Чернова Є.В. - головуючого, Корнілова Ж.О., Карабаня В.Я. за участю представників: позивача відповідача розглянув касаційну скаргу Палькевич Н.С. Головко О.С. Васильківської центральної районної лікарні на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 у справі № 911/4792/15 господарського суду Київської області за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" до Васильківської центральної районної лікарні про стягнення 420 236,02 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.12.2015 р. (суддя Чонгова С.І.) позов задоволено, стягнуто з відповідача Васильківської центральної районної лікарні на користь позивача ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" 269 201,01 грн. основного боргу, 90 927,65 грн. пені, 4952,31 грн. 3% річних, 55 155,01 грн. втрат від інфляції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 р. (судді: Ільєнок Т.В., Рудченко С.Г., Яковлєв М.Л.) рішення господарського суду Київської області від 17.12.2015 р. залишено без зміни.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань розрахуватися за природний газ, поставлений у березні-червні 2015 року, тому визнав правомірним задоволення вимог позову про стягнення з відповідача 269 201,01 грн основного боргу, 4 952,31 грн. 3% річних та 55 155,01 грн. інфляційних втрат, а також перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, дійшов висновку, що він є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі 90 927,65 грн.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в позові відмовити.

В обгрунтування вимог скарги відповідач доводить порушення вимог ст.ст. 32, 34, 36, 43 ГПК України, оскільки суд в обгрунтування висновків посилався на акти приймання-передачі природного газу за березень-червень 2015 р., які укладені до договору на постачання природного газу від 06.02.2015 р. № 2014/П-БО-06010019944385-7070120, однак борг стягнуто судом за невиконання договірних зобов'язань відповідача за договором від 06.02.2015 р. № 2015/П-БО-06010001994385-7070120, тобто, відповідача притягнуто до відповідальності за різними договорами і при цьому, у оскаржуваних рішеннях не надано жодних роз'яснень щодо таких розбіжностей та, відповідно, допустимості таких доказів.

Суд неправильно застосував норму ч. 2-4 ст. 653 та норму ст. 599 ЦК України, оскільки припинення зобов'язань його виконанням проведеним належним чином і припинення зобов'язань розірванням договору є окремі самостійні підстави для припинення зобов'язань, які слід розглядати та застосовувати окремо один від одного.

Норма ст. 653 ЦК України наділяє сторони правом вільно, за спільною згодою, визначати час, підстави та умови розірвання договору укладеного між ними. Таким чином, договір може бути розірвано у будь-який час, незалежно від того чи були вчиненні якісь дії тією чи іншою стороною договору.

Позивач, листом від 17.06.2015 року № 1119 сам запропонував відповідачу розірвати договірні відносини і сам надав для підписання проект додаткової угоди № 6 від 30.06.2015 року про розірвання договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 06.02.2015 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120. Відповідачем було прийнято пропозицію позивача щодо розірвання договору на постачання природного газу і, відповідно, підписано її.

Висновки судів з посиланням на п. 10.1 договору, відповідно до якого договір діє в частині проведення розрахунків до їх повного виконання невірні, оскільки, в силу вимог ч. З ст. 653 ЦК України зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, оскільки іншого ні основним договором від 06.02.2015 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120. ні укладеною сторонами додатковою угодою від 30.06.2015 року не встановлено, то, відповідно і п. 10.1 договору припинив свою дію з 01.07.2015 року, а отже не може бути застосований.

Отже, судом першої інстанції не застосовано закон який мав бути застосований до даних правовідносин, а саме норми ст. 202, 206, 188 ГК України.

Судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовано норму ч. 4 ст. 653 ЦК України, яка є нормою прямої дії і не потребує додаткового роз'яснення.

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ні змістом самого Договору від 06.02.205 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120. ні Додатковою угодою № 6 від 30.06.2015 року до нього, ні законом не передбачено наділення позивача правом вимагати повернення будь-чого, будь-яких зобов'язань, які виникли до моменту розірвання договору, як то заборгованості, пені, штрафів, інфляційних тощо.

Таким чином, оскільки іншого Договором від 06.02.205 року № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 не передбачено, то в розумінні норм ч. 1 ст. 202 ГК України, ч. 1 ст. 604 ЦК України, всі зобов'язання за даним договором припинені за домовленістю сторін.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, за участю прокурора та представників сторін, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Предметом позову є стягнення боргу за газ, який поставлявся у період дії спірного Договору, а саме березень-червень 2015 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" посилався на те, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 від 06.02.2015 в частині сплати за поставлений природній газ за спірний період березень - червень 2015 року.

Відповідач у справі - Васильківська центральна районна лікарня, заперечуючи позовні вимоги, посилався на те, що Додаткової угодою № 6 від 30.06.2015 сторони прийшли згоди, щодо розірвання з 01.07.2015 Договору газопостачання № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 від 06.02.2015, а отже зобов'язання за вказаним Договором припинилось.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити заборгованість за поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої Договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Судом встановлено, що 06.02.2015 між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі - постачальник) та Васильківською центральною районною лікарнею (далі - споживач) було укладено Договір № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 постачання природного газу за регульованим тарифом (а/с 11-13, далі - Договір; Договір постачання).

За умовами названого Договору, постачальник протягом 2015 року здійснює споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених цим Договором, а споживач оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору, передача газу здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування.

Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки за реалізований газ здійснюються за цінами, що встановлені Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Ціна за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ, тарифом на транспортування, збором у вигляді цільової надбавки, складає 7 709,76 грн. (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.5 Договору, розрахунковий період за Договором становить один місяць - з контрактної години першого дня місяця до контрактної години першого дня наступного місяця включно.

Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно Додатком № 2 до Договору (п. 4.6 Договору).

Згідно п. 4.6.3 Договору, у випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого числа, наступного місяця.

Відповідно п. 10.1 Договору, цей Договір набирає чинності з дати підписання та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2015 по 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Додатковою угодою № 6 від 30.06.2015 сторони дійшли згоди щодо розірвання вказаного Договору № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 постачання природного газу за регульованим тарифом від 06.02.2015 з 01.07.2015.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 427934,71 грн., що підтверджується двостороньо підписаними та скріпленими печатками обох підприємств Актами приймання передачі за березень-червень 2015 року.

Відповідно до Акту звірки розрахунків від 20.10.2015, підписаним обома сторонами (а/с 20), заборгованість відповідача перед позивачем складає 269 201,01 грн..

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не заперечував отримання газу на спірну суму, однак, на його думку, з розірванням Договору газопостачання № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 від 06.02.2015 з 01.07.2015 припинились всі зобов'язання за цим Договором, а отже і його обов'язок сплатити борг за отриманий газ.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено ч. 2-4 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Додаткова угода про розірвання договору не може вважатись згодою сторін на припинення зобов'язань за спірним Договором, оскільки відповідно до вказаної Додаткової угоди сторони дійшли згоди про розірвання Договору саме з 01.07.2015.

У відповідності до п. 5.3.3 Договору, споживач зобов'язаний оплачувати постачальнику вартість поставленого природного газу на умовах та в обсягах, визначених Договором.

Крім того, відповідно до 10.1 Договору, вказаний Договір діє в частині проведення розрахунків до їх повного виконання.

Проте, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, за природний газ, поставлений у березні-червні 2015 року, не розрахувався.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки зобов'язання з оплати природного газу не виконані у встановлений Договором газопостачання строк відповідач є таким, що допустив порушення зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов правомірного та обгрунтованого висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 269 201,01грн основного боргу за період березень-червень 2015 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 952,31 грн. за період з 06.04.2015 по 23.10.2015, інфляційні втрати в розмірі 55 155,01 грн. за період з квітня по вересень 2015 року та пені у розмірі 90 927,65 грн. за загальний період з 06.04.2015 по 23.10.2015, які обраховані за кожним Актом приймання-передачі природного газу окремо.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, визнавши їх арифметично вірними, задовольнив вимоги про стягнення 4 952,31 грн. 3% річних та 55 155,01 грн. інфляційних в повному обсязі.

Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї норми, сплата неустойки.

Штраф та пеня є видами неустойки згідно з ст. 549 ЦК України. При цьому, відповідно до вказаної норми, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судом першої інстанції зазначено, що встановлений відповідним пунктом Договору розмір пені не перевищує максимального розміру, визначеного ст. 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та пеня позивачем розрахована в межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що він є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі 90 927,65 грн..

Скаржник правильність розрахунків не заперечив, доводів на їх спростування не навів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи скарги відповідача щодо розірвання Договору № 2015/П-БО-06010001994385-7070120 постачання природного газу за регульованим тарифом від 06.02.2015 та припинення зобов'язання не грунтуються на правильному розумінні підстав виникнення та припинення договірного зобов'язання, є субєктивним тлумаченням норм права, оскільки як встановлено судом відповідно до Додаткової угоди сторони дійшли згоди про розірвання Договору саме з 01.07.2015, в той час, коли спірним періодом по даній справі за який пред'явлено до стягнення основний борг є оплата за природний газ, поставлений у березні-червні 2015 року.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, твердження скаржника зводяться до вимог встановити інші обставини та переоцінити докази, що виходить за межі визначених повноважень касаційної інстанції, про порушення норм матеріального і процесуального права за встановлених обставин не свідчать, правильності правових висновків господарських судів не спростовують, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 р. та рішення господарського суду Київської області від 17.12.2015 р. у справі №911/4792/15 господарського суду Київської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.