Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Борденюк Є.М.,

Круглікової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 р. у справі № 5024/1941/2011 господарського суду Херсонської області за позовом прокурора Скадовського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Дочірнього підприємства "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ" про визнання недійсним свідоцтва про право власності та рішення виконавчого комітету про видачу свідоцтва про право власності,

за участю представників:

Прокуратури: Насадчук Ж.Д., посв. № 035987 від 13.10.2015 р.,

Позивача: Склярук Ю.В., дов. № 543 від 31.12.2015 р.,

Відповідача 1: не з'явився,

Відповідача 2: Счастливенко Ю.Г., дов. № 03-06/06 від 03.06.2016 р.,

Відповідача 3: не з'явився.

Прокурор Скадовського району Херсонської області (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Позивач) до Виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області (далі - Виконком Скадовської міськради, Відповідач 1), Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", Відповідач 2), Дочірнього підприємства "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ" (далі - ДП "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ", Відповідач 3) про визнати недійсним свідоцтва від 17.03.1999 р. про право власності ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на будівлі та споруди пансіонату з лікуванням "Скадовськ" Миколаївського відділення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", визнання недійсним рішення Виконкому Скадовської міськради від 26.02.1999 р. № 48, на підставі якого було видано вказане свідоцтво про право власності.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.12.2013 р. позов Прокурора задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 р. рішення господарського суду Херсонської області від 17.12.2013 р. скасовано та прийнято нове рішення - про відмову в позові.

У поданій касаційній скарзі, Прокурор, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 256, 261, 267, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст.ст. 35, 43, 84 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, просить залишити таку скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду у даній справі - без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Звертаючись з даним позовом про визнання недійсним свідоцтва від 17.03.1999 р. про право власності ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на будівлі та споруди пансіонату з лікуванням "Скадовськ" Миколаївського відділення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", та про визнання недійсним рішення Виконкому Скадовської міськради від 26.02.1999 р. № 48, на підставі якого було видано вказане свідоцтво про право власності, Прокурор, з посиланням на ст.ст. 203- 213, 216, 321, 325, 328, 331, 388, 657 ЦК України, вказував на те, що прийняття рішення Виконкому Скадовської міськради від 26.02.1999 р. № 48 через порушення вимог закону, сприяло незаконному вибуттю спірного майна із державної власності та отриманню протиправно ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" свідоцтва про право власності на це майно і, у свою чергу, порушило права та охоронювані законом інтереси держави.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення у даній справі, з посиланням на Постанови Верховної Ради УРСР № 506 від 29.11.1990 р. "Про захист суверенних прав власності УРСР" (506-12) , ст.ст. 256, 257, 326, 393 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та представлені матеріали, встановивши, що майно ДП "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ" хоч і перебувало у віданні профспілок, проте було об'єктом права державної власності України, тоді як передача спірного майна до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не спричинила за собою зміну його форми власності, у зв'язку з чим, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Прокурора у даній справі і їх задоволення.

Погодившись з висновками суду першої інстанції про те, що майно ДП "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ" хоч і перебувало у віданні профспілок, проте було об'єктом права державної власності України, тоді як передача спірного майна до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не спричинила за собою зміну його форми власності, суд апеляційної інстанції, разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, з посиланням на ст.ст. 1, 2 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", ст.ст. 256, 257, 261, 317, 319, 321, 326, 393 ЦК України, і на те, що Прокурору та ФДМУ ще у 1997 році було відомо про те, що на виконання Постанови Верховної Ради України № 461/96-ВР від 01.11.1996 р. (461/96-ВР) "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", ФДМУ складав та підписував Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, та був обізнаний про перелік майна, яке знаходилось у віданні останнього, серед якого було і вказане спірне нерухоме майно, тоді як з даним позовом Прокурор звернувся до господарського суду тільки у жовтні 2011 року, з клопотанням про поновлення строку позовної давності, обґрунтовуючи причину її пропуску тільки тим, що про порушення прав ФДМУ йому стало відомо тільки під час проведення прокуратурою перевірки у 2011 році, вказував на відсутність у справі доказів наявності об'єктивних обставин щодо неможливості реалізації права на судовий захист в межах встановлених законом строків позовної давності, а відтак - про сплив позовної давності у даному спорі та про відсутність поважних причин його пропуску.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язано передати до 01.05.1960 р. Українській республіканській Раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, що знаходились у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Серед інших санаторіїв і будинків відпочинку, які підлягають передачі Українській республіканській Раді профспілок, за переліком у додатку № 1 до цієї Постанови Ради Міністрів УРСР вказаний і будинок відпочинку "Скадовськ", з місцезнаходженням - м. Скадовськ Херсонської області.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 (606-60-п) визначено про передачу санаторіїв (будинків відпочинку та ін.) Українській республіканській раді профспілок саме у відання. При цьому, усі республіканські, крайові, обласні ради профспілок відповідно до статуту профспілок СРСР, були складовими цих профспілок.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, а правонаступником останньої - Федерація професійних спілок України.

Постановою Верховної Ради УPCP "Про захист суверенних прав власності УPCP" від 29.11.1990 р. № 506 (506-12) було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону УPCP про роздержавлення майна.

Також, рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної ради міста Києва від 23.12.1991 р. № 1971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке створене на майні його засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України" від 10.04.1992 р. (2268-12) , передбачалось, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, які перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP тимчасово передано ФДМУ.

При чому, Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) передбачалось, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Отже, на законодавчому рівні було передбачено, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду СPCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється і передане майно залишається у власності держави.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, відповідно до статті 393 ЦК України, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

При цьому, статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Разом з цим, 26.02.1999 р. Виконком Скадовської міськради Херсонської області прийняв рішення № 48, відповідно до якого було вирішено видати ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" свідоцтво про право власності на пансіонат з лікуванням "Скадовськ", розташований у м. Скадовську, вул. Набережна, 1.

Згідно змісту вказаного рішення № 48, останнє було прийнято за результатами розгляду листів директора пансіонату з лікуванням "Скадовськ", відповідно до ст. 30 п. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Інструкції Держбуду України від 09.06.1998 р. "Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб" та на підставі довідок № 4730 і № 6146, а також свідоцтв № 02583780 і № 36433761.

На підставі вказаного рішення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" і було видано свідоцтво про право власності від 17.03.1999 р. на будівлі та споруди пансіонату з лікуванням "Скадовськ".

Таким чином, місцевий господарський суд, посилаючись на вимоги вищезгаданих норм матеріального права, і на те, що санаторно-курортні заклади, які передавались згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 року (606-60-п) у відання профспілок, у тому числі - санаторій для дітей з батьками "Скадовськ", залишалися і є державною власністю, передача спірного майна до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не спричинила за собою зміни його форми власності, дійшов правильного висновку про незаконність рішення Виконкому Скадовської міськради від 26.02.1999 р. № 48 про видачу ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" свідоцтва про право власності на пансіонат з лікуванням "Скадовськ", та про визнання його недійсним, а також - і про визнання недійсним свідоцтва від 17.03.1999 р. про право власності ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на будівлі та споруди пансіонату з лікуванням "Скадовськ" Миколаївського відділення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке було видано на підставі вказаного незаконного рішення Виконкому Скадовської міськради.

При цьому, встановивши, що Прокурору та ФДМУ, за наслідками проведеної у 2011 році перевірки стало відомо про порушення прав державної власності на спірне майно, дійшов вірного висновку, що позовна давність в даному випадку пропущена не була і порушене право держави підлягає захисту.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції, який прийняв рішення про відмову у позові з підстав пропуску Прокурором строку позовної давності у даному спорі, мотивуючи це тим, що Прокурору, як і ФДМУ, ще у 1997 році було відомо про перелік майна лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, серед якого було і спірне нерухоме майно, тоді як з даним позовом Прокурор звернувся до господарського суду тільки у жовтні 2011 року, що у свою чергу, свідчить про відсутність у справі доказів наявності об'єктивних обставин щодо неможливості реалізації права на судовий захист в межах встановлених законом строків позовної давності, то колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду попередньої інстанції і зазначає про наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або може довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, частинами 2, 4 ст. 29 ГПК України передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановивши, що передача у відання не свідчить про зміну форми власності і те, що з передачею у відання Українській Республіканській раді профспілок, правонаступником якого є Федерація незалежних профспілок України, спірного нерухомого майна, це майно залишилось у державній власності, дійшов помилкового та суперечливого висновку про обізнаність Прокурора та Позивача про порушене право державної власності. При чому, на останньому наголошував також і ФДМУ, обґрунтовуючи момент, коли йому стало відомо про порушення прав. Більш того, про наявність оскаржуваного рішення Виконкому Скадовської міськради № 48, ФДМУ, як і Прокурор, не могли знати у 1997 році під час затвердження Переліку, оскільки вказане рішення було прийнято Виконкомом тільки 26.02.1999 р., тобто - пізніше, ніж було складено Перелік.

Водночас, положеннями ст. 83 ЦК УРСР передбачалось, що позовна даність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадських організацій або громадян, тоді як згідно п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, чинної на час звернення Прокурора з даним позовом до суду,позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

При цьому, колегія суддів зазначає про те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у цієї особи титулу власника, в даному випаду - держави Україна в особі ФДМУ.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про пропуск Позивачем позовної давності і що порушене право державної власності на спірне майно не підлягає захисту.

Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вказане, постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позову, не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому така підлягає скасуванню.

Водночас, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі, яке було прийнято у повній відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому,підлягає залишенню його без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 р. у справі № 5024/1941/2011 скасувати повністю, а рішення господарського суду Херсонської області від 17.12.2013 р. у даній справі залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на користь Прокуратури Одеської області, код 03528552, ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, рах. № 35213085000564, 3307 (три тисячі триста сім) грн. 20 коп. судового збору за подачу касаційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати відповідний наказ.