розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Черкаської області від 1 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2016 року у справі № 925/1787/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Канівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення суми, -

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Канівського комунального підприємства теплових мереж" 8 790,89 грн. інфляційних втрат і 1 985,46 грн. 3% річних за прострочення строків виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу №305/11-ТЕ від 19 вересня 2011 року.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 1 грудня 2015 року у справі №925/1787/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 вересня 2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Канівським комунальним підприємством теплових мереж (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 305/11-ТЕ, за умовами якого продавець зобов'язався передати покупцеві у VI кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах, визначених договором.

В подальшому додатковими угодами № 1 від 11 жовтня 2011 року, № 2 від 19 січня 2012 року, №3 від 27 червня 2012 року сторони змінювали умови договору щодо його ціни, предмету, а також змінювали платіжні реквізити продавця.

Згідно п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу протягом жовтня 2011 року - квітня 2012 року та листопада - грудня 2012 року природний газ на загальну суму 11 362 202,48 грн., які відповідач вчасно та в повному обсязі не сплатив, внаслідок чого заборгованість була стягнута в судовому порядку у справах №14/5026/1307/2012 та №925/632/14.

10 лютого 2014 року між сторонами у справі та Головним управлінням Державної казначейської служби України у Черкаській області, Департаментом фінансів Черкаської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Канівської міської ради укладено договір №42/30 про організацію взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року №30 (30-2014-п) .

Цим договором сторони визначили порядок проведення взаєморозрахунків, зокрема те, що відповідно до п.п. 2, 7 погоджено перелік підприємств, установ та організацій, що беруть участь у проведенні взаєморозрахунків та послідовність виконання сторонами договору, в тому числі для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2012 рік в сумі 249 035,38 грн. згідно договору від 19 вересня 2011 року №305/11-ТЕ.

Підпунктом 2 п. 10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони домовились не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу, а в п. 15 встановили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Кошти в сумі 249 035,38 грн. були перераховані на рахунок позивача платіжним дорученням від 1 квітня 2014 року №205, внаслідок чого заборгованість за вказаним договором купівлі-продажу природного газу була повністю погашена.

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу №305/11-ТЕ від 19 вересня 2011 року, нарахованих позивачем за період з 14 листопада 2011 по 14 травня 2012 року, та з 14 листопада 2012 по 1 квітня 2014 року з урахуванням ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ч. 2 ст. 509, ст.ст. 610, 625, 626 ЦК України, зазначив, що у зв'язку з укладенням договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, позовні вимоги позивача є безпідставними.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що умовами договору про організацію взаєморозрахунків передбачалося не тільки надання державою коштів на погашення заборгованості, але також змінювалися порядок і строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору купівлі-продажу, і, що сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору купівлі-продажу, дійшли правильного висновку, що уклавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу.

При цьому, цей договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань і підстав для інших грошових вимог, а тому враховуючи повне погашення заборгованості відповідача за договором купівлі-продажу природного газу №305/11-ТЕ за рахунок коштів субвенції з державного бюджету відбулось у порядку та строки, передбачені договорами про організацію взаєморозрахунків, а тому суди попередніх інстанцій правильно вказали, що для відповідальності за порушення зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених договором про організацію взаєморозрахунків.

Крім того, сторони пунктом 15 договору про організацію взаєморозрахунків засвідчили, що після виконання договору вони не матимуть одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору, тому правових підстав для задоволення позову немає.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги, викладені у позові, суперечать наявним в матеріалах справи доказам та не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо порушення місцевим та апеляційним господарськими судами ст.ст. 22, 549- 552, 625, 629 ЦК України та ст. 233 ГК України є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень зазначених статей, а також, як і інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку була надана відповідна та обґрунтована правова оцінка, зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому такі твердження скаржника не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень.

З огляду на викладене, прийняті у справі рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 1 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2016 року у справі №925/1787/15 - без змін.