розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад Компані" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 р. (судді: Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А., Пархоменко Н.В.) у справі № 904/219/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Приватного акціонерного товариства "Делос" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад Компані" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право вланості, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності за участю представників: від позивача Позняков В.С., довіреність б/н від 19.01.2016 р. від відповідача не з'явились від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруне з'явились

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2016 р. у справі № 904/219/16 задоволено позов Приватного акціонерного товариства "Делос", а саме:

- визнано недійсним свідоцтво про право власності від 19.12.2015 р. СТА 995073, індексний номер 50307048, видане Дніпропетровським міським управлінням юстиції Дніпропетровської області;

- зобов'язано відповідача повернути позивачу нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 147 Т (літ. 2А3-1 - прибудова, поз. 118, 119, 120, загальною площею 800,1 м2; літ. 2а5 - ґанок; літ. 2А2-1 - прибудова, поз. 117, загальною площею 888,0 м2; літ. 2а3 - ґанок);

- визнано за позивачем право власності на зазначене нерухоме майно.

Крім того, господарським судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат.

Так, місцевим господарським судом стягнуто з позивача в дохід Державного бюджету України в особі управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська 175 781 грн. 46 коп. судового збору та стягнуто з відповідача на користь позивача 190 595 грн. 58 коп. витрат по сплаті судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Склад Компані" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказане рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 р. у справі № 904/219/16 в задоволенні заяви відповідача про відстрочення сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад Компані" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2016 р. повернуто без розгляду.

Дана ухвала мотивована тим, що до апеляційної скарги не додано документів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі (п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України).

Не погодившись з ухвалою, прийнятою апеляційним господарським судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Склад Компані" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 р. та передати справу на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм процесуального права.

Скаржник, зокрема, посилається на те, що як місцевим, так і апеляційним, господарськими судами невірно визначено ціну позову, виходячи із заставної вартості спірного майна за договором іпотеки. При цьому, судами не було взято до уваги вартості даного майна, за якою воно увійшло до статутного капіталу відповідача.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.06.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад Компані" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 04.07.2016 р.

До початку судового розгляду представник позивача скористався правом, наданим йому ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 04.07.2016 р. з'явився представник позивача.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідача та третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, зокрема, додаються докази сплати судового збору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Керуючись наведеними правовими нормами, Київський апеляційний господарський суд повернув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад Компані" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2016 р. у справі № 904/219/16, оскільки апелянтом було сплачено судовий збір у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством, чинним на дату звернення з апеляційною скаргою, а також не наведено доводів та не надано доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Господарський суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позов, що об'єднує вимоги майнового та немайнового характеру, мав бути сплачений в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а саме: 1,5% від ціни позову за майнову вимогу + 1 розмір мінімальної заробітної плати за немайнову вимогу х на кількість таких вимог х на 110 відсотків.

При цьому, за висновками апеляційного господарського суду ціну позову у даному випадку слід визначати виходячи із розрахунку заставної вартості спірного об'єкта нерухомості, зазначеної у п. 1.2 договору іпотеки від 22.04.2015 р. Саме цією вартістю майна, зокрема, керувався місцевий господарський суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат у своєму рішенні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такою позицією господарського суду апеляційної інстанції та вважає прийняту ним ухвалу законною та обґрунтованою, враховуючи наступне. Законом України "Про судовий збір" (3674-17) визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент подання відповідачем апеляційної скарги), судовий збір за звернення з апеляційною скаргою має бути сплачений в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру.

Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент подання позову) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

В свою чергу, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", зокрема, встановлена ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, яка становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, враховуючи зміст наведених правових норм, при вирішенні питання про застосування п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України господарський суд апеляційної інстанції мав визначити розмір судового збору залежно від кількість заявлених у справі № 904/219/16 позовних вимог, їх характеру (майнового чи немайнового) та ціни позову.

При цьому, з огляду на те, що спір, який розглядається в межах даної судової справи, стосується нерухомого майна, у такому випадку ціна позову визначається з урахуванням вартості цього майна.

Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, ціна позову у позовах про витребування майна визначається вартістю майна що витребовується.

Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах ч. 5 ст. 216, ст. 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом п. 3 ч. 2 ст. 54 і ст. 55 Господарського процесуального кодексу України такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України). Виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (ч. 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (ст. 38, п. 4 ст. 65 Господарського процесуального кодексу України), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Вказані роз'яснення викладено в п. 2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. (va007600-13)

Місцевий господарський суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходив із заставної вартості спірного об'єкта нерухомості, зазначеної у п. 1.2 договору іпотеки від 22.04.2015 р.

В подальшому, даною вартістю майна керувався і апеляційний господарський суд, визначаючи розмір судового збору, який мав бути сплачений за подання апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційним господарським судом зроблено правильний та обґрунтований висновок про сплату відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги в меншому розмірі ніж це передбачено нормами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-13 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, що закріплено в ч. 2 ст. 1115 вказаного кодексу.

Отже, судова колегія Вищого господарського суду України приходить до висновку, що оскаржувана ухвала у даній справі прийнята апеляційним господарським судом при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається.