розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької міської ради на рішення господарського суду Запорізької області від 22.02.2016 р. (суддя: Топчій О.А.) та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р. (судді: Мартюхіна Н.О., Агапов О.Л., Малашкевич С.А.) у справі № 908/6181/15 господарського суду Запорізької області за позовом Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спеценерго" про стягнення збитків за участю представників: від позивача Шеремет З.В., довіреність № 01/02-17/03467 від 10.06.2016 р. від відповідача не з'явились

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.02.2016 р. у справі № 908/6181/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р., відмовлено в задоволенні позову Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спеценерго" про стягнення 45 032 грн. 70 коп. збитків.

Місцевий та апеляційний господарські суди, відмовляючи в задоволенні позову про стягнення збитків (несплаченої суми пайової участі у розвитку інфраструктури м. Запоріжжя), мотивували свої рішення тим, що норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) не застосовуються до спірних правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, а також тим, що договір про пайову участь між сторонами справи не укладався і законодавчо встановлений строк на його укладення вже сплив.

Не погодившись з прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннями, Запорізька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р., рішення господарського суду Запорізької області від 22.02.2016 р. у справі № 908/6181/15 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 11, 14, 224, 225 Цивільного кодексу України та ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.06.2016 р. касаційну скаргу Запорізької міської ради прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 04.07.2016 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.06.2016 р. задоволено клопотання представника Запорізької міської ради З.В. Шеремет про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено господарському суду Запорізької області забезпечити проведення відеоконференції.

Таким чином, в судовому засіданні 04.07.2016 р. представник позивача був присутній в режимі відеоконференції.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В процесі судового розгляду справи № 908/6181/15 господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2008 р. Інспекцією державного архітектурного - будівельного контролю у Запорізькій області видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спеценерго" дозвіл № 27 на виконання робіт на об'єкті будівництва "Реконструкція адміністративної будівлі за адресою: 69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 5".

Відповідачем було здійснено реконструкцію вказаної нежитлової будівлі, що, зокрема, підтверджується декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою 20.05.2013 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Крім того, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього закону.

Так, рішенням Запорізької міської ради № 77 від 24.12.2012 р. затверджено Порядок залічення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя.

Як закріплено в п. 1.4 вказаного Порядку замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у м. Запоріжжі, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, крім випадків, передбачених пунктом п'ятим даного порядку.

При цьому, договір про пайову участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя укладається під час надання департаментом архітектури та містобудування міської ради замовнику містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (у відповідності до нормативів для одиниці створеної потужності) або після надходження до виконавчого комітету міської ради повідомлення про реєстрацію декларації про початок будівельних робіт та дозволу на виконання будівельних робіт (п. 3.1 Порядку пайової участі).

В п.п. 3.3, 3.6 зазначено Порядку закріплено, що замовник, який має намір укласти договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови. Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спеценерго" не сплатило кошти пайової участі, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити пайовий внесок у розмірі 45 032 грн. 70 коп., тобто в розмірі 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, як це передбачено п. 2.2 Порядку пайової участі.

Стягнення вказаної суми і стало предметом судового розгляду в справі № 908/6181/15.

Правову природу заявлених до стягнення грошових коштів позивач визначив, як збитки спричинені відповідачем міському бюджету в результаті неналежного виконання свого обов'язку із сплати пайового внеску.

Однак, в процесі судового розгляду справи, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про безпідставність заявлених вимог, у зв'язку з чим відмовили в задоволені позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки господарських судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків позивач має довести наявність в діях (бездіяльності) відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення.

В процесі судового розгляду справи № 908/618/15 місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, зокрема, наступне:

- норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт було видано відповідачу раніше ніж даний закон набрав чинності;

- відповідний договір про пайову участь між сторонами справи не укладався;

- граничний строк на укладення даного договору сплив, з огляду на те, що такий договір підлягає укладенню до введення об'єкта будівництва в експлуатацію.

Зважаючи на викладене, господарські суди попередніх інстанцій визнали, що між сторонами справи не виникло зобов'язальних правовідносин, а, отже, з боку відповідача відсутні будь-які порушення прав та інтересів позивача, що можуть бути підставою для застосування до нього такого виду відповідальності, як стягнення збитків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеною позицією місцевого та апеляційного господарських судів та вважає, що попередні судові інстанції прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для кваліфікації заявленої до стягнення суми пайового внеску як збитків, у зв'язку з чим і відмовили в задоволенні позову.

При цьому, ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові рішення у даній справі прийняті при повному з'ясуванні фактичних обставин справи, а доводи, викладені у касаційній скарзі, є не переконливими та такими, що не спростовують правомірних висновків господарських судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, судова колегія Вищого господарського суду України, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на що, залишає без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 22.02.2016 р.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 22.02.2016 р. у справі № 908/6181/15 залишити без змін.