головуючого судді: Яценко О.В. суддів Фролової Г.М., Ходаківської І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС. Транспортний контроль" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 року у справі № 902/1607/15 господарського суду Вінницької області за позовом Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС. Транспортний контроль" про розірвання договору про надання інформаційних послуг

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: Яременко З.І. дов. № 53 від 09.02.2015 року, - відповідача: Вдовиченко М.І. дов. б/н від 04.01.2016 року, Поджаренко А.В.- керівник

Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" звернулось до Вінницького господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС. Транспорт Контроль" з вимогою розірвати договір про надання інформаційних послуг.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 09.02.2016 року (суддя Яремчук Ю.О.) у справі № 902/1607/15 позов Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС.Транспорт Контроль" про розірвання договору задоволено. Розірвано договір між державним підприємством "Іванківське лісове господарство" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" № ЛГ-183/2 від 02.04.2013 року про надання інформаційних (телеметричних послуг). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" на користь державного підприємства "Іванківське лісове господарство" 1 218 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС. Транспортний контроль" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 09.02.2016 року та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 року (судді: Петухов М.Г., Гулова А.Г., Маціщук А.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС. Транспортний контроль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. 651, ст. 907 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 13.06.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Фролової Г.М., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС. Транспортний контроль" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.06.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" та Державним підприємством "Іванківське лісове господарство" укладено договір № ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг (далі по тексту - Договір).

У п. 2.1., п. 2.3. Договору сторони обумовили предмет договору, за яким замовник замовляє і оплачує, а виконавець забезпечує абонентське обслуговування диспетчерських центрів замовника та мобільних терміналів, встановлених на рухомих об'єктах, які належать замовнику на праві власності або на праві користування. Сторони визнають, що виконавець надає замовнику виключно інформаційні послуги.

За умовами п. 3.1. Договору, послуги, передбачені цим договором надаються у повному обсязі цілодобово як у робочі, так і у вихідні та святкові дні.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторони погодили, що вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця та фіксується в актах про надання послуг.

Між сторонами було погоджено, що вартість послуг розраховується таким чином: підсумкова вартість послуг за один календарний місяць є добутком кількості активних терміналів Замовника, до яких протягом цього місяця мав доступ даний диспетчерський центр, на базову величину; базова величина складає 130,00 грн.

В базову величину входять вартість SIM-карток мобільних операторів (оператори обираються Виконавцем), поповнення їх карткового рахунку та оновлення програмного забезпечення (п.4.1. договору).

Як передбачено п.п. 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. Договору акт про надані послуги підписується сторонами останнім числом поточного місяця, в якому надавались послуги. Оплата замовником наданих виконавцем послуг, проводиться за безготівковим розрахунком, відповідно до рахунків-фактур, які виставляє виконавець, та актів наданих послуг, підписаних сторонами. Виконавець виставляє замовнику рахунки на оплату послуг за цим договором один раз на місяць (до 15 числа місяця, наступного за місяцем в якому надавались послуги). Строк оплати рахунків Замовником складає 5 (п'ять) робочих днів, починаючи від дня отримання рахунку.

Згідно з п. 8.1. Договору Договір набуває чинності з 02 квітня 2013 року та діє до 02 квітня 2018 року, а в частині вартості послуг та порядку розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Пунктами 8.2., 8.3. Договору передбачено, що даний договір може бути розірвано за взаємною згодою обох сторін, або за ініціативою лише однієї сторони. В останньому випадку сторона-ініціатор розірвання договору повинна письмово повідомити іншу сторону про свій намір не пізніше ніж за 20 календарних днів до моменту припинення нею виконання своїх зобов'язань за цим договором. Якщо ініціатором розірвання договору виступає виконавець, то останній повинен відшкодувати замовнику всі понесені збитки. Цей договір вважається розірваним і втрачає чинність лише після проведення усіх взаємних розрахунків між сторонами за послуги, фактично надані виконавцем замовникові за цим договором, аж до останнього дня надання цих послуг.

В подальшому, 31 грудня 2013 року сторонами було укладено додаткову угоду до основного договору від 02.04.2013 року, якою сторони, серед іншого, домовились викласти п. 4.2 в наступній редакції: вартість послуг розраховується таким чином: підсумкова вартість послуг за один календарний місяць є добутком кількості активних терміналів Замовника, до яких протягом цього місяця мав доступ даний диспетчерський центр, на базову величину; базова величина складає 180,00 грн. В базову величину входять вартість SIM-карток мобільних операторів (оператори обираються Виконавцем), поповнення їх карткового рахунку та оновлення програмного забезпечення.

До матеріалів справи позивачем долучено як доказ повідомлення відповідача про розірвання Договору наступні листи:

лист № 75 від 11.03.2014 року, відповідно до якого Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" про відмову від надання послуг останнього та про розірвання договору № ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 02 квітня 2013 року (Т.1, а.с. 31);

лист № 302 від 18.06.2014 року, яким Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" повторно повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" про відмову від надання послуг останнього та про розірвання договору №ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 02 квітня 2013 року (Т.1, а.с. 33);

лист № 316 від 07.07.2015 року, відповідно до якого Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" повторно повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" про відмову від надання послуг останнього та про розірвання договору №ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 02 квітня 2013 року. Одночасно в даному листі було зазначено, що державне підприємство "Іванівське лісове господарство" з 01 квітня 2014 року не користується телеметричними послугами. З моменту розірвання договору, від відповідача постійно надходять рахунки. В даному листі позивач просить відповідача не надсилати рахунки на оплату (Т.1, а.с. 34);

лист № 348 від 22.07.2015 року, відповідно до якого Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" повідомило Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про те, що керуючись п. 8.2. договору ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 02 квітня 2013 року Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" листом № 75 від 11.03.2014 року повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" про розірвання вищевказаного договору, зазначивши причину, з 01 квітня 2014 року. При цьому зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" не зреагувало на зазначений лист та продовжує нараховувати плату та надсилати рахунки за надання інформаційних (телеметричних) послуг (Т.1, а.с. 35);

лист № 430 від 10.09.2015 року, яким Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" додаткову угоду про розірвання договору № ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 02 квітня 2013 року. При цьому, зазначило, що листами від 11.03.2014 року № 75, від 18.06.2014 року № 302; від 07.07.2015 року № 316 останній повідомляв відповідача про прийняте рішення щодо розірвання договору про надання інформаційних (телеметричних) послуг. На підставі викладеного позивач просив відповідача підписати додаткову угоду (Т.1, а.с. 36).

Як вбачається із наявної у матеріалах справи копії Наказу № 64/1 від 13 березня 2014 року "Про демонтаж засобів моніторингу (GPS-трекерів)" директор ДП "Іванківське лісове господарство" ОСОБА_7 (за погодженням з головним інженером ОСОБА_8.) для раціонального використання та економії коштів підприємства та у зв'язку із значними щомісячними витратами за телеметричні послуги наказав: для демонтажу засобів моніторингу на автомобілях, створити комісію у складі: головного інженера - ОСОБА_8 Начальника лісопункту - ОСОБА_9, головний механік - ОСОБА_10, водій ОСОБА_11, водій Лісопункту - ОСОБА_12 Головному механіку ОСОБА_10 до 01.04.2014 року організувати демонтаж засобів моніторингу (GPS - треків) з автомобілів (перелік автомобілів зазначено в наказі). Було зобов'язано передати засоби моніторингу в склад ДП "Іванівський лісгосп" для зберігання (Т.1. а.с. 41).

Актом демонтажу обладнання від 19.03.2014 року на підставі наказу від 13.03.2014 року № 64/1, комісія у складі Головного інженера ОСОБА_8, Начальника Лісопункту ОСОБА_9, Головного механіка ОСОБА_10, водія Лісопункту ОСОБА_11, водія Лісопункту ОСОБА_12, здійснили демонтаж засобів моніторингу (GPS - треків) з автомобілів (Т.1, а.с. 42).

Як стверджується наявними у матеріалах справи копіями листів, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" зверталось до ДП "Іванківське лісове господарство" 07 травня 2014 року, 05 червня 2014 року, 20 червня 2014 року № б/н, 19 вересня 2014 року, в даний листах відображено факт того, що у позивача були відсутні логін і пароль, для отримання послуг від відповідача (Т.1, а.с. 220-225).

Листом № 251 від 30.07.2015 року відповідач повідомив державне підприємство "Іванківське лісове господарство", що лист № 348 від 22.07.2015 року був отриманий ним 27.07.2015 року. За результатами розгляду було повідомлено останнього, що договір може бути розірвано за взаємною згодою обох сторін, або за ініціативою лише однієї сторони, якщо вона письмово повідомить іншу сторону про свій намір не пізніше ніж за 20 календарних днів. Згідно п. 8.3. договору - договір вважається розірваним і втрачає чинність лише після проведення усіх взаємних розрахунків між сторонами за послуги, фактично надані виконавцем Замовникові за цим договором, аж до останнього дня надання цих послуг. При цьому, зазначив, що на час отримання листа від державного підприємства "Іванківське лісове господарство" № 302 від 18.06.2014 року заборгованість останнього становила 3 252,90 грн. Одночасно зазначив, що згідно п. 8.4. договору одностороння відмова від виконання договору не допускається. Крім того, у відповідності до п.9.2. договору № ЛГ - 18302, усі зміни чи доповнення до договору повинні бути виконані лише у письмовій формі та підписані сторонами (Т.1, а.с. 38).

Також в матеріалах справи міститься копія листа № 259 від 14 вересня 2015 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ.ПІ.ЕС" Транспорт Контроль" повідомило Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" про те, що лист останнього № 259 від 14 вересня 2015 року ним було отримано 14.09.2015 року. За результатами розгляду було повідомлено, що згідно п. 8.3. договору - договір вважається розірваним і втрачає чинність лише після проведення усіх взаємних розрахунків між сторонами за послуги, фактично надані виконавцем Замовникові за цим договором, аж до останнього дня надання цих послуг. При цьому, зазначив, що на час отримання листа від державного підприємства "Іванківське лісове господарство" № 430 від 10.09.2015 року заборгованість останнього становила 11 900 грн. (Т.1, а.с. 39).

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку заборгованості позивача за надані телеметричні послуги, відповідач вказує на наявність у позивача заборгованості станом на листопад 2015 року у розмірі 16 460 грн. (Т.1, а.с. 239).

При цьому, у відзиві на позов від 11.01.2016 року вих. № 5 відповідач вказує на те, що станом на дату подання позову заборгованість позивача перед відповідачем становить 14 840 грн. (Т.1, а.с. 93).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідач вказував на те, що станом на серпень 2014 року заборгованість позивача становить 3 300 грн., а станом на дату подання позову - 14 840 грн. (т.2. а.с. 62).

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії виписки банку по рахунку ТОВ "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль" № 26003451868400, ДП "Іванівське лісове господарство" провело оплату 30.07.2014 року на рахунок відповідача в сумі 4 652, 90 грн. за телеметричні послуги згідно рахунка № б/н від 30.07.2014 року, а 10.10.2014 року здійснило оплату на суму 1 260 грн. згідно рахунка № 2919 від 30.09.2014 року (т.1, а.с. 101-102).

Як встановлено судами, позивач фактично припинив користуватися телеметричними послугами, які надаються на підставі Договору № ЛГ-183/02 від 02.04.2013 року, починаючи з квітня 2014 року з огляду на наявний у матеріалах справи Акт демонтажу обладнання від 19.03.2014 року.

При цьому, відповідач продовжує нараховувати позивачу та виставляти рахунки на оплату телеметричних послуг згідно договору № ЛГ-183/02 від 02.04.2013 року до моменту звернення позивача до суду першої інстанції з позовом про розірвання зазначеного договору.

Звертаючись до суду з позовом, позовні вимоги Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" обґрунтовані порушенням права позивача, на розірвання договору передбачено статтею 907 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір № ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 02 квітня 2013 року містить умови щодо права сторін по ньому розірвати укладений договір відповідно до вимог чинного законодавства, крім того, право позивача, на розірвання договору передбачено статтею 907 Цивільного кодексу України, а відтак щодо підстав та порядку його розірвання підлягають застосуванню вимоги чинного законодавства, зокрема ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України. В обґрунтування своїх висновків, суди вказали на те, що в матеріалах справи містяться належні докази повідомлення відповідача про розірвання договору № ЛГ-183/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 02 квітня 2013 року з позивачем.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 627 ЦК України, яка надає можливість сторонам бути вільними в укладенні договору, що дозволяє сторонам укладати договір, який хоч і не передбачений цивільним законодавством, але не суперечить його загальним засадам (ст. 6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

За змістом ст. 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим Законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або Законом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За нормою статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача із повідомленням про розірвання договору в односторонньому порядку, проте, відповідач відмовився у добровільному порядку розірвати договір.

Аналізуючи зміст укладеного між сторонами правочину, суди попередніх інстанцій встановили, що сторони в договірному порядку, а саме у п.п. 8.2., 8.3. Договору, погодили право позивача розірвати договір в односторонньому порядку. При цьому, Договір містить застереження, за якого сторона - ініціатор може розірвати договір в односторонньому порядку, а саме - у разі повідомлення іншої сторони про свій намір не пізніше ніж за 20 календарних днів до моменту припинення нею виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Так, на виконання зазначеної умови договору, позивач 11 березня 2014 року звернувся із повідомленням до відповідача про розірвання договору з 1 квітня 2014 року (лист № 75 від 11.03.2014 року) та припинив користуватися послугами відповідача після складення акту демонтажу обладнання від 19.03.2014 року, тобто, починаючи з квітня 2014 року.

Відтак, судами зазначено, що наведеними обставинами стверджується, що фактично сторони за договором припинили договірні відносини з квітня 2014 року.

При цьому, в подальшому позивач продовжував звертатися до відповідача із листами № 302 від 18.06.2014 року, №316 від 07.07.2015 року, № 348 від 22.07.2015 року, № 430 від 10.09.2015 року із повідомленням про намір розірвати Договір, проте відповідач продовжував нараховувати та виставляти позивачу до оплати рахунки.

Між тим, суди прийшли до висновку, що такі дії відповідача свідчать про недобросовісне виконання останнім зобов'язань за Ддоговором, оскільки в силу дії п. 8.2. договору позивач має право припинити виконання зобов'язань за договором у разі дотримання встановлених для того часових меж.

З огляду на наявні у матеріалах справи листи відповідача № 251 від 30.07.2015 року та № 259 від 14.09.2015 року, адресовані позивачу, суди попередніх інстанцій зауважили, що відповідач вказує на наявність у позивача заборгованості станом на 18.06.2014 року у сумі 3 252, 90 грн. та у сумі 11 900 грн. станом на 10.09.2015 р., тоді як у розрахунку заборгованості за телеметричні послуги вказує про наявність у позивача заборгованості станом на червень 2014 року у сумі 5 432,9 грн., а станом на вересень 2015 року - у сумі 13 940 грн. (т.1, а.с. 239).

Відтак, суми заборгованості, визначені відповідачем за аналогічний період є різними, що виключає можливість встановить дійсну суму заборгованості у разі наявності такої.

За таких умов, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що твердження відповідача (скаржника) в частині наявності та визначення сум заборгованості у позивача за період дії правовідносин за договором № ЛГ-183/02 від 02.04.2013 року є неоднозначними, суперечливими та такими, за яких не є можливим встановити суми фактично наданих послуг та фактично проведених розрахунків за такі послуги.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідач неодноразово наголошував про наявність у позивача заборгованості за договором станом на липень 2014 року у розмірі 4 652, 90 грн.

Між тим, наведені твердження відповідача (скаржника) спростовуються встановленими судами обставинами у даній справі та наявними доказами на підтвердження останніх. Адже, наявною у справі випискою банку по рахунку відповідача стверджується факт проведення позивачем оплати на рахунок відповідача в сумі 4 652,90 грн. у липні 2014 року.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з судами, що наведені дії відповідача в частині визначення різних сум заборгованості у позивача перед відповідачем за аналогічні періоди та в частині наявності заборгованості в сумі 4 652,90 грн. станом на липень 2014 року, що спростовується наявними у справі доказами, є такими, які свідчать про недобросовісне ставлення відповідача до виконання своїх зобов'язань за період дії правовідносин за договором та умисне зазначення у документах сум заборгованості, які не є співрозмірними.

Окрім того, умова договору, визначена у п. 8.3., згідно з якою договір вважається розірваним і втрачає чинність лише після проведення усіх взаємних розрахунків між сторонами за послуги, фактично надані виконавцем замовникові, не спростовує право позивача припинити виконання зобов'язань у порядку п. 8.2. договору та не надає право відповідачу нараховувати плату за послуги, користування якими зі сторони позивача є припиненим.

З огляду на положення ст. 188 Господарського кодексу України, право однієї із сторін (позивача у даному випадку) в частині розірвання договору в односторонньому порядку, у разі недосягнення згоди між сторонами, реалізується шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Ураховуючи встановлений факт належного та добросовісного виконання позивачем своїх зобов'язань за оспорюваним правочином, зокрема, в частині завчасного повідомлення відповідача про намір розірвати договір, а саме за 20 календарних днів до фактичного припинення виконання своїх зобов'язань за договором, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що позов є підставним, а, відтак, обґрунтовано задоволений судами попередніх інстанцій.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, судовою колегією не приймаються, оскільки не обґрунтовані належними та допустимими доказами та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.