Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Полянського А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 у справі № 918/1194/15 Господарського суду Рівненської області за позовом Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" до Фермерського господарства "Засуха" про третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача стягнення 29232,16 грн. ОСОБА_4 за участю представників: позивача Лев Р.В. - предст. дов. від 07.09.2015 відповідача третьої особи не з'явився не з'явився

21.10.2015 Публічне акціонерне товариство "Страхова ХДІ страхування" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Засуха" в порядку регресу 29232,16 грн страхового відшкодування, виплаченого позивачем, з тих підстав, що відповідач, який є страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, не повідомив позивача як страховика про дорожньо-транспортну пригоду, скоєну його працівником, у встановлений строк. Позов обґрунтовано приписами підпунктів 33.1.2, 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтями 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за заподіяну шкоду.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що він не є особою, відповідальною за заподіяну шкоду, оскільки застрахований транспортний засіб в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди не перебував у його фактичному володінні та користуванні, а був переданий в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, який не перебував з відповідачем у трудових відносинах; позивач звернувся з позовом за межами позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.12.2015 (суддя Павленко Є.В.) позов задоволено повністю; з відповідача стягнуто на користь позивача 29232,16 грн. боргу та 1218 грн судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 (судді: Дужич С.П. - головуючий, Павлюк І.Ю., Саврій В.А.) рішення суду першої інстанції скасовано; у задоволенні позову відмовлено; розподілено судові витрати.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме: суд не взяв до уваги докази, які підтверджують обізнаність відповідача про настання страхового випадку та дійшов необґрунтованого висновку про повідомлення позивача водіям транспортного засобу про настання дорожньо-транспортної пригоди за відсутності відповідних доказів; правові висновки суду суперечать підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", частині п'ятій статті 989 Цивільного кодексу України.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Відповідач та третя особа не скористалися наданим процесуальним правом на участь у судовому засіданні свого представника; у відзиві на позов відповідач відхилив доводи касаційної скарги, як безпідставні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що в судовому засіданні представники сторін визнали ту обставину, що відповідач є власником напівпричепу "GROENEWEGEN" державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

01.04.2008 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відповідачем укладені договори оренди автомобіля та напівпричепа, за умовами яких відповідач надав підприємцю в тимчасове платне володіння автомобіль "Івеко" реєстраційний номер НОМЕР_2 та напівпричіп реєстраційний номер НОМЕР_1, а останній у свою чергу зобов'язався сплачувати відповідачу орендну плату за користування цим майном на умовах та в розмірі, що передбачені даними угодами; за пунктами 3.4. договорів оренди страхувальником орендованого майна є фермерське господарство. Угоди підписані сторонами та скріплені печатками, на виконання положень договорів фермерське господарство та підприємець 01.04.2008 підписали акти прийому-передачі відповідних транспортних засобів.

22.10.2010 позивач та відповідач уклали договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № ВЕ/6446811, відповідно до умов якого позивач (страховик) застрахував майнові інтереси відповідача (страхувальника), пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - напівпричепу "GROENEWEGEN" державний реєстраційний номер НОМЕР_1; договір підписано та скріплено печатками сторін.

За пунктом 7 договору розмір страхової премії становить 126,86 грн.

У зв'язку з втратою відповідачем бланку вказаного страхового полісу останньому на підставі його заяви від 30.12.2010 видано дублікат вказаного вище полісу.

Також суд вказав, що постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2011 року у справі № 3-153/11 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 встановлено, що 29.12.2010 з вини ОСОБА_4, водія транспортного засобу "Івеко" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було скоєно ДТП, внаслідок чого пошкоджено автомобіль "Skoda Octavia", який рухався в зустрічному напрямку; зазначеною вище постановою ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 350 грн.

Докази повідомлення фермерським господарством чи водієм застрахованого транспортного засобу позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 у справі № 5011-35/7590-2012 задоволено позов Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (страховика автомобіля "Skoda Octavia" державний реєстраційний номер НОМЕР_3 за Договором добровільного страхування наземного транспорту у формі полісу від 01 жовтня 2010 року № 25050559.10) до Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" про стягнення 29232,16 грн. та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" 29232,16 грн. страхового відшкодування, сплаченого Приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" страхувальнику автомобіля "Skoda Octavia".

Сума страхового відшкодування в розмірі 29232,16 грн сплачена Публічним акціонерним товариством "ХДІ страхування" платіжним дорученням № 6923 від 24.10.2012.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідач порушив покладений на нього приписами законодавства обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку; відповідач є особою, до якої позивач має право подати регресний позов в силу спеціальної норми закону, а перебування транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди у користуванні іншої особи не обмежує право страховика звернутися до страхувальника з регресним позовом.

Також місцевий господарський суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності, вказавши, що початок її перебігу визначається з моменту виконання основного зобов'язання позивачем.

Переглядаючи справу з повному обсязі на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції натомість вказав, що за змістом письмових пояснень третьої особи ОСОБА_4 (водія застрахованого транспортного засобу) він повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду в телефонному режимі; заперечень на надані пояснення від позивача не надійшло.

Вказавши, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду в телефонному режимі не суперечило законодавству, яке діяло на час цієї пригоди, а також про відсутність вини відповідача у страховому випадку, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не може бути особою, яка в даному випадку повинна відшкодовувати завдану шкоду, що є підставою для відмови у позові.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати як із договорів та інших правочинів так і з завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

За підпунктом "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 цього Закону.

Відповідно до підпункту 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально. Законом України від 17.02.2011 № 3045-VІ (3045-17) у статтю 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" внесено зміни, за якими підпунктом 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 вказаного Закону передбачено обов'язок водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), у разі настання такої пригоди невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він повинен це підтвердити документально.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції вірно застосували у спірних правовідносинах положення законодавства стосовно змісту обов'язку учасника дорожньо-транспортної пригоди щодо страховика в редакції, чинній на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок учасника дорожньо-транспортної пригоди вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Такий обов'язок встановлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

В даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохороннними органами, винна особа притягнута до адміністративної відповідальності, позивач виплатив суму страхового відшкодування.

Стаття 1191 Цивільного кодексу України, яка регулює питання регресу, передбачає право зворотної вимоги до винної особи та знаходиться у главі 82 "Відшкодування шкоди" підрозділу 2 "Недоговірні зобов'язання Книги V "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України (435-15) , відтак, спори щодо регресних вимог мають вирішуватися у загальному порядку відшкодування збитків, а сам по собі факт невиконання вимоги вжити заходи для повідомлення страховика (у разі встановлення такої обставини судами) не може бути покладений в основу висновку про задоволення позовних вимог відповідно до зазначених позивачем предмету та підстав позову.

(Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 6-284цс15).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд наведеного не врахував та не дослідив наявність підстав для здійснення відшкодування на користь позивача, виходячи із загального порядку відшкодування збитків, не встановив сукупності ознак, необхідних для застосування цивільно-правової відповідальності.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та вірно відмовив у задоволенні позовних вимог з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові.