Чернова Є.В. - головуючого, Карабаня В.Я., Стратієнко Л.В. за участю представників: від прокуратури: від позивача: від відповідача: розглянув касаційну скаргу Томчук М.О. Никеруй Т.М. Білозеров І.М. Комунального виробничого підприємства "Краматорська тепломережа" Краматорської міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18 серпня 2015 року у справі № 908/6304/14 господарського суду Запорізької області за позовом Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального виробничого підприємства "Краматорська тепломережа" Краматорської міської ради про стягнення 3630428,87грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.06.2015 року (судді: Корсун В.Л., Смірнов О.Г., Шевченко Т.М.) позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.08.2015 р. (судді: Марченко О.А., Ломовцева Н.В., Радіонова О.О.) рішення господарського Запорізької області від 02.06.2015 р. залишено без зміни.

Комунальне виробниче підприємство "Краматорська тепломережа" Краматорської міської ради в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права та задовольнити позовні вимоги.

Скаржник доводить, що прокуратура не має законних та документальних підстав щодо представництва інтересів ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у даній справі. На думку відповідача, прокуратурою не надано жодних доказів в чому саме порушені інтереси держави, також відсутнє письмове звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з проханням щодо представництва їхніх інтересів в суді.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 17.12.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Комунальним виробничим підприємством "Краматорська тепломережа" Краматорської міської ради (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 778/14-БО-6, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі-газ), на умовах цього Договору.

Газ, який продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 Договору Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 2800 тис. куб. м.

Пунктом 3.3 Договору сторони встановили, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці оформлюється актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.4 Договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 Договору).

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вірно визначено господарськими судами, Продавцем було передано у власність Покупцю природний газ на загальну суму 2688527,33 грн. за період з січня по квітень 2014 р., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками підприємств актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 р. на загальну суму 920 938,42 грн., від 28.02.2014 р. на загальну суму 939265,79 грн., від 31.03.2014 р. на загальну суму 584 016,90 грн., від 30.04.2014 р. на загальну суму 244 306,22 грн.

Натомість, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав, оплату за прийнятий природній газ у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 2 688 527,33 грн.

Відповідно до ч. 1.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Після порушення провадження у даній справі, відповідачем було додано до матеріалів справи наступні платіжні доручення про сплати коштів на загальну суму 2688527,33грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", якою підтверджено відсутність заборгованості відповідача по Договору станом на 29.05.2015 р.

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів про припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 2 688527,33 грн. основного боргу.

Крім того, до стягнення заявлено пеню у розмірі 267 361,30 грн. за період з 15.02.14 р. по 13.11.2014 р.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він зобов'язаний сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Факт прострочення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого газу матеріалами справи доведено.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції. Так, зокрема, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Враховуючи зазначене, колегія суддів визнає правомірним висновок про часткове стягнення з відповідача суми пені у розмірі 266 919,67 грн. та обґрунтованості відмови в іншій частині вимог щодо стягнення пені.

Крім того, прокурор просив суд стягнути з відповідача три відсотки річних у сумі 57301,91 грн. за період з 15.02.14 р. по 01.12.14 р. та суми індексу інфляції в розмірі 617238,33 грн. за період з лютого 2014 р. по грудень 2014 р. (включно).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судами частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 552 238,04 грн. інфляційних втрат та 57301,90 грн. відсотків річних.

Доводи скаржника про те, що прокуратура Донецької області не мала законних та документальних підстав щодо представництва інтересів Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у господарському суді по даній справі, оскільки це суперечить ст. 2 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII (далі - Закон), який був чинний і яким керувався суд першої інстанції на момент прийняття рішення, визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою-четвертою вищевказаної статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (v0007600-12) згідно з частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судових рішень господарських судів, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

Поняття "прокурор" визначене у статті 56 Закону, а права прокурора стосовно подання позовної заяви (заяви) в порядку господарського судочинства, внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення господарських судів, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України - статтею 37 Закону.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 (v003p710-99) зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Закон не обмежує право прокурора на подання позову в інтересах держави в особі того її органу, що перебуває поза територією, на яку поширюються повноваження даного прокурора.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, згідно Указу Президента України від 06.04.2011 р. № 382/2011 (382/2011) , є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" від 08.07.2010 р., державне управління у сфері функціонування ринку природного газу та державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснює, зокрема, центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі у межах повноважень, визначених законодавством.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створена на виконання Указу Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України" від 25.02.1998 р. (151/98) Згідно статуту Компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 25.05.1998 р. (747-98-п) , її засновником та акціонером є держава, якій належить 100 % акцій Компанії.

Згідно вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касатором не зазначено суті порушення норм матеріального та процесуального права стосовно предмету спору та спірних правовідносин.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що підстав для скасування ухвалених у справі судових рішень немає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.08.2016 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 02.06.2015 р. у справі № 908/6304/14 господарського суду Запорізької області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.