розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону", м. Гнівань Тиврівського району Вінницької області (далі - Товариство),

на рішення господарського суду Вінницької області від 17.11.2015 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2016

зі справи № 902/1372/15

за позовом приватного підприємства "Мікатор", м. Київ (далі - Підприємство),

до Товариства

про стягнення 5 251 176,94 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Підприємства - Руденка В.М.,

Товариства - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення: 3 099 700 грн. основного боргу; 74 902,38 грн. - 3% річних; 1 312 103,01 грн. "інфляційних витрат"; 764 471,55 грн. пені у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати за договором поставки.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17.11.2015 (суддя Білоус В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 (колегія суддів у складі: Коломис В.В. - головуючий, Огороднік К.М., Тимошенко О.М.):

- позов задоволено частково;

- у частині стягнення 20 000 грн. основного боргу відмовлено;

- з Товариства стягнуто на користь Підприємства: 3 079 700 грн. основного боргу; 176 000 грн. пені; 74 902,38 грн. - 3% річних; 1 312 103,01 грн. "інфляційних витрат"; 78 767,65 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

26.08.2014 Товариством (покупець) та Підприємством (постачальник) укладено договір поставки № 95-П (далі - Договір), за умовами якого:

- постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю певну продукцію, визначену в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору (пункт 1.1);

- ціна товару, узгоджена у специфікації до Договору, включає вартість товару, транспортні витрати постачальника та всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України (пункт 3.1);

- оплата за поставлений товар за цим договором проводиться покупцем протягом 30 банківських днів після дати отримання товару на адресу покупця згідно із заявкою (пункт 4.1);

- днем отримання товару є дата отримання покупцем видаткової накладної постачальника (пункт 4.4);

- постачальник здійснює поставку товару на умовах СРТ (згідно з вимогами "Інкотермс" у редакції 2000 року), м. Гнівань, вул. Промислова, 15 (пункт 5.2);

- покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар (пункт 6.1.1);

- у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (пункт 7.1);

- у разі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення (пункт 7.3);

- цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 в частині поставок товару, а в частині розрахунків до повного їх виконання (пункт 10.1).

06.10.2014 сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з якою пункт 1.2 Договору викладено в новій редакції: "Найменування товару: Анкер закладний АЗ-1, або АЗ-1-6".

Підприємство свої зобов'язання за Договором виконало, поставило Товариству товар на суму 9 586 500 грн., що підтверджується видатковими накладними. Товариство виконало свої зобов'язання частково, перерахувало позивачеві кошти в сумі 6 506 800 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Борг Товариства перед Підприємством - 3 079 700 грн., дана сума основного боргу підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до поштового штемпеля поштового зв'язку Підприємство звернулося з позовом до суду 30.09.2015. Згідно з банківською випискою від 02.10.2015 № ГН-0000367 Товариство сплатило Підприємству борг у сумі 20 000 грн. Провадження у справі порушено 07.10.2015. Оскільки 20 000 грн. основного боргу оплачено до порушення провадження у справі, то предмет спору в частині 20 000 грн. відсутній, і судом першої інстанції відмовлено в позові в даній частині.

За здійсненим судом перерахунком пені за кожною видатковою накладною сума пені складає 716 600,45 грн.

З Товариства підлягає стягненню 3% річних у сумі 74 902,38 грн. за період з 03.12.2014 по 30.09.2015 та 1 312 103,01 грн. "інфляційних нарахувань" за період з грудня 2014 року по вересень 2015 року.

Посилання скаржника на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2014 у справі № 826/14671/14 не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки рішення щодо протиправності погодження технічних умов прийняте адміністративним судом після поставки продукції позивачем і отримання її відповідачем. Товариство прийняло зазначену продукцію, частково оплатило її та використало при виготовленні продукції власного виробництва.

Доказів, передбачених законодавством, зокрема, Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (v0007400-66) , які підтверджували б неякісність продукції, Товариством не подано.

Визнання судами адміністративної юрисдикції протиправними погодження технічних умов на виготовлення анкера вплинуло на можливість Товариства реалізувати свою продукцію, при виробництві якої використано цей анкер, отримання прибутку і, як наслідок, на можливість своєчасно розрахуватися з Підприємством за отриману продукцію.

Вказані обставини суди попередніх інстанцій вважали виключними і такими, що вплинули на можливість Товариства своєчасно провести розрахунки з Підприємством, тому на підставі пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зменшили суму пені до 176 000 грн.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства із задоволенням (частковим) позову зі справи.

Відповідно до приписів ЦК України (435-15) :

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712);

- покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692);

- покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина друга статті 692).

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши: що Підприємство поставило Товариству товар, і це підтверджується видатковими накладними; що товар було прийнято Товариством та оплачено частково; наявність існування основної заборгованості та прострочення виконання грошового зобов'язання; наявність виключних обставин, що вплинули на можливість Товариства своєчасно здійснити розрахунки, - дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про необхідність задоволення (часткового) позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних не спростовують. Переважно відповідні доводи стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Вінницької області від 17.11.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 зі справи № 902/1372/15 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" - без задоволення.