головуючого судді Круглікової К.С. (доповідач), суддів: Малетича М.М., Борденюк Є.М. розглянувши касаційну скаргу Фонду державного майна України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 910/19732/15 господарського суду міста Києва за позовом Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескорт-Вінн'с" про стягнення 126 352,50 грн. та розірвання договору

за участю представників сторін:

позивача: Склярук Ю.В.,

відповідача: не з'явився,

Фонд державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Ескорт-Вінн'с" 39 583,67 грн.

29 вересня 2015 Фонд державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив: стягнути з ТОВ "Ескорт - Вінн'с" заборгованість по орендній платі в розмірі 114 460,38 грн. та пеню в розмірі 11 892,12 грн., а також розірвати Договір оренди від 31 березня 2015 року № 125.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 910/19732/15 позов задоволено частково, присуджено до стягнення 90 427,91 грн. заборгованості по орендній платі та 9 359,41 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено. Крім того, на користь позивача присуджено до стягнення судовий збір в сумі 1995,75 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та рішення місцевого господарського суду від 15.10.2015 скасувати в частині відмови у задоволенні позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду - скасуванню в частині позову про розірвання договору оренди, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 31 березня 2015 між Фондом державного майна України (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ескорт-Вінн'с" (надалі - відповідач, орендар) укладено Договір оренди № 125 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 992,7 кв. м, (реєстровий номер 00032945.3.АААДКЕ203), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Остапа Вишні, 5-А (далі - Майно), що обліковується на балансі Фонду державного Майна України, код ЄДРПОУ 00032945 (далі - Балансоутримувач) та належить до сфери управління Фонду державного майна України. Вартість Майна визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.09.2014 та становить за незалежною оцінкою 3 063 700 грн. (три мільйони шістдесят три тисячі сімсот гривень) без ПДВ.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 р. № 786 (786-95-п) (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - лютий 2015 року - 59 579,03 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2015 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди - лютий 2015 року на індекс інфляції за березень 2015 року з врахуванням фактичної кількості діб оренди у березні 2015 року.

Відповідно до п. 3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майка України.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що у разі користування Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку та Бюджетним кодексом України (2456-17) , чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що орендар зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату до держаного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "Призначення платежу", за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

Окрім вказаних умов, Договір не містить положень щодо порядку та реквізитів для сплати орендної плати.

Судами також встановлено, що на виконання умов Договору орендар передав, а орендодавець прийняв в строкове платне користування майно - нежитлове приміщення, що підтверджується актом прийому-передавання державного нерухомого майна від 31.03.2015.

Звертаючись з даним позовом, позивач стверджував, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендних платежів за березень-вересень 2015, що є підставою для розірвання укладеного договору оренди, стягнення несплаченої заборгованості та нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, встановивши факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно оплати орендних платежів, дійшов висновку про стягнення на користь позивача суми заборгованості, а також нарахованих на неї штрафних санкцій (пені).

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.

Згідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося вище, на виконання умов укладеного договору, позивач передав, а відповідач прийняв в орендне платне користування майно - нежитлове приміщення, що підтверджується актом прийому-передавання державного нерухомого майна від 31.03.2015.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом вказував про те, що Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо сплати орендних платежів належним чином та у встановлені строки не виконував, у зв'язку з чим в останнього існує заборгованість перед позивачем за період з 31.03.2015 р. по 10.09.2015 р. у розмірі 114 460,38 грн., яку він просив стягнути на його користь.

Судами попередніх судових було встановлено, що 25 серпня 2015 відповідачем було сплачено позивачеві 24 032,47 грн. орендної плати за Договором № 125. Зазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 33 від 24.08.2015, але вказана оплата позивачем при розрахунку позовних вимог врахована не була.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт наявності заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів у розмірі 90 427,91 грн. є доведеним (заявлених до стягнення 114 460,38 грн. - 24 032,47 грн. сплачених за платіжним дорученням № 33), тому підлягає стягненню на користь позивача.

Крім суми боргу позивач просив суд стягнути на його користь пеню у розмірі 11 892,12 грн.

Відповідно до п. 3.7. Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскільки ані під час здійснення розрахунку основного боргу, ані під час здійснення розрахунку пені позивачем не було враховано сплачену відповідачем суму орендної плати в розмірі 24 032,47 грн., тому місцевий господарський суд, зробивши власний перерахунок суми пені за період з 16.08.2015 по 10.09.2015, дійшов до обґрунтованого висновку, що на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 9 359,41 грн. (5 307,60 грн. (за період з 23.06.2015 р. по 15.08.2015 р.) + 4 051,81 грн. (за період з 16.08.2015 р. по 10.09.2015 р.).

Оскільки судові рішення в цій частині ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів вважає за необхідне залишити їх без змін.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову в частині дострокового розірвання договору оренди, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, зазначив, що оскільки факт несплати орендної плати за Договором протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу не підтверджується, відсутні підстави для його розірвання. При цьому суд послався на ст. 782 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки його прийнято у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального закону.

Стаття 782 ЦК України надає право наймодавцю відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Суд помилково застосував зазначену норму закону до правовідносин, що склались між сторонами та, відповідно, помилково вважав, що не доведення позивачем факту не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд, є безумовною підставою для відмови у розірванні договору оренди.

Попередні судові інстанції не врахували, що правовідносини, що склались між сторонами, регулюються спеціальним законом - Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , згідно з ч.3 ст.26 якого договір оренди може бути достроково розірвано рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Підстави для розірвання договору також передбачені ст. 651 ЦК України.

З огляду на положення зазначених норм матеріального закону суд повинен був перевірити чи є істотними порушеннями договору несвоєчасне та неповне внесення відповідачем орендної плати, в результаті чого позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору оренди. Оскільки зазначені обставини не були встановлені, рішення про розірвання договору є передчасним.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає, що при вказаних обставинах та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального закону, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції в частині позову про розірвання договору оренди не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню в зазначеній частині з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи в цій частині суду слід врахувати наведене, встановити чи допущені істотні порушення договору оренди відповідачем, чи є вони достатніми для розірвання договору і в залежності від встановленого та вимог закону розглянути спір .

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 , 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фонду державного майна України частково задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2015 у справі № 910/19732/15 в частині позову про розірвання договору оренди нерухомого майна № 125 від 31.03.2015 скасувати.