача плати, нарахованої позивачем за період до укладення договору.

Також колегія суддів відзначає, що надання дозволу розповсюджувачу дає право на розміщення відповідної зовнішньої реклами та не породжує будь-яких цивільно-правових зобов"язань зі сплати коштів до укладення договору. Наявність дозволу на розміщення реклами не спростовує зазначених законодавчих приписів щодо обов"язковості укладення договору, як передумови для користування місцем для розміщення реклами.

Додаткова угода № 1 до договору, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі також не може бути підставою для стягнення з відповідача плати за вказаний період, що передував укладенню договору, оскільки умови додаткової угоди не змінюють та не припиняють дію умов укладеного договору та не створюють нового зобов"язання для сторін.

Відповідно до приписів ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене, оскаржувана постанова є такою, що прийнята на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.