головуючого суддів: Акулової Н.В. (доповідач), Козир Т.П., Саранюка В.І. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07.12.2015 року у справі № 916/3943/15 Господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 1 ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" про стягнення 401 188,30 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Барде С.М. ( дов. б/н від 15.06.2016 року);

Дзюбенко В.М. (дов. б/н від 15.06.2016 року);

від відповідача: не з'явився;

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.12.2015 року (суддя - Літвінов С.В.) позов задоволено; стягнуто з ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" на користь ТОВ "Автотранспортне підприємство 1 ЛТД" основної заборгованості у сумі 217 800 грн., 3% річних у сумі 16 357,60 грн., інфляційні втрати у сумі 167 030,70 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6017,82грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року у справі № 916/3943/15 (судді: Бєляновський В.В., Величко Т.А., Поліщук Л.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" залишено без задоволення; рішення господарського суду Одеської області від 07 грудня 2015 року у справі № 916/3943/15 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору-доручення № 1 не виконав свої зобов'язання щодо оплати послуг з перевезення вантажів.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.12.2015 року у справі № 916/3943/15 і прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу в частині нарахування штрафних санкцій у вигляді виплати інфляційних витрат в сумі 167 030, 70 грн., 3% річних у сумі 16 357,60 грн. Зменшити розмір стягнень, а також відстрочити або розстрочити виконання апеляційного рішення суду.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Представники позивача, у судовому засіданні, заперечували проти задоволення касаційної скарги, просили суд залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін.

Заслухавши представників позивача, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.10.2012 року між ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" (замовник) та ТОВ "АТП 1 ЛТД" (експедитор) укладено договір-доручення № 1 на транспортно -експедиційні послуги, відповідно до предмету якого Замовник замовляє, а Експедитор надає транспортно-експедиційні послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом. Згідно з цим договором експедитор надає експедиційні послуги (планування перевезень на підставі планів відвантаження наданих замовником, розробка маршрутів та розрахунок вартості перевезень, організація перевезень, фрахтування автомобілів та забезпечення їх подачі в місця завантаження). При цьому експедитор має право залучати третіх осіб - субпідрядників (перевізників, експедиторів) для виконання заявок замовника. Експедитор від свого імені укладає договори з такими особами і оплачує їх послуги грошовими коштами, які надійшли від замовника (п.п.1.1., 1.2., 1.2.2. Договору).

Відповідно до п 2.1. договору умови перевезень та транспортно - експедиційного обслуговування регулюються Цивільним (435-15) та Господарським кодексами України (436-15) , Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Статутом автомобільного транспорту України, Законом України "Про транспортно - експедиторську діяльність" (1955-15) . Міжнародні перевезення вантажів виконуються у відповідності до умов Конвенції 1956 р. про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів (Конвенція МДП), Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, іншими нормативними актами та угодами, що регулюють правовідносини при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом та наданні транспортно - експедиційних послуг.

Конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці замовника і узгоджуються експедитором. Підтвердженою вважається заявка, підписана сторонами і скріплена їх печатками. Підтверджена заявка обов'язкова для виконання сторонами і є невід'ємною частиною цього договору. Заявки оформляються за допомогою факсимільного зв'язку, з подальшим обміном оригіналами. (пп.2.2., 2.3. Договору).

Згідно пунктів 4.1., 4.2. договору визначено, що ціни на послуги узгоджуються сторонами по кожному конкретному замовленню і вказуються у заявках. Розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі на умовах оплати послуг протягом 45 банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі рахунка-фактури, переданого експедитором замовнику за допомогою факсимільного зв'язку, з наступним наданням експедитором оригіналу рахунка-фактури, товарно-транспортної накладної (СМR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта наданих послуг.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2013 року, а в частині розрахунків до їх повного здійснення. (п.8.9. Договору).

Судом апеляційної інстанції зазначено, що за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором транспортного експедирування, що підпадає під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України (435-15) (ст. ст. 929 - 935 ЦК України).

В матеріалах справи не міститься доказів, які б свідчили про розірвання або визнання недійсним даного договору.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач за замовленням відповідача протягом 08-18 жовтня 2012 року надав останньому транспортно - експедиційні послуги з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом за маршрутом с. Стара Царичанка Білгород - Дністровського району Одеської області (Україна) - с. Детчино, Калужська область (Росія) на загальну суму 217 800 грн., що підтверджується наявними в справі міжнародними товарно - транспортними накладними СМR № 167004, СМR № 167005, СМR № 167029, СМR № 326800, СМR № 326798, СМR № 326799, СМR № 326777, СМR № 326797, СМR № 326778, підписаними сторонами актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000566 від 15.10.2012р., № ОУ-0000567 від 15.10.2012р., № ОУ-0000658 від 01.11.2012р., № ОУ-0000568 від 15.10.2012р., № ОУ-0000656 від 01.11.2012р., № ОУ-0000657 від 01.11.2012р., № ОУ-0000659 від 01.11.2012р., № ОУ-0000661 від 01.11.2012р., № ОУ-0000660 від 09.11.2012р., в яких містяться посилання на відповідні рахунки - фактури, передані експедитором замовнику.

Оплата наданих послуг відповідачем проведена не була, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків складеним та підписаним сторонами станом на 31.08.2012 року, у зв'язку з чим позивач претензією № 12 від 31.08.2015 року повідомив відповідача про наявність непогашеної заборгованості в сумі 217 800 грн. за договором № 1 від 04.10.2012 року та виклав вимогу у триденний строк з моменту отримання цієї претензії сплатити зазначену суму. Але відповідач залишив цю претензію без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. (ст. 931 ЦК України).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. (ст.12 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не заперечуючи факту надання позивачем обумовлених договором № 1 від 04.10.2012 р. послуг за його замовленням, а також наявності простроченої заборгованості в сумі 217 800 грн., не надав належних доказів проведення розрахунку в повному обсязі, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 217 800 грн. підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві втрати від інфляції за весь час прострочення в сумі 167030, 70 грн. та три проценти річних у сумі - 16 357,60 грн.

Дослідивши обчислені позивачем розрахунки втрат від інфляції та процентів річних і встановивши, що вони відповідають умовам договору, чинному законодавству та врахувавши те, що прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що стягненню з відповідача підлягає 167 030,70 грн. втрат від інфляції та 16 357,60 грн. 3% річних.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що відповідач помилково ототожнює правову природу інфляційних нарахувань та 3% річних як відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойки.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних від простроченої суми, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а тому приписи статей 223, 232 ГК України та ст. 258 ЦК України щодо строків та порядку застосування штрафних санкцій не підлягають застосуванню при нарахуванні втрат від інфляції та процентів річних.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми не є неустойкою, а ст. 625 ЦК не передбачає можливості зменшення судом її розміру, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення доводів скаржника щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Щодо вимоги касаційної скарги відстрочити або розстрочити виконання апеляційного рішення суду в обґрунтування якої скаржник посилався на фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва, судова колегія касаційної інстанції зазначає.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до прийняття постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання відповідної постанови має міститися в її резолютивній частині.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після прийняття постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї постанови вирішує господарський суд першої інстанції. ( Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) ).